Прийоми стародавнього живопису

Найдавнішій прийом живопису - “енкаустика”. Зв'язувальною речовиною фарб енкаустики служив головним чином віск. Живопис енкаустикою вівся фарбами, які в холодному виді перебували у твердому стані й могли братися на пензль лише при розігріванні на вогні. Поверхня тонких дерев'яних дошках, на яку наносилися фарби, повинна була бути також теплою. Тільки при названих умовах могла вестися робота енкаустикой. Так виконувалися відомі файюмські портрети, візантійські ікони.

Живописці середньовіччя до XV ст. користувалися темперою – фарбою, зв’язуювальною речовиною якої були емульсії натуральні (з води та яєчного жовтка) та штучні (водяний розчин клею з олією з різними добавками).

Час процвітання яєчної темпери відзначається в історії мистецтва великим кроком живопису вперед. Темпера служила школою й для живописців епохи Ренесансу, багатьох живописців пізнішого часу: Перуджино, Рафаеля, Леонардо да Вінчі, хоча в їхній час в Італії вже користувалися олійними фарбами.

Яєчна темпера – швидко сохне й тим ускладнює моделювання форм. Роботи, виконані на яйці, виходили сухими, різко накресленими й недоведеними до бажаного кінця. Твори, виконані старовиною темперою, відрізняються площинним трактуванням зображуваних форм, детальністю роботи, деякою вигадливістю й різкістю в контурах, сухістю живопису.

Нова епоха в історії розвитку живопису пов'язана з винаходом олійних фарб на початку XV ст.

Винахід олійного живопису приписують відомому фландрському живописцеві Яну Ван-Эйку. Взагалі ж йому належить удосконалення цієї фарби. Співвідношення корпусних мазків з прозорими лесіровками, взаємозв’язок шарів фарби, емалевидний характер поверхні, можливість різноманітного руху пензля – все це привело до збагачення кольорової гами і світлотіньового трактування простору, перспективи тощо.

Розрізняють два методи олійного живопису: багатошаровий і одношаровий. Багатошаровий метод включав наступні етапи: нанесення вуглем, крейдою маюнку майбутньої композиції; підмальовок - наведення контуру фігур пензлем одним кольором. Наступним етапом було пофарбування основних кольорових плям, створення “об’єму” з використанням різних за тоном та відтінками фарб. Наприкінці художник прописував зображення напівпрозорими лесіровочними фарбами. Накладання їх на густіші фарби створює своєрідний оптичний ефект, коли один шар просвічував скрізь інший, складав ілюзію тримірного простору на площині. В цьому методі в XV –XVII ст. відрізняють тонке фламандське письмо і більш пастозне італійське письмо. Останнє характеризується значною товщиною, нерівністю і рел’єфністю фарбового шару.

В XVII столітті у виконанні живопису спостерігається поспішність. Олійний ґрунт починає витісняти клейовий, живопис виконується майже винятково по темних ґрунтах без попереднього підмальовка, лесіровками користуються усе рідше й рідше, фарби наносяться всюди одноманітною пастою. Звичай вводити смоли в живопис поступово втрачається, хоча втримується до XVII сторіччя включно. В XVIIІ столітті більшість гарних традицій техніки живопису Ренесансу були втрачені.

У кінці ХІХ століття французькими й англійськими художниками був розроблений метод оптичного змішання фарб – метод одношарового живопису – “алла прима”, коли фарбовий шар будується в один прийом. Колорит складається за допомогою оптичного змішування накладених поряд мазків чистого кольору, при якому досягається ефект світлоповітряного середовища. Цей метод широко застосовується у творах імпресіоністів – Моне, Піссарро, Ренуара та ін.

У станковому живопису значну роль видіграє індивідуальна манера письма. Фактура картин – це специфіка живописної поверхні, яка обумовлена особливістю накладання фарби. На протязі декількох століть художники віддавали перевагу гладкому живопису, який згладжував сліди пензля. Але вже у XVII ст. видатні майстри Рубенс, Веласкес, Рембрандт, Гейнсборо та інші демонструють індивідуальну манеру, яка не тільки не згладжує, а й явно підкреслює упевненно покладені мазки фарби, демонструючи інструмент, яким вони покладені.

Методи аналізу творів живопису. Завдання митної служби – проконтролювати законність перевезення культурних цінностей, ідентифіціювати поданих до контролю культурних цінностей з тими, що визначені у Свідоцтві на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей з території України.

Ознаки старовини творів живопису: характер підрамника, наявність дублювання основи, склад грунту, матеріал, пігменти, характер фактури, наявність реставраційних втручань, характер кракелюру.

Практика атрибуції має декілька методів аналізу творів живопису:

1) мистецтвознавчий стилістичний аналіз. Він пов'язаний з аналізом стильових ознак окремих майстрів, їх школи, чи художніх епох;

2) техніко-технологічний аналіз пов'язаний дослідженнями матеріальної структури пам’ятки з використанням технічних засобів;

3) архівно-документальна експертиза, направлена на виявлення підпису автора на творі, наявності свідчень про твір у письмових джерелах, архівах, довідниках, тощо.

Важливе місце в митній експертизі належить вазомоторним методам: детальному візуальному огляду і тестуванню за допомогою органів чуття.

Огляд треба проводити у вільному, просторому приміщенні, при денному освітленні. Бажано мати великий стіл, на якому прокласти декілька шарів паперу (верхній шар - глянцевий папір), мольберт, для сюжетного описання. Огляд ведеться під різними кутами освітлення: під прямим чи під косим, бо тоді можна роздивитися характер кракелюру.

При експертизі картини треба уважно вивчити її поверхню, співставити техніку виконання з малюнком кракелюру (розриви, які утворюються при багатошаровому живописі), корпусність барвистого шару й читаність слідів руху кисті, постаратися визначити ступінь реставраційних втручань в авторський живопис.

Під час проведення митної експертизи для ідентифікації творів живопису використують неруйнівні методи аналізу до яких відносяться тестування творів УФ-випромінюванням та ІЧ-випромінюванням і рентгенографія. УФ-промені використовують для дослідження фарбового шару картин для виявлення зображення, що знаходиться під верхнім зображувальним шаром. ІЧ-випромінювання допомагає виявити та проаналізувати зміни у фарбовому шарі – реставраційні, авторські зміни, поновлення, підробки; підписи і надписи; фактуру мазка. Рентгенографія надає інформацію про грунт, технологічні особливості побудови фарбового шару.

Матеріали й посібники: альбоми з репродукціями живопису, тематичні комп'ютерні енциклопедії, зразки живопису, відвідування музеїв, виставок.