МЕВ 2

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Ессе

з дисципліни Міжнародні економічні відносини

«Україна та МЕО в контексті реалізації її екномічних інтересів»

Студента 3 курсу 5 групи

денної форми навчання

Факультету ресторанно-готельного

та туристичного бізнесу

Сич А.Д

Київ 2014

Ступінь реалізації національних економічних інтересів України неможливий без розгляду екзогенної сфери, специфіка якої полягає у поєднанні позитивних впливів зовнішнього середовища на країну і попередження можливих загроз її безпеці з боку зовнішніх факторів. Так, з одного боку, інтеграція національної економіки у систему світового господарства розширює її можливості у використанні переваг міжнародного поділу праці, залучення в країну іноземних інвестицій, включення держави до науково-технічного співробітництва тощо. Водночас екзогенний фактор може зіграти негативну роль у тих випадках, коли зовнішні зв’язки стримують розвиток внутрішнього ринку, обмежують потенційні можливості зростання імпортозамінного виробництва, призводять до відпливу з країни національного капіталу, погіршують екологічний стан та ін. Таким чином, реалізація національних економічних інтересів України, з точки зору її економічної самодостатності, повинна розглядатися у контексті того, наскільки екзогенний фактор сприяє формуванню цілісного народногосподарського комплексу держави. І лише після того, коли встановлені та набули стійкості основні макроекономічні параметри, у сферу міжнародної економічної діяльності можуть підключатися конкретні ланки національного виробництва, або розширюватися зони присутності іноземного капіталу на національному терені.

Незважаючи на пріоритетність європейського вектору інтеграційних устремлінь України, реалізація її національних економічних інтересів не може обмежуватися лише цією площиною, оскільки значною мірою вона обумовлена і ефективністю налагодження стійких, взаємовигідних і довготривалих економічних зв’язків з країнами СНД, насамперед з Росією. Не випадково, євразійська модель інтеграції України, зокрема за її участі в Єдиному економічному просторі, на сьогодні викликає жваві дискусії як в українському суспільстві, так і в наукових, політичних та ділових колах держави. Особливої актуальності дана проблематика набуває з урахуванням необхідності розробки нової парадигмальної основи для розбудови євразійського співробітництва України на принципах відкритості, незалежності від політичних впливів, прозорості, взаємовигідності, еквівалентності та прагматичності, а також узгодження цього напрямку міжнародної економічної політики держави з її остаточним євроінтеграційним вибором.

Розвиток багатостороннього та взаємовигідного, і одночасно максимально деполітизованого, економічного співробітництва України з Росією є одним із напрямків стратегічного партнерства нашої держави. При цьому головним каталізатором економічної взаємозалежності двох країн є високий ступінь в недалекому минулому їх інтегрованості в єдиний народногосподарський комплекс колишнього СРСР, який зумовив той факт, що 80% підприємств України після отримання нею незалежності не мали закінченого виробничого циклу, що спричиняє і до сьогодні значну залежність української економіки від зовнішніх постачань, насамперед, з Росії. Відсутність ефективного механізму співробітництва між Україною та Росією на нових ринкових засадах на макрорівні, через укладення міждержавних економічних угод та розрив традиційних усталених коопераційних зв’язків між суб’єктами господарювання на мікрорівні призвели до практично повної руйнації тісних економічних зв’язків між двома країнами, які почали поступово відновлюватися тільки після 2000 року.

Тривале гальмування повномасштабного і різностороннього співробітництва між Україною та Росією переважно через політичні причини і різновекторні стратегії їх зовнішньоекономічної діяльності вкрай негативно відбилося як на трансформації господарських комплексів обох країн, так і на їх економічному стані. Крім того, майже двадцятирічне дистанціювання України від Росії не було еквівалентно компенсоване її інтеграційними устремліннями в Європейський Союз чи, принаймні, в загальноєвропейський економічний простір. З одного боку, це трапилося із-за браку політичної волі і відсутності чіткого європейського вибору в української влади, а з другого, - через недостатню конкурентоспроможність вітчизняних товарів на європейських та світових ринках, що є наслідком низького технологічного рівня економіки України. До того ж, слід враховувати, що розвинуті країни не мають наміру створювати для себе нових конкурентів.

Таким чином, поглиблення економічного партнерства між Україною та Росією дозволить обом державам вирішити низку назрілих проблем, що відповідає їх корінним інтересам.

Національні економічні інтереси України з Росією полягають у забезпеченні умов для розвитку довгострокових економічних відносин з цією державою. Складовими елементами цих інтересів, на нашу думку, є наступні:

- задоволення виробничого та споживчого попиту українських суб’єктів у стратегічних ресурсах (нафта, газ, деревина, уранове паливо, поліметали), основним постачальником яких є Російська Федерація;

- розв’язання комплексної проблеми поставки із Росії в Україну паливної сировини (нафта, газ) та її транспортування на Захід територією України через використання існуючих трубопроводних артерій на клірингових умовах розрахунків, що дозволить досягти паритетності інтересів України з Росією;

- суттєве збільшення частки традиційно орієнтованих на російський ринок галузей економіки України через виробничо-технологічну рекооперацію між підприємствами України і Росії (в першу чергу, у сферах паливно-енергетичного комплексу, машинобудування, електроніки, судно і авіабудування, енергетичного, транспортного і сільськогосподарського машинобудування, хімічної, легкої і харчової промисловості, сільського господарства та ін.), а також активізацію процесу укладання міждержавних угод;

- розширення сегменту вітчизняних товарів та послуг на російському ринку, насамперед, за рахунок продукції обробних галузей промисловості з високим ступенем доданої вартості та наукоємної продукції;

- розширення масштабів залучення та використання у вітчизняному промисловому виробництві інноваційних продуктів російської науки і венчурного підприємництва (військові технології та біотехнології, ядерна фізика, фізика твердого тіла, хімія, фармацевтика, альтернативні джерела енергії, медицина та ін.);

- динамізація та структурна оптимізація інвестиційних потоків російського капіталу в Україну з метою прискореного розвитку пріоритетних галузей та територій України зі встановленням ефективного державного контролю за використанням іноземних інвестицій;

- розширення зони інвестування українського капіталу як в галузі ресурсодобувної промисловості, що пов’язані з українською переробною промисловістю, так і технічно передові галузі виробництва, продукція яких поступає на українські ринки;

- залучення на вигідних умовах в Україну російських інженерно-технічних та наукових кадрів, в першу чергу громадян українського походження;

- забезпечення ефективного управління процесом трудової міграції з України до Росії через розробку дієвого механізму державного регулювання обміну трудовими ресурсами між двома країнами, що дозволить нашій державі: по-перше, максимально використати позитивні наслідки такої еміграції (послаблення тиску на вітчизняний ринок праці, зниження соціальної напруги, особливо у східних та західних регіонах України, створення додаткового джерела валютних надходжень до бюджету тощо); по-друге, створити ефективний механізм соціального захисту українських працівників-мігрантів, які працюють на російському ринку, що дозволить уникнути зловживань та ошукувань з боку  агентств та фірм, які займаються питаннями працевлаштування українських громадян в Росії, зайнятості українських громадян на роботах зі шкідливими умовами праці, дискримінації з боку місцевого населення тощо; по-третє, зменшити можливості еміграції висококваліфікованих кадрів, які становлять найконкурентнішу частину трудового та інтелектуального потенціалу трудових кадрів України; по-четверте, зменшити імовірність виникнення політичних та економічних претензій з боку російської сторони через розширення української нелегальної міграції до цієї країни; по-п’яте поліпшить міжнародний імідж України в очах російської громадськості та дозволить дещо пом’якшити упереджене відношення росіян до українського етносу загалом;

- розвиток співробітництва в рамках ЄЕП, на рівні мікроструктур, транскордонного та регіонального, яке є важливою передумовою та виступає в якості мікромоделі субрегіонального інтеграційного процесу та фактору стабілізації внутрішньополітичної ситуації в Україні; що є особливо важливим для Криму, Донбасу, Східної України, де переважає населення з проросійською орієнтацією.

Тож представлена класифікація складових елементів національних економічних інтересів України у співробітництві з Росією у комплексі відображає присутність їх в усіх сферах економічної взаємодії двох країн, включаючи торговельну, інвестиційно-інноваційну, виробничо-технологічну та гуманітарну. Разом з тим, нова основа довгострокових українсько-російських економічних відносин повинна базуватися не лише на формуванні цілісної системи науково обґрунтованих національних економічних інтересів України та розробці ефективного механізму їх реалізації та захисту, але й на розумінні характеру національних економічних інтересів Росії у співробітництві з Україною. Їх, на нашу думку, можна окреслити наступним чином:

- збереження та закріплення за Росією ролі основного, безальтернативного постачальника паливно-енергетичної сировини в Україну з прагненням монополізувати канали її постачання та зберігання;

- збереження та розвиток економічних зв’язків з Україною, як одним з найперспективніших ринків збуту продукції російського виробництва, яка за своїми характеристиками внаслідок загалом низького технологічного рівня у сучасних галузях промисловості є неконкурентоспроможною для виходу на ринки розвинених країн;

- диверсифікація товарного асортименту у зовнішній торгівлі з Україною за рахунок продукції обробних галузей промисловості: електротехнічної, машинобудівної, автомобільної, авіаційної та інших;

- нарощування обсягів імпорту сільськогосподарської сировини, марганцевої та залізної руд, труб, продукції важкого машинобудування, суднобудування, літакобудування та ін.;

- намагання російського капіталу закріпитися у всіх галузях і сферах вітчизняної економіки і особливо у стратегічно важливих сферах (нафтопереробка, енергетика, фінансово-банківська сфера, зв’язок та ін.);

- отримання в Україні сприятливого режиму використання мережі її транспортної інфраструктури (морських портів, автомобільних, залізничних та трубопровідних шляхів) для доставки російських товарів та продуктів в Європу, країни Близького Сходу та ін.;

- блокування виходу українських товарів на ті сегменти світових ринків, де їх інтереси пересікаються (ринки озброєнь, військової техніки, металургійного та енергетичного устаткування та ін.);

- зацікавленість Росії у перманентному масовому використанні дешевої робочої сили з України, яка нелегально працевлаштована на території сусідньої держави і таким чином, не тільки компенсує її дефіцит трудових ресурсів, але й забезпечує економію коштів на соціальні та пенсійні відрахування з боку приймаючої країни;

- реалізація всієї системи національних інтересів Росії у співробітництві з Україною через інтеграційну модель – Єдиного економічного простору.

Двостороннє економічне співробітництво суверенних держав буде ефективним за умов взаємодії, гармонійного узгодження, а в окремих точках і зімкнення їх національних економічних інтересів. Виходячи з цього, позиція України щодо розбудови довгострокового економічного співробітництва з Росією в контексті інтеграції нашої держави до європейського економічного простору повинна ґрунтуватися на засадах пріоритетного партнерства, рівноправності, взаємної вигоди, поваги до державного суверенітету, територіальної цілісності та спрямовуватися на реалізацію комплексних програм економічної співпраці, перенесення акценту співробітництва зі сфери переважно міждержавного обміну на відновлення та розвиток як виробничої, так і інноваційно-технологічної кооперації між господарюючими суб’єктами двох держав незалежно від форм власності, суттєве розширення масштабів спільного підприємництва тощо.

Це вимагає від обох держав не тільки визначення ними своїх національних економічних інтересів по відношенню однієї до другої, але й їх співставлення з метою окреслення кола співпадання цих інтересів або неспівпадання (розбіжностей). На сьогодні, на нашу думку, коло спільних українсько-російських інтересів охоплює наступні позиції:

- коригування курсу на подальшу структурну перебудову національних економік з посиленням частки експортноорієнтованих на взаємні ринки галузей;

- координація дій на ринках третіх країн;

- забезпечення умов для взаємного доступу до сировинних ресурсів та ринків збуту двох країн, вихід на які є набагато легшим і простішим, ніж вихід на ринки розвинутих західних держав;

- спільне використання «транспортних коридорів» для створення надійної системи постачання енергоносіїв і стратегічно важливої сировини із Росії, що дозволить їй стати важливою ланкою у забезпеченні транспортною інфраструктурою транзиту каспійської нафти та газу з середньоазіатських держав та у формуванні нових їх потоків через територію України;

- урегулювання всього комплексу питань, що пов’язані з трудовою міграцією українських громадян в Росію (легалізація частини іммігрантів, правовий та соціальний захист українських громадян, пенсійне забезпечення, усунення криміналізації та маргіналізації іммігрантського середовища та ін.);

- активізація діяльності спільного підприємництва з метою його поглиблення та диверсифікації.

Аналіз політико-правових, економічних та соціально-культурних критеріїв інтеграційної готовності України засвідчує, що, виходячи з її національних економічних інтересів, об’єктивно наша держава сьогодні не готова до членства у будь-яких діючих чи потенційних регіональних угрупованнях, блоках чи союзах. Тож її включення в інтеграційні об’єднання держав є передчасним, стратегічно невмотивованим актом і потребує часу для нарощування системних конкурентних переваг, які змінять умови і вигоди для її повноцінної інтеграції у континентальний і міжконтинентальний поділ праці.

На нинішньому етапі найдоцільнішим є створення зони вільної торгівлі країн ЄЕП, в рамках якої можна створити передумови для наступних, більш глибоких інтеграційних форм співробітництва. До числа цих передумов належить, передусім, подолання технологічної відсталості країн блоку через реалізацію політики випереджального розвитку з розвитком потенційно конкурентоспроможних на світових ринках видів продукції, перш за все, авіаційної, ракетно-космічної та озброєнь; або політики наздоганяльного розвитку з випуском продукції, що має високий платоспроможний попит на внутрішньому ринку (електронне та енергетичне устаткування, сільськогосподарські машини та техніка, нафтове та нафтохімічне обладнання, суднобудування та судноремонт).

Підтвердженням цього є і той факт, що зона вільної торгівлі як найпростіша форма економічної інтеграції є майже виключно позитивним чинником впливу на українську економіку, в той час як більш глибокі рівні інтеграції містять у собі низку важливих потенційних загроз економічній безпеці України. По-перше, митний союз може сприяти посиленню конкурентного тиску на українського виробника з боку партнерів по союзу, які приділяють більшу увагу захисту власного виробництва (насамперед РФ, де, як відомо, відбувається активне реформування податкової системи). По-друге, не виключається можливість підпорядкування зовнішньоекономічної політики інтеграційного об’єднання досягненню суто політичних цілей. По-третє, функціонування монетарних систем країн-членів ЄЕП передбачає проведення кожною з них незалежної монетарної політики, що не дає об’єктивних підстав навіть обговорювати перспективи впровадження єдиної грошової одиниці.

Одночасна взаємодія з обома інтеграційними об’єднаннями - ЄС та ЄЕП - має передбачити, поза сумнівом, як стратегічну перспективу всебічну інтеграцію України в європейський економічний простір. Резюмуючи вищесказане, слід відмітити, що співробітництво України повинно виглядати наступним чином: в регіональному угрупованні ЄЕП - зона вільної торгівлі, що передбачає ліквідацію торговельних бар’єрів між учасниками угоди і збереження власного торговельного режиму у відносинах з третіми країнами; в регіональному об’єднанні ЄС – зона преференційної торгівлі, режим якої становить найнижчу, практично передінтеграційну фазу і передбачає надання партнерам певних пільг, таких як квоти на експорт певної продукції (текстиль, вироби металургійної промисловості), секторальне і транскордонне співробітництво (єврорегіони, європейські транспортні коридори тощо), надання технічної допомоги та інше.

Загалом же роль зовнішньоекономічної сфери на сьогодні полягає у виконанні двох функцій: трансфер в Україну кращих світових стандартів у соціальній, економічній і духовній сферах і компенсація відсутніх у державі ресурсів (технологічних, інвестиційних, природних). Варто враховувати і таку обставину, що іноземний капітал йде в країну, якщо в ній процвітає національний капітал. А це можливо лише за умови економічного піднесення і стабільності.