- •1. Логіка як наука. Історичні етапи її розвитку.
- •2. Роль мислення в пізнанні. Форми чуттєвого пізнання. Особливості мислення.
- •3. Поняття форми мислення. Основні форми мислення.
- •4. Поняття закону мислення. Основні логічні закони.
- •5. Мова логіки. Природні і штучні мови. Мова логіки висловлень і логіки предикатів.
- •6. Поняття як форма мислення. Ознаки предметів. Логічні прийоми утворення понять.
- •7. Зміст і обсяг понять. Види понять.
- •8. Відношення між поняттями.
- •9. Логічні операції з поняттями: узагальнення і обмеження понять.
- •10. Означення понять, способи означень, правила означень.
- •11. Поділ обсягу поняття (класифікація).
- •12. Операції з класами, їх властивості.
- •13. Судження як форма мислення. Судження і речення. Прості судження, їх види та структура.
- •14. Судження із складним суб’єктом, складним предикатом.
- •15. Заперечення суджень. Диз’юнкція, кон’юнкція двох суджень.
- •16. Імплікація двох суджень. Види імплікацій, зв’язки між ними.
- •17. Еквіваленція двох суджень.
- •18. Закони алгебри висловлень.
- •19. Означення предиката. Область визначення і область істинності.
- •20. Дії над предикатами.
- •21.Квантори. Операція навішування кванторів. Висловлення з кванторами.
- •22. Побудова заперечення висловлень з кванторами.
- •23. Відношення логічного слідування предиката. Необхідні й достатні умови.
- •24. Відношення рівносильності предикатів.
- •25. Будова теореми. Види теорем.
- •26. Класифікація категоричних суджень за кількістю і якістю.
- •27. Виділяючі та вилучаючі судження. Розподіленість термінів у судженнях.
- •28. Обґрунтування категоричних суджень діаграмами Ейлера-Венна.
- •29. Міркування. Види міркувань. Безпосереднє міркування (перетворення, зворотність, протиставлення предикатові).
- •30. Дедуктивні міркування. Приклади правильних і неправильних міркувань.
- •31. Правила міркувань: правило висновку і правило заперечення.
- •32. Простий категоричний силогізм, його структура.
- •33. Правила силогізму: силогізми Barbara і Darii.
- •34. Зрівнювані та незрівнювані судження.
- •35. Сумісні та несумісні судження.
- •36. Логічний квадрат і його структура.
- •37. Відношення сумісності та несумісності між судженнями.
- •1. Логіка як наука. Історичні етапи її розвитку.
- •2. Роль мислення в пізнанні. Форми чуттєвого пізнання. Особливості мислення.
9. Логічні операції з поняттями: узагальнення і обмеження понять.
Над поняттями можна виконувати певні логічні операції. Ці операції відбуваються на основі закону оберненого співвідношення між змістом і обсягом поняття. До цих операцій відносять узагальнення і обмеження понять. Узагальнення поняття – це операція переходу від поняття з меншим обсягом і більшим змістом до поняття з більшим обсягом і меншим змістом. Узагальнення поняття – це не нескінченний процес, оскільки найбільш загальними поняттями є поняття з гранично широким обсягом, найчастіше вони є не означуваними і не мають родового поняття і не піддаються узагальненню. Обмеження поняття – це операція переходу від поняття з більшим обсягом, але меншим змістом до поняття з меншим обсягом, але більшим змістом, тобто перехід від роду до виду. Операція обмеження поняття є протилежною до операції узагальнення, і шлях обмеження поняття є зворотним до шляху його узагальнення. Дані логічні операції не варто змішувати з мисленим переходом від частини до цілого та виділенням цілого з частини, оскільки це не є переходом від роду до виду чи навпаки.
10. Означення понять, способи означень, правила означень.
Означення понять – це логічна операція, яка розкриває зміст поняття. Також її називають дефініцією. Іншими словами, означення понять – це виділення усіх суттєвих ознак предметів, об’єднаних певним поняттям. Поняття, зміст якого треба розкрити, називають означуваним (дефінієндум), а поняття, через яке розкривається зміст означуваного поняття – означаючим (дефінієнс). Означення, які розкривають суттєві ознаки предмета і складаються з означуваного та означаючого понять, називають явними. Існують також неявні означення. Основним способом означення понять є означення через рід і видову відмінність. Спочатку означуване поняття підводиться під родове, а потім виділяється видова ознака, яка дозволяє відрізнити означуваний предмет від інших предметів даного роду. Це означення можна записати в такому вигляді:
Dfd=Dfn*c, де Dfd – дефінієндум, Dfn – дефінієнс, c – видова ознака.
Явні способи означення понять:
1) атрибутивно-реляційні (видовою ознакою виступає певне відношення між елементами об’єкта);
2) генетичні (вказують на походження предмета чи спосіб його утворення);
3) операційні (вказують, яку операцію слід виконати, щоб розпізнати предмет).
Неявні способи означення понять:
1) звичайні контекстуальні (коли з деякого уривка контексту певного тексту можна судити про предмет і його ознаки);
2) остенсивні (які розкривають суть значення чи терміну, що позначає поняття, шляхом демонстрації відповідного предмета);
3) аксіоматичні (коли зміст деякого поняття розкривається шляхом формулювання системи аксіом).
Є чотири логічні правила означення понять:
1) означення повинно бути вичерпним;
2) означення не повинно містити тавтології;
3) означення повинно бути ясним, тобто в ньому мають бути вказані відомі ознаки, які не потребують означення чи роз’яснення і не містять двозначності;
4) означення не повинно бути запереченням.