Прийоми художньої обробки металів.

Для виявлення закладених природою декоративних якостей металу застосовують різні техніки й прийоми обробки - кування, лиття, карбування, гравірування, інкрустація, скань, зернь і багато інших. Для найбільш чіткої атрибуції творів з металу необхідно знати й уміти розрізняти технологію виготовлення й прийоми обробки їх.

Кування - найдавніший вид технології обробки металу тиском, при якому через багаторазові переривчасті удари інструментів на заготівку створюється задумана форма. Спочатку метали деформували в холодному виді, згодом почали прибігати до нагрівання. Основні прийоми кування й інструментарій протягом тисячоліть залишалися майже незмінними. Найраніше куті вироби на території України відомі у трипільській культурі.

Литво – виливання художніх творів з металів і сплавів (мідь, бронза, срібло, золото, чавун) за допомогою ливарних форм, за попередньо виготовленою моделлю і подальшою їхньою обробкою. Литво зародилося в епоху освоєння людиною способів видобутку й обробки металу. Технікою лиття по воскових моделях чудово володіли скіфи - племена, які жили в Середньому Придніпров'ї 2,5 тис. років тому; анти, які жили в V - VI ст. та інші племена, що населяли територію сучасної України. Ця технологія дозволяє одержати виливки вільної конфігурації й складності.

До інших методів відносяться – прокат, за допомогою якого виготовляють пластини й заготівлі, а також наносять рельєф; волочіння.

Карбування – назва кількох способів холодної обробки бляхи пластичних металів (золота, срібла, міді та їх сплавів) для надання об’ємних форм: чеканка, басма, штампування. Чеканка – один з видів карбування, виготовлення металевих виробів шляхом вибивання на їхній поверхні якого-небудь зображення. Вона була відома в Стародавньому Єгипті, Греції, Римі, високого рівня досягла у часи Відродження та бароко. В українському золотарстві ця техніка була домінуючою у 2-й половині XVII – XVIII ст.

Басма - техніка й вироби, зроблені методом відбитка на тонкому листовому металі. Техніка басми дає можливість без застосування складного обладнання тиражувати рельєфні накладки, пряжки, бляшки, оклади ікон й ін. Широко використовувалася в українському, російському, білоруському мистецтві в XVI – XVII ст., нею прикрашали іконостаси, рами і тло ікон, оправи книг, скрині тощо.

Штампування - метод формоутворення, що дає можливість одержати рельєф за допомогою тиску між двома формами - матрицею й пуансоном. Штамповані вироби мають плавні круглясті лінії без різких перепадів висоти й зміни товщини використовуваного листа металу.

Гравірування – засіб створення чітких рихтованих ліній, нанесених за допомогою різців (штихелів), нагадує графічний малюнок.

Золочення – покривання тонким шаром золота поверхні різних предметів. Зі давнини й аж до кінця XIX ст. золочення й сріблення робилося амальгамним способом — вогнем. Амальгамами покривали очищені вироби, які потім прогрівали над жаром до повного випаровування ртуті. Позолочена поверхня мала матовий оксамитовий вид. Для додання дзеркального блиску виробу його поверхню полірували.

Ще одним старим способом є покриття сухолеткою - наклеювання найтонших листочків золота на заздалегідь підготовлену поверхню.

З винаходом гальванічного елемента з'являється електролітний метод, заснований на використанні зовнішнього джерела струму (перша пол. ХІХ ст.). Для цього застосовують різні електроліти й розчинні аноди.

Тиснення - застосовується при карбуванні монет, медалей, значків. Між штампами міститься щільна заготівка, що під тиском заповнює весь рельєф з різкими та найтоншими переходами по висоті.

Травлення – метод художньої обробки вкритого воском металу шляхом подряпання та занурення його в кислоту або луги. Способом травлення можна одержувати без складного устаткування й інструментів декор у вигляді поглибленого малюнка. Ця техніка широко застосовувалася в XIX ст. Проста технологія травлення сприяла появі виробів низької художньої вартості.

Чернь - техніка прикраси виробів зі срібла, а іноді золота, сумішшю сульфідів срібла, міді, свинцю, олова була й залишається улюбленою у слов'янських і інших народів. В Україні ще в епоху Київської Русі черню прикрашали персні, браслети, пряжки, келихи, ковші, накладки зброї, колти, сережки, фібули. В Росії широкого розвитку набула у XVIII ст.

Емалі — це в більшості скловидний твердий розчин кремнезему, глинозему й інших оксидів. Процес емалювання зводиться до того, що емаль у вигляді порошку воложать водою й наносять спеціальним шпателем або кистю на виріб, у ямки або перегородки, і вільно висушують. Випал проводять у жаровні або муфельній печі при температурі від 650°С до 820°С у залежності від складу й призначення емалі. Емалі підрозділяються на глухі, або непрозорі (опакові) і прозорі. За техніою виконання розрізняють емалі виїмчасті, перегородчасті й суцільні (включаючи писані й художні). Для емалювання здавна застосовувалися високопробне золото, срібло, мідь й їхні сплави, з XIX ст. - іноді м'яка сталь і чавун.

Розписні й мальовничі емалі є надзвичайно тонким мініатюрним живописом емалевими фарбами на покритою емаллю металевій основі. Вони мають багато загального з живописом на порцеляні й виконуються тими ж фарбами. Живописні емалі з'явилися в Європі в XVI ст., а вже наприкінці XVII ст. - у Росії й Україні. Славнозвісні лиможські емалі (м. Лимож, Франція) писалися на темному тлі, київські емалі XVII - XVIII ст. - на темно-коричневому.

Скань чи філігрань – техніка декорування художніх металевих виробів, яка полягає в напаюванні на металеву основу тонких тягнутих, кручених або з насічкою ниток із срібла чи золота, чистої міді або мельхіору. За способом декорування скань розділяється на накладну й ажурну. Техніка скані була відома в Древньому Єгипті, Греції, Римі. У Київській Русі вона широко застосовувалася разом з іншими видами художньої обробки металу при декоруванні ювелірних виробів, які виготовлялися у князівських майстернях. Сканню й зерню прикрашали колти, скроневі підвіски, браслети, персні, барми, накладки, пряжки, оклади ікон.

Зернь - це маленькі металеві кульки металу, техніка виконання, а також це загальне визначення всіх предметів, виготовлених у цій техніці. Суть зерні полягає в тому, що виріб прикрашають маленькими металевими кульками, укладеними й припаяними на його поверхні у вигляді трикутників, ромбів, сіточок, ліній. Іноді вироби прикрашали перебірчастою зерню: із дроту або смужки складали зображення з перегородками або без них і повністю засипали зерню.

У давньоруські часи зерню прикрашали численні вироби. Особливою пишністю відрізнялися зірчасті колти, підвіски із трьома бусинами, у яких промені й бусини повністю покриті зерню, набраною послідовними рядами, де кожне зерно (0,6 мм) посаджене на окреме кільце мікроскопічних розмірів. На таких колтах нараховується до 6000 зерен і стільки ж кілець.