Контрольні питання:

1. Які зображальні та виражальні засоби характерні для графіки?

2. Назвати принципи класифікації графіки.

3. Які твори відносяться до прикладної графіки?

4. Що таке авторська графіка? Які види творів відносяться до авторській графіки?

5. Що таке друкована графіка? Які види творів відносяться до друкованої графіки?

6. Які види гравюр відносяться до випуклого (високого) друку?

7. Які види гравюр відносяться до глибокого друку?

8. Які види гравюр відносяться до плоского друку (офсетного)?

9. За якими ознаками гравюра на дереві відрізняється від гравюри на металі?

10. Які характерні ознаки офорту?

11.Які характерні ознаки притаманні літографії?

12. Які відомості розміщуються на каймі під малюнком, чи на малюнку?

13. За якими ознаками можна визначити копію гравюри?

Лабораторна робота № 7 Тема: Старовинні книги. Рукописи. Документи. Мистецтвознавча експертиза стародруків.

Мета: ознайомитись з пам’ятками писемності, як культурними цінностями, їх класифікацією, особливими прикметами, різними ступенями цінності.

Значення теми: опанування теоретичними та методологічними засобами визначення культурної цінності рукописів, стародруків.

Література: /28/, /30/, /42/, /45/.

Основні теоретичні відомості

Серед видатних пам’яток культурної спадщини кожної країни значний науковий та художній інтерес становлять писемні джерела, які поділяються на рукописні і друковані. Писемність виникла у різних народів біля 6 тисяч років назад. Перше малюнкове письмо IV тисячоліття до н.е. - у Месопотамії, клинопис шумерів, єгипетські ієрогліфи ІІІ тисячоліття стали основою для розвитку писемності багатьох народів світу.

Давні тексти видовбували, вирізали, малювали чи писали на стінах або інших речах; на кам’яних, металевих, дерев’яних і глиняних табличках, папирусі, на шкірі, пергаменті.

Використання папірусу і пергаменту сприяли широкому розповсюдженню ученості та культури, розквіту книжкової справи в часи античності. Книги переписувалися численними писцями і продавалися.

Розквіт пергаментної книжки починається з початком християнської ери. З цього часу з’являється універсальна форма книги – кодекс чи книжковий блок.

Визначальна роль християнської релігії та християнської церкви у збереженні, розвитку писемності. В умовах середньовіччя, періоду загального культурного занепаду у Західній Європі, церква виступає охоронцем античної культурної спадщини. При монастирях організовуються скрипторії – спеціальні майстерні для переписування книг.

В XIV віці в багатьох країнах Європи виготовлення книг поступово перейшло до майстрів-ремісників. Завдяки їм книга набувала святкового вигляду, почала відповідати естетичним смакам замовників і споживачів.

До великих художніх висот піднялося мистецтво оформлення книги у Візантії V – XV ст. Декоративні заставки, фігурні ініціали, ілюстрації, які логічно вписувалися у в’язь тексту, вражали своїм каліграфічним удосконаленням, складали єдину цілісну композицію.

Візантійська школа книжкового мистецтва розповсюджувалась не тільки на всі регіони імперії, але й в Київську Русь, Сербію, Болгарію, Грузію, Вірменію. У всіх країнах Західної Європи цінували книжкове мистецтво Візантії як зразки самої високої художньої майстерності.

Введення християнства значно прискорило розвиток літератури і писемності на Русі.

Давньоруська література мала певну перевагу перед католицьким Заходом і мусульманським Сходом: вона розвивалася рідною мовою. Особливістю писемності Русі було утворення двох типів літературної мови: церковнослов’янської і близької до просторіччя давньоруської. Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти (“Руська правда”), літописи, пам’ятники світської літератури (“Слово о полку Ігоровім”).

Найстаріші із збережених пам’яток слов’янської писемності відносяться до Х ст. Вони написані так званою старослов’янською чи церковнослов’янською мовою, в основі якої лежить кирилівський алфавіт (кирилиця). Переклади з грецьких книг, які були зроблені слов’янськими просвітителями Кирилом и Мефодієм та їх учнями в IX столітті, дійшли до нашого часу в рукописах X – XI ст. як на глаголиці, так і на кирилиці. Одним з перших рукописів було Євангеліє, переклад якого був виконаний у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира – так зване Остромирове Євангеліє (ХІ ст.).

Серед оригінальних давньоруських творів треба відзначити літописання. Початок його відноситься ще до кінця Х ст. “Повість временних літ” є літописним зведенням, в якому ченцем Нестором були об’єднані місцеві, регіональні записи “за літами” в єдиний, загальноруський літопис.

Під час роздрібненості Русі літописи складалися в кожному великому феодальному центрі. Так, до нашого часу дійшли Київський (1200 р.) і Галицько-Волинський (кінець XIII ст.) літописи. Останній – головне джерело для вивчення історії південно-західних князівств.

Популярними книжковими жанрами були житія святих – біографії духовних і світських осіб (Житія Бориса і Гліба, Княгині Ольги, Володимира Святого). Пізніше на Русі стали складатися житія ченців-подвижників – “Житіє Феодосія Печерського”. Патерики – збірники житій, складені не за календарним, а за так званим географічним принципом – (“Києво-Печерський патерик”).

В 30-50-і рр. ХІІІ ст. книжкова справа перебувала у важкому становищі. У джерелах згадуються книгописання кінця ХІІІ ст. в Києво-Печерському монастирі, у Володимиро-Волинському, Холмі і Львові. Збереглося тільки близько 200 рукописів і уривків, створених в кінці ХІІ – XIV ст. Вони були написані на пергаменті. Записи на книгах свідчать, що книги переписувалися писарями владичеських кафедр, митрополичої канцелярії, причетниками церков. Центрами книжкової культури були Галич при Левові Даниловичі і його сині Юрії, Холм, Перемишль, Полоцьк, Волинь. При дворі князя Володимира Васильовича – книжника і філософа, існувала величезна майстерня для створення книг.

Винахід І.Гуттенберга, перехід від папірусу і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами активного розвитку книжкової справи у Європі.

Перші спроби книгодрукування з’явилися (на думку істориків) в Китаї, де у давні часи існував примітивний засіб передачі інформації: ієрогліфічні знаки висікали на кам’яних стелах, а потім час від часу їх покривали фарбою, робили відтиск. Ці відтиски розповсюджували в провінціях Китаю. Потім ієрогліфи стали вирізувати на дерев’яних дошках. Відтиск стали називати ксилографією. Так в VII в. з’явилася перша ксилографічна книга.

В Європі ксилографічна книга з’явилася після Хрестових походів в Німеччині та Голландії в 1430-1450 рр. Ксилографія вперше дозволила розмножити рукописні книги шляхом отримання відтисків. Одним з відомих ксилографічних видань була “Біблія незаможних” – широкоформатні аркуші з зображенням біблейських сцен і персонажів з пояснювальними написами. Ця книга була широко розповсюджена в Європі.

Перші ксилографічні книги користувалися великим попитом, однак, к середині XVI століття вони зійшли з книжкового ринку.

Біля 1445 р. німецький майстер Гуттенберг винайшов пуансон, відливну матрицю, литу свинцеву (гартову) літеру, набір, який складався з окремих літер, і ручний прес, таким чином він створив перше типографське обладнання для друкування книг.

В 1453-1454 рр., як вважають, Гуттенберг надрукував свою першу, так звану 42-рядковою Біблію. В ній на кожній сторінці було набрано і надруковано 42 рядки тексту в 2 стовпця. Разом вона нараховувала 1282 сторінки. Елементи прикрас книги виконані від руки

Друга половина XV століття була часом тріумфального крокування книгодрукування по Європі: Італія (1465), Швейцарія (1468), Франція, Угорщина, Польща (1470), Англія, Чехія (1476), Австрія, Данія тощо. Книги, які були надруковані до 31 грудня 1500 р. прийнято називати інкунабулами (по латині “у колисці”). Європейські книги, які були надруковані з 1501 до 1550 р. включно, традиційно називають “палеотипи”, тобто старовинні книги.

До 1500 р. в Європі було надруковано понад десятки мільйонів примірників книг, в тому числі і слов’янською мовою. Це був час удосконалення техніки друкування. З’явилися друковані ілюстрації. Однією з перших ілюстрованих книг була книга С. Бранта “Корабель дурнів” (Базель, 1494 р.). Вона була прикрашена гравюрами Альбрехта Дюрера.

Перші книги церковнослов’янською мовою надрукували у кінці XV на початку ХVI ст. Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі.

Виникнення книгодрукування в Московії співпало з епохою Івана Грозного за часів укріплення державності і затвердження монархічної, централізованої держави. В країні були відомі роботи європейських книжників. Вчені припускають можливість існування в цей час в Москві анонімної друкарні на підставі існування примірників книг, в яких відсутні вихідні дані. Але аналіз паперу, маргіналій (надписів), прикрас, свідчить про їхнє походження ще до створення першої офіційної друкарні Іваном Федоровим.

Припускається, що він приїхав до Москви серед оточення митрополита Макарія, який благословив створення друкарні з метою християнського освічення Казанського царства.

1 березня 1564 р. вийшла перша російська датована книга “Апостол”, надрукована І. Федоровим і Петром Мстиславцем. В 1565 р. вони в Москві друкують “Часовник”, книгу богослужбову за характером. Орнаментика федорівських видань різниться вишуканістю. Притому, як вважають дослідники, текст і орнамент цих книг нерозривно пов’язані один з одним.

Після виходу цих книг робота Івана Федорова в Москві закінчується. Його учні Никифор Тарасів і Андроник Тимофєєв Невежу в 1567-1568 рр. відроджують московську друкарню. В ній друкуються в 1568 р. – Псалтирь, в 1589 р. - Тріодь. Всього в XVI столітті на території московської держави було надруковано 19 видань, тираж яких склав 1000 – 1200 примірників.

Розвиток книгодрукування в Україні також пов’язаний з ім’ям Івана Федорова. У 1573 р. він за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих). Через деякий час, на запрошення князя К.Острозького переїхав у його маєток в м. Острог. Тут за ініціативи князя здійснювався грандіозний проект – готувалося до друку перше у слов’янському світі повне видання Біблії церковнослов’янською мовою.

Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. В першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень. Найбільшою з них була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Поряд зі стаціонарними друкарнями були і пересувні. На середину XVII ст. нараховувалось вже близько 40 різних друкарень. Серед їх продукції переважне місце займали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники.

Серед найбільш відомих друкарень були: друкарня Івана Федорова у Львові (1573-1574 рр.), друкарня князів Острозьких (1578-1602, 1606-1612 рр.) – в Острозі, (1603-1605 рр.) – в Дермані. Керівниками цих друкарень були Іван Федоров до 1581 р., Василь Сурежський (1586-1598 рр.), Петро Мстиславець та інші. В Києві – друкарня Києво-Печерської лаври (1616 р. – поч. ХХ ст.), яку заснував Єлисей Плетенецький та типографія Тимофія Олександровича Вербицького (1624-1628 рр.) У Львові, крім вищезгаданої, були друкарні Львівського Ставропігійського Успенського братства (1591-1788 рр.), Львівського ієзуітського колегіуму (1642-1773 рр.), друкарня Михайла Слізки (1638 – 1667 рр.). В Уневі з 1648 до 1770 рр. діяла друкарня Невського Успенського монастиря. Деякі друкарні існували 1 - 2 рока.

З розвитком техніки, книжкова справа значно поширювалася. Змінювалася тематика, з’являлися книги не тільки релігійного змісту, але й світські, удосконалювалася техніка друку, оформлення.

Нечисленні друковані книги не задовольняли попит на них. Тому зберігались рукописні книги. Вони задовольняли попит в науковій інформації, прикладних знаннях. Крім того, рукописні книги коштували дешевше.

Перепис книг в XVI-XVII ст. вівся традиційно в монастирях. В кожному працювали по двадцять писців. В середньому вони переписували по 17 книг обсягом від 300 до 1200 аркушів на рік. Серед таких книг – Пересопницьке Євангеліє. Його почали переписувати в середині XVI ст. біля міста Ізяслава (нині Рівненська область) у Дворецькому Свято-Троіцькому монастирі за розпорядженням ігуменьї Парасавеї, потім продовжували і закінчили в м. Пересопніца у монастирі Різдва Богородиці. Рукопис виконаний на пергаменті, містить 482 сторінки. Деякі сторінки прикрашені орнаментом, є кольорові гравюри святих Матвія, Луки, Іоанна і Марка. Цю книгу називають українською першокнигою, тому що це перший переклад на українську мову.