1. Етнографія дитинства як наука.

Етнографія - одна з галузей історичної науки, що вивчає походження народів, процес їх розвитку, традиційного побуту, матеріальної і духовної культури. Етнографія дитинства - не народне дитинознавство, яке концентрує в собі стійкі погляди на дітей та розвиток людських якостей на стадії дитинства, про закономірності перебігу фіз,. емоційних, вольових пізнавальних процесів у дитячому віці.

Перша пол. XIX ст. - дослідники вивч матеріальне і духовне життя народу, родини. Середина XIX ст. - у дослідженнях зустріч, описи середовища і духовної атмосфери у яких етнозувалися укр. діти. Кінець XIX ст. - на сторінках періодичної преси виходить повідомлення про родильну обрядовість і догляд за дітьми.

Поч. XX ст. - публікують етнографічні праці Франка. Сумцова. Гиатюка та ін. 1921р. - у Чернігові заснована перша етнографічна дослідна станція, досліджували дітей 3-14р. 30-40р. - припинені всі дослідження в галузі укр. Етнографії 60рр. - повернення до досліджень проблематика Сухомлннського.

З 1900р- багато досліджень.

2. Звязок етнографії дитинства з іншими науками.

Етнографія - одна з галузей історичної науки, що вивчає походження народів, процес їх розвитку, традиційного побуту, матеріальної і духовної культури. Етнографія дитинства - не народне дитинознавство, яке концентрує в собі стійкі погляди на дітей та розвиток людських якостей на стадії дитинства, про закономірності перебігу фіз,. емоційних, вольових пізнавальних процесів у дитячому віці.

Етнографія має звязок з такими науками як-Педагогіка, народна педагогіка, етноледагогіка, укр.родино зкавство. батьківська педагогіка, народна дидактика,

3.Світоглядні уявлення та вірування укр.Народу..

До прийняття християнства наші предки були поганами (язичниками). Одні з них у різних формах обожнювали природу та її явища, а серед інших панував культ предків. Кожне плем'я шанувало своїх богів, а також мало якісь власні культи. В різних поселеннях знайдено багато скульптурних зображень Великої Матері всього сущого, що вважалася богинею родючості. Трипільські хлібороби мали релігійні обряди, які виконувались гід час знмове-веснянях свят. З цими обрядами пов'язані також глиняні чоловічі фігурки. Характерною рисою вірувань середньотри нільських племен можна вважати розвиток чаклунства, що засвідчує безпосе­реднє ригуальпо-магічне призначення кераміки.. Згодом почали поклонятися Роду і Рожениці. як богам родючості і добрим духам предків, що втілювали творчі сили природи. Відтак виникла ціла ієрархія божеств у масштабах племен і ширше, що підтверджується писемними матеріалами та археологічними джерелами.

Слов'яни мали священні гаї і поклонялись старим ясенам, дубам, липам, ліщині та іншим .деревам. Панувало багатобожжя, яке однак не заперечувало існування головного божества. Нерідко ним визнавали бога Перуна. Перун мав світоносне начало Адже у багатьох мовах це слово вживається для означення вегню. Богом світла вважався також Сварог, що був начебто батьком Дажбога, або Сваржича. Він міг визнаватись божеством війни, покровителем гостинності й промислів. Наші предки вірили у щорічне народження сонця. що пов'язувалось з поворотом на літо. Така подія святкувалась від 23 травня до 24 червня як свято Лада, шо вважався синонімом згоди, гармонії, краси і кохання. На думку дослідників. Лад міг визнаватись також божеством весни, символом весняного сонця тощо. Інколи Лад ще називався Живом, чи Живим. Дерев'яну статую Перуна прикрашала срібна голова й золоті вуса Крім нього, до пантеону належали Дажбог, Хорос. Стрибог, Снмаргл і Мокош.Даж-бог і Хорос уособлювали Сонце, але перший був слов'янського походження, а другий, мабуть, іранського і міг бути розповсюджений серед сіверян. Симаргл вважався богом Землі, підіемного царства. Слов'янський бог Стрибог, який згадується і в «Слові о полку Ігоревім», був богом вітрів. Мокош — це жіноче божество родючості й домашнього господарства, напевне, перейшло від фінських племен.