2. Шпоруватість як фактор гігієнічних властивостей.

Проникність – це здатність матеріалів пропускати повітря, пари,Ю воду, рідини, дим, пил, гази та радіоактивні випромінення

Непроникність – це характеристика, що обернена проникності, яка показує здатність матеріалів чинити опір проникності повітря, води, пари та ін..

Пори класифікуються: за характером розташування:Замкнуті, тупікові, наскрізні, петле подібні; за розміром поперечного січення: макроскопічні, мікроскопічні, ультра пори;

Загальний об'єм пор в матеріалі залежить від: вихідної сировини, від особливості виконання виробничих процесів і операцій.

Повітропроникність – це здатність текстильних матеріалів пропускати повітря. На показники повітропроникності впливають: поруватість структури та структура характеристики.

Під час проникнення повітря через пори матеріалу частина енергії затрачається на тертя повітря по матеріалу, а частина на подолання інерційних сил зовнішнього середовища, що відбивається на швидкості проникнення повітря через матеріал. Вологість матеріалу впливає на показник повітропроникності, із збільш вологості матеріалу повітропроникність знижується.

Паро проникність – здатність текстильних матеріалів пропускати пари вологи із середовища з підвищеною вологістю у середовище із зниженою вологістю.

Визначається такими характеристиками: абсолютна паро проникність, опір паро проникності

Паро проникність матеріалу – одна із цінних гігієнічних властивостей, оскільки забезпечує своєчасне знищення зайвої вологи з-під шару одягу.

Водопроникність – здатність матеріалів пропускати воду під певним тиском. Характеризується коефіцієнтом водопроникності.

Водонамочуваність- здатність матеріалів до пропускання води за умови однобічного прилягання з нею.

Водотривкість – опір матеріалів проникненню через них води.

Пило проникність – це здатність пропускати у під одежний шар або утримувати у своїй структурі частину пилу. Характеризується відносною пило проникністю та пило ємкістю –здатність матеріалу сприймати і утримувати пил.

3. Функціональні матеріали. Електропровідні матеріали.

Матеріали за електричними властивостями поділяються на 3 групи: провідники, напівпровідники, діелектрики.

Провідники. Електрична провідність твердих тіл визначається електронною будовою атомів. Залежно від пиомого електричного опору та застосування, провідникові матеріали поділяють на такі групи: матеріали та сплави високої провідності; припої; надпровідники; контактні матеріали; сплави з підвищеним електричним опором.

Напівпровідники. Із пониженням температури електричний опір усіх металів монотонно спадає. Однак є метали та сплави, у яких електричний опір за критичної температури різко спадає до нуля – матеріал стає надпровідником. Перехід металу у надпровідний стан пов’язують із фазовим перетворенням. Надпровідниковий стан руйнується внаслідок нагрівання: у сильних магнітних полях; під час пропускання електричного струму великої сили. Практичне застосування мають надпровідні сплави з високим вмістом ніобію. Сплави використовують для обмоток потужних генераторів, магнітів великої потужності.

Діелектрики. Діелектриками називають речовини, у яких валентна зона відокремлена від зони провідності широкою зоною заборонених енергій. За хімічним складом діелектрики поділяють на органічні та неорганічні. До органічних належать полімери, гумма,шовк; до неорганічних – слюда, кераміка, скло, ситали. За електричними властивостями діелектрики поділяються на низько/електричні/ та високочастотні /радіотехнічні/. Для електроізоляційних матеріалів вирішального значення набуває їх термостійкість, тобто здатність без ушкодження властивостей витримувати нагрівання протягом тривалого часу. Великий вплив на властивості діелектриків справляють гігроскопічність і вологопроникливість. Найміцнішими діелектриками є кераміка, скло, ситали.Органічними діелектриками руйнуються за комбінованої дії нагрівання, окислення на повітрі та іонізації, тому термін їх експлуатації менший, ніж кераміки ,або скла. Таку кераміку використовують для виготовлення ізоляторів, каркасів, котушок.

Білет №12