Тлум а чні словники

Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» —. першого тлумачного словника нашої мови, найповнішого й найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник був виданий протягом 1970—1980 рр., містить близько 135 000 слів.

Для потреб школи створено «Короткий тлумачний словник української мови» (перше видання вийшло у 1978 р. за редакцією Л. Л. Гумецької, друге, перероблене і доповнене, — у 1988 р. за редакцією Д. Г. Гринчишина). У словнику близько 6750 слів, які належать до найчастіше вживаних у періодичній пресі, науко­во-популярній та художній літературі.

Помітним явищем у розвитку української лексикографії ста­ла поява словників, присвячених мові окремих письменників. Першим з них був «Словник мови Шевченка», опублікований у двох томах у 1964 р.— до 150-річчя від дня народження велико­го Кобзаря.

Колективом мовознавців Харківського університету укла­дено «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка», що в трьох томах вийшов у Харкові у 1978—1979 рр. Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів най-видатніших майстрів українського художнього слова.

Як уже відзначалося, серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів. У 1974 р. побачив світ «Словник іншомовних слів» за редакцією акад. О. С. Мель-ничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. У 1985 р. вийшло друге видання цього словника.

Етимологічні словники

Великим здобутком української лексикографії є створення «Етимологічного словника української мови». У 1982 р. вийшов у світ перший, у 1985 р.— другий, а в 1989 р.— третій том цьо­го семитомного словника, який укладають учені Інституту мо­вознавства ім. О. О. Потебні.

У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й україн­ських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов.

У Канаді з 1962 р. почав видаватися етимологічний словник української мови Я. Рудницького.

Протягом 1977—1978 рр. видано двотомний «Словник ста­роукраїнської мови» (XIV—XV ст.), підготовлений^колективом мовознавців Інституту суспільних наук АН України у Львові. Він охоплює матеріали пам'яток української мови в початко­вий період її розвитку і, звичайно, містить важливу інформа­цію про історичні особливості становлення форм і семантики слів.

Словники синонімів, антонімів, паронімів

Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мов­ної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збага­чувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. У 1960 р. вийшов «Короткий словник си­нонімів української мови» П. М. Деркача. Словник уміщує близько 4279 синонімічних рядів. Укладено також «Синоніміч­ний словник-мінімум української мови» В. С. Ващенка (1972).

Двотомний «Словник синонімів української мови» (1999— 2000), укладений ученими Інституту мовознавства ім. О. О. По­тебні та Інституту української мови, нараховує понад 9000 си­нонімічних рядів.

1988 р. побачив світ «Словник фразеологічних синонімів» М. П. Коломієць і Є. С. Регушевського.

«Словник антонімів» Л. М. Полюги (1987) вміщує понад 2000 антонімічних пар, що складають понад 250 словникових статей. У цьому виданні ставилась мета не лише дати тлума­чення компонентів антонімічних пар та проілюструвати їхнє вживання, а й показати антонімічні слова в живих контексту­альних зв'язках, особливості сполучуваності антонімів, уживан­ня і"х у фразеологічних зворотах.

У 1986 р. вийшов «Словник паронімів української мови», ук­ладений Д. Г. Гринчишиним і О. А. Сербенською. Словник є пер­шою спробою в українській лексикографії опису паронімів — близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів. Описано понад 1000 паронімів, які найчастіше трапля­ються в шкільних підручниках, у навчальних посібниках, нау­ково-популярних книжках, публіцистиці, художній літературі, побутовому мовленні.

4*

99