Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
материалознавство.doc
Скачиваний:
29
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
1.3 Mб
Скачать
  1. Твердість. Методи визначення твердості.

Твердість — властивість матеріалу опиратися проникненню до нього іншого, більш твердого тіла.

Найтвердішим із існуючих сьогодні матеріалів є ультратвердий фулерит (приблизно в 1,17—1,52 разів твердіший за алмаз. Однак це матеріал доступний лише у мікроскопічних кількостях. Найтвердішим з поширених речовин є алмаз (10 одиниць за шкалою Мооса, див. нижче).

Про твердість матеріалу роблять висновок за глибиною проникнення індектора або за величиною відбитка від втискування індектора при відповідному навантаженні.

Для виміру твердості є кілька шкал (методів виміру):

Метод Брінелля — твердість визначається за діаметром відбитка, який залишає металева кулька, що втискується у поверхню. Твердість обчислюється як відношення зусилля, прикладеного до кульки, до площі відбитка (причому площа відбитка береться як площа частини сфери, а не як площа кола); одиницею твердості служить кгс/мм². Твердість, визначена за цим методом, позначається HB, де H = hardness (твердість, анг.), B — найменування шкали.

Метод Роквелла — твердість визначається за глибиною відбитка металевої кульки чи алмазного конуса у поверхні тестованого матеріалу. Твердість, визначена за цим методом, є безрозмірною і позначається HR, HRB, HRC і HRA; твердість обчислюється за такою формулою HR = 100 − kd, де d — глибина втиснення наконечника після зняття основного навантаження, а k — коефіцієнт. Отже, нескінченній твердості відповідає HR 100; м'які матеріали можуть мати негативні значення твердості.

Метод Віккерса — твердість визначається за величиною відбитка, залишеного чотирикутною алмазною пірамідкою, яка втискується у поверхню. Твердість обчислюється як відношення зусилля, докладеного до пірамідки, до площі відбитка (причому площа відбитка береться як площа частини поверхні піраміди, а не як площа квадрата); одиницею твердості служить кгс/мм². Твердість, визначена за цим методом, позначається HV.

  1. Теорія міцності матеріалів. Конструкційна міцність матеріалів і критерії її оцінки.

Мі́цність — здатність матеріалу чинити опір пластичній деформації і руйнуванню під дією навантажень. Розрізняються міцність власне матеріалу і конструкційна міцність, короткочасна і тривала. Показники міцності: тимчасовий опір, або границя міцності, границя витривалості, границя пластичності, границя текучості.

Теорії:

1.Критичний характер розриву (теорія критичного напруження)- будь-яке тверде тіло, на відміну від ідельфного, не має досконалої структури і містить значну кількість дефектів, котрі послаблюють його міцність.

2.Гіпотеза про існування дефектів- напруження біля вершини поверхневої мікротріщини у багато разів перевищує напруження, котре визначається відношенням діючого навантаження до площі поперечного перерізу ослабленого зразка. Розвиток мікротріщин є наслідком дії максимального критичного напруження.

3.Статична теорія міцності- ймовірність виникнення дефектів є значно меншою, ніж найменш небезпечних, а найнебезпечніший дефект, розташований на поверхні, визначає міцність матеріалу.

4.Кінетична теорія міцності- розрив матеріалу відбувається внаслідок флуктуацій теплової енергії: -механічна міцність, -абсолютна температура, -діюче напруження.

Білет №6

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]