2. Методи визначення характеристик теплофізичних властивостей матеріалів.

Усі методи, що використовуються у даний час для визначення теплофізичних властивостей матеріалів, можна поділити на дві групи:

• методи, що грунтуються на усталеному стаціонарному теплообміні, коли в різні відрізки часу через матеріал або систему матеріалів проходить однакова кількість теплоти. До цієї групи належать калориметричний і порівняльний методи;

• методи, що грунтуються на неусталеному, нестаціонарному теплообміні, коли через матеріал у рівні проміжки часу проходить різна кількість теплоти. У цій групі найбільше поширення отримав метод плоского бікалориметра.

Калориметричний метод. У калориметричному методі враховується кількість теплоти, що проходить через зразок матеріалу. Найчастіше прилади для даного методу мають нагрівачі з охоронною системою. При цьому кількість теплоти визначається за витратами електроенергії у нагрівачі за певний відрізок часу; температура обох боків зразка матеріалу визначається термометрами.

Порівняльний метод. Порівняльний метод грунтується на обмінному розподілі температур при проходженні певного теплового потоку від нагрівача через еталон і досліджуваний зразок при стаціонарному теплообміні. Коефіцієнт теплопровідності еталону заздалегідь відомий.

Вище наведені методи найчастіше застосовують для встановлення кофіцієнтів теплопровідності взуттєвих матеріалів.

Метод бікалориметра. Метод бікалориметра грунтується на регулярному тепловому режимі.

Відомо, що процес охолодження або нагрівання тіла в середовищі з постійною температурою і коефіцієнтом теплопередачі з часом вступає в фазу з одноманітно змінюваним полем температур, яке підпорядковується експоненціальному закону. Даний стан тіла отримав назву регулярного теплового режиму.

Бікалориметр складається з пустотілої дюталюмінєвої трубі з кришками, що мають кільця. Замір температури ядра і навколишнього середовища здійснюється диференціальню терммопарою. На бікалориметр надівають досліджуваний матеріал або систему матеріалів, і все це охолоджується у спокійному або рухомому повітрі в регулярному тепловому режимі.

3. Загальна характеристика структури і властивостей клеючих матеріалів.

Клеї – це розчини органічних полімерів, здатні склеювати різні тіла між собою.

Основою клею є полімерний клеючий матеріал.

Крім того, до складу клею можуть входити наповнювачі ; пластифікатори; ініціатори; каталізатори; отвержувачі; плівкоутворююча речовина (синтетичні смоли, каучуки). Найважливішими властивостями клеїв є клеюча здатність та життєстійкість. Клеюча здатність характеризується властивостями клею прилипати до поверхні іншого матеріалу і міцно утримуватися на ній. Життєздатність- це час з початку приготування клею до моменту втрати їм клеючої здатності.

Класифікуються клеї на:

• природні (тваринні, рослинні й мінеральні; синтетичні);

• смолярні та гумові ;

• оборотні (термопластичні) і необоротні (термостабільні) відносно нагрівання;

• холодного та гарячого склеювання (за умовами отвердіння);

• конструкційні, силові та несилові (за призначенням) конторські (канцелярські); для шпалер, диривини, тканин, універсального застосування.

Клеї тваринного походження поділяються на колагенові та казеїнові.

Колагенові клеї – це мезуровий і кістковий. Мезуровий – столярний- одержують змезурий обрізків шкур, які є відходами боєнь і консервних заводів. Кістковий – готують з кісток тварин. Колагеновий клей випускають у вигляді плиток , а також подрібленим. Основна його позитивна якість – висока мийність клейового шва, але водостійкість у цих клеїв недостатньо висока. Застосовують для склеювання деревини, виготовлення клейових фарб.

Казеїновий клей – отримують з білка казеїну, виділеного із знежиреного молока за допомогою кислот. Він дає більш водостійку клейову сполуку, ніж колагенові, але при тривалому стиканні з водою клейовий шов втрачає міцність.

Клеї рослинного походження залежно від виду клеючої речовини поділяються на дві групи:

• на основі крохмалю;

• на основі ефірів целюлози.

На основі крохмалю розрізняють крохмальні і декстринові клеї. Це клеї дешеві,

мають добру клеючу здатність, але не водотривкі і підлягають джії бактерій і плісняви (повинні зберігатися в сухому приміщенні).

Клеї на основі ефірів целюлози в основному представлені нітроцелюлозними, які випускаються в рідкому вигляді, готовими до використання.

Ці клеї дають більш водостійкий клейовий шов, ніж клеї на основі крохмалю. Недоліком цих клеїв є горючість.

Синтетичні клеї виготовляють на основі синтетичних смол і каучуків. Це перспективна группа клеїв, які витисняють природні клеї. Ці клеї не мають таких суттєвих недоліків, властивих природним клеям, як низька водостійкість і грибостійкість.

Характеризуються високою хімічною стійкістю; міцністю; універсальністю застосування; хорошою розчинністю в розчинниках.Застосовують для технічних потреб.

Особливу групу синтетичних клеїв становлять універсальні клеї БФ. Б- смола бутвар; Ф- фенолформальдегідна смола.

У продаж надходять два типи клею БФ-2 – для склеювання металів, фарфору, пластмас та БФ-6, який містить велику кількість пластифікуючих речовин, використовується для склеювання виробів зі шкіри і тканин.

Білет №25