Відокремлення обставин

1, Обставини, виражені одиничним дієприслівником або діє­прислівниковим зворотом, у реченні майже завжди відокрем­люються. Такі відокремлення виконують особливу роль. Вира­жаючи другорядну дію, вони відносяться як до дієслова-присуд-ка, так і до підмета. Тому в реченнях з відокремленою обстави­ною, вираженою дієприслівником або дієприслівниковим зво­ротом, виконавець основної та другорядної дії спільний: «5 ла­ви, стогнучи, підвівся Бараболя» (М. Стельмах); «Шарахнувся врізнобіч люд, розступаючись перед баскими кіньми» (О. Гончар).

Увага' Не відповідають нормі сучасної української літературної мо­ви речення, в яких дієслово-присудок основної частини і відокремлена обставина-дієприслівник мають різних виконавців дій. Такі речення трапляються в творах письменників XIX ст , мова яких стилізована під тогочасну усно-розмовну: «Вже емер каючись, через велику силу доповзли вони до города» (Г. Квітка-Основ'яненко), «Не сіявши, не оравши, не буде родити» (нар творчість) Ненормативні також речення, підмет яких стоїть у середині дієприслівникового звороту* «Послухавши Еней Охрі-ма, укрившись па полу ліг спать» (І. Котляревський).

Відокремлені дієприслівникові звороти й одиничні дієпри. слівники можуть виражати дію, яка відбувається одночасно або послідовно з основною дією речення, вираженою дієсловом* присудком, а\ також дію, яка передує основній: «Сторож, несу, чи снідання, стукнув дверима» (Панас Мирний); «Волосний і пи­сар, побачивши окривавлену Кайдашиху, полякалися і побігли до Кайдашенків» (І. Нечуй-Левицький). У таких реченнях дієпри­слівникові звороти за своєю семантикою близькі до присудка. Проте подвійність природи дієприслівника, який містить у собі ознаки дієслова і прислівника, може виражатись і в посиленні його обставинної функції. Обставинні відношення більш чітко виступають у тих випадках, коли дієприслівник виражає стан, при якому відбувається основна дія речення. Такі відокремлен­ня можуть виступати:

а) у функції обставини способу дії: «На багато верств тяглися петербурзькі трущоби, халупи, де жили, ні, існуваїш, постійно борю- чись із злиднями, тисячі простого знедоленого люду» (О. Іваненко).

Відокремлені обставини способу дії можуть поєднуватися з дієсловом-присудком за допомогою сполучників мов, немов, на­че, неначе, ніби, які надають відокремленню уявного (ірреально­го) значення: «Спокійно, наче зважуючи кожне слово, гетьман заговорив» (Натан Рибак). Часто такі відокремлені обставини мають уточнювально-порівняльне значення: «То тут, то там вже починали бриніти перші заробітчанські пісні, поступово на­ростаючи, немов розгойдуючись» (О. Гончар); «З того часу вже пройшло близько шести років, але він не міг забути, як, широко змахнувши руками, ніби бажаючи обхопити всю землю, він упав з простреленими грудьми» (В. Собко).

Здебільшого у функції обставини способу дії виступають діє­прислівникові звороти фразеологічного типу. Якщо такі діє­прислівникові нерозкладні словосполучення разом із дієсловом-присудком становлять одну ритмомелодичну групу, то вони в реченні комами не відокремлюються: «Годі вже панами сидіти згорнувши руки» (І. Нечуй-Левицький). Становленню єдиної ритмомелодичної групи допомагає безпосередня постпозиція дієприслівникового словосполучення стосовно дієслова-присуд-ка (бігти не чуючи ніг, працювати не покладаючи рук). Якщо діє­прислівниковий фразеологічний зворот віддалений від дієсло-ва-присудка іншими словами або стоїть у препозиції до нього, тоді він і дієслово-присудок творять різні ритмомелодичні гру­пи, і такий зворот виділяється комами: «Чіпка пішов додому, по­вісивши голову, про все, що чув, роздумуючи» (Панас Мирний); «/ зовсім інша річ, коли він сам, позичивши в Сірка очей, поспішає до тебе на берег» (О. Гончар);

б) у функції обставини часу: «Перед ним відкривалась та жорстока і складна правда, яку часом він особисто відчував, вду-

«мочись у зловісний і не завжди передбачуваний хід подій» (На-*[_н рибак). Такі відокремлення можуть бути своєрідним уточ­ненням до попередньої обставини часу, вираженої прислівни­ком: «Вчора (коли саме?), згадуючи Рай-город, батьків і Катрю, він був у полоні скорботних почуттів» (Натан Рибак);

в) У функції обставини причини: «Старий, люблячи Вариво- _т хотів пригасити суперечку» (М. Стельмах). Обставинне зна- чення причини в таких відокремленнях може поєднуватися із часовим: «Побачивши, що мати нездужає, Настя перейшла на Явдошину ниву» (М. Коцюбинський);

г) у функції обставини мети: «З одного місі^я переходили люди на друге, шукаючи волі» (Панас Мирний). Такі відокремлені діє- прислівники і дієприслівникові звороти вносять у речення до- датковий відтінок бажання, намагання, наміру: «Полки геть- мана прямували на Волинь, прагнучи вийти до кордонів раніше ко- ронного війська» (Натан Рибак);

ґ) у функції обставини умови: «Не піймавши, не кажи, що злодій» (нар. творчість). Умовні відношення між відокремленим дієприслівником і дієсловом-присудком можуть поєднуватися з часовими: «Ой, не клюйте, гайворони, чумацького трупу: наклю­вавшись, подохнете коло мене вкупі» (Т. Шевченко);

Д) У функції обставини допусту: «Не хотячи, образив я люди­ну» (Леся Українка). Відокремлені обставини цього типу озна­чають умову, всупереч якій відбувається основна дія, виражена дієсловом-присудком.

Дієприслівники, співвідносні з дієсловом-зв'язкою, лексич­ного значення не мають. У таких відокремленнях семантика пе­редається залежним від дієприслівника словом: «А молодим був­ши, хто не захоплювався?» (Іван Ле); «/ от тепер, ставши на­чальником, він раптом заспівав отакої» (О. Гончар). У реченні такі відокремлення виконують обставинну функцію.

Деякі дієприслівникові звороти фразеологічного типу, до скла­ду яких входить дієприслівник, утворений від дієслова мовлення (кажучи, говорячи), виступають у функції вставних словосполу­чень. На письмі вони виділяються комами: «Мене, правду кажучи, все це навіть заінтригувало» (О. Гончар); «Розмову почали навіть, власне кажучи, не вони, а Степанида Петрівна» (В. Собко). Дієпри­слівник у цих випадках утрачає своє лексичне значення.

Дієприслівники і дієприслівникові звороти, що стоять після сполучників сурядності і підрядності, у вимові паузою від них не відділяються і становлять одну ритмомелодичну групу. Проте на письмі такі обставини відокремлюються від сполучника комою в тих випадках, коли цей сполучник стосується інших членів речен­ня, з'єднує складові частини речення: «Настечка засвічує кага-нець і, прикривши рукою, несе його до столу» (М. Стельмах); «0с-*к*п стояв, вагаючись, але, бачачи молодицину упертість, вийняв

Ю 0-457

289

ніж, поточив його об камінь і почав обтинати кружка Соломин* волосся» (М. Коцюбинський); «Подивись тепер на матір, _На свою Вкраїну, що, колишучи, співала про свою недолю, що, співц* ючи, ридала, виглядала волю» (Т. Шевченко).

Увага! Якщо сполучники і, а виконують роль підсилювальної част-ки до відокремленої обставини, то вони виділяються комою разом з об­ставиною: «/ вибігши з хати, пішов у садок» (М Коцюбинський); вступаючи в двір, схопимо з себе, позакидаємо, та так було жалко тих вінків кидати, так жалко» (Марко Вовчок).

Не ставиться кома перед неповторюваними сполучниками /, щ_а (в значенні і), або, чи, які з'єднують дві відокремлені обставини, вира­жені дієприслівниками або дієприслівниковими зворотами. Такі обста­вини вважаються однорідними: «Хвилюючись і все ще не отямившись, солдат розповідав про себе» (О. Гончар).

Але якщо такий сполучник не з'єднує однорідні обставини, а стосу­ється інших складників речення (з'єднує присудки, речення та ін ), то ко­ма може ставитися як перед таким сполучником, так і після нього. «Ви­гріваючись на сонці, привільно й владно розтягнувся він [Дніпро] широкою долиною, викручуючись поміж горами та вилискуючи піщаними лисинами мілин, і, зникаючи з зору, танув у блакитній імлі десь аж на обрії» (В Ко­заченко) У цьому реченні неповторюваний єднальний сполучник та з'єднує однорідні обставини викручуючись і вилискуючи, тому перед та кома не ставиться єднальний сполучник і з'єднує дієслова-присудки роз­тягнувся і танув. Коми, що стоять перед і після сполучника /, виділяють відокремлені обставини, незєднані цим сполучником.

Словосполучення з прийменниками незважаючи на, почина­ючи з, кінчаючи, утвореними шляхом переходу дієприслівників у прийменники, завжди відокремлюються (на письмі — комами, в усному мовленні — інтонацією): «Незважаючи на ріст цін на бу­дівельні матеріали, кількість заяв на виділення ділянок для спору­дження житпа на селі збільшується» (газ.).

2. Відокремлюються обставини, виражені відмінковими фор­мами іменників та прислівниками, які мають уточнювальне та пояснювальне значення і відносяться до іншої однотипної обста­вини, безпосередньо пов'язаної з дієсловом-присудком. Уточню-вально-пояснювальними бувають:

обставини місця: «Привозять їх із табору\розташовано­го неподалік, у дюнах» (О. Гончар);

обставини часу: «Збирає на луках трави, в'ялить їх, пере­кладає мохом, як тоді, у партизанах» (В. Земляк);

обставини способу дії: «Свирид Якович цілує сина в скроню, якось жалісно, по-жіночи, посміхається, відходить від нього, щоб не розбудити» (М. Стельмах).

Уточнювально-пояснювальні слова і словосполучення відок­ремлюються в тому випадку, коли вони уточнюють зміст попе­редньої обставини (перед ними можна поставити слова а саме): «Востаннє батько та мати співали в неділю, двадцять другого червня» (Ю. Мушкетик); «/ от тут, в Ольгівці, хоче Тамара Михайлівна матеріалізувати свою ідею» (газ.).

Якщо ж годібні обставини не мають уточнювально-обста-_нН0Г0 значення, то вони не відокремлюються: «Там далеко під борами смужкою блищить Дніпро» (І. Нечуй-Левицький); «Восе-ши перед відлетом у вирій тривожиться і табунами збирається ^паство» (М. Стельмах).

Увага! В окремих випадках відокремлення уточнювально-поясню-вальних обставин факультативне, воно залежить від того, який зміст у нього вкладає автор: «Коло самого дому, під вікнами, росли кущі жовтої акації, купи мальви» (І. Нечуй-Левицький). Пор.: «На цім боці близько мосту важко дихав паровий млин» (А. Головко).

Факультативно відокремлюються обставини, виражені імен­ником з прийменником або прийменниковим словосполученням. Ці синтаксичні групи відносяться до дієслова-присудка і не вира­жають уточнення. Найчастіше вони виступають у функції обста­вини причини, умови. Починаються вони словами залежно від, відповідно до, згідно з, подібно до, у зв'язку з, завдяки, внаслідок, на випадок, за браком, за відсутністю, на відміну від та ін,: «Завдяки високому рівню викладання літератури, єтудент-філолог осягає складну науку аналізу та оцінки художнього твору» (газ.); «У зв'яз­ку з ухвалою комітету, Федерація профспілки звернулася до гро­мадськості розпочати благодійну роботу» (газ.).

ВІДОКРЕМЛЕННЯ ДОДА ТКІВ

Порівняно з означеннями та обставинами, додатки відок­ремлюються рідко. їх відокремлення залежить від змістового навантаження. Формально-лексичною ознакою їхнього відок­ремлення виступає наявність на початку такої синтаксичної групи прийменників крім, опріч, замість, за винятком. Вони ви­ступають з іменниками в родовому відмінку. Така синтаксична група має значення виключення або заміщення і перебуває в безпосередньому зв'язку з іншим додатком або виступає в ролі Додатка при дієслові-присудку: «Нікого тут нема, крім мене й господині» (М. Рильський); «Замість єднання та братерства *ш*с двома народами, єзуїти в колегіях посіяли пекельну нена­висть та ворогування» (І. Нечуй-Левицький); «І ніхто того не чув, не знав й не бачив, опріч Марка маленького» (Т. Шевченко). Ці синтаксичні групи на письмі виділяються комами.

ЗВЕРТАННЯ

Перш ніж говорити про звертання, тобто про слово або гру- пу слів, що позначають особу чи предмет, до яких спрямоване мовлення, з'ясуймо два засадничі питання: спосіб вираження звертання та його стосунки з іншими членами речення. У бага- тьох працях із синтаксису української мови (зокрема в книжці 10* 29!

«Сучасна українська літературна мова. Синтаксис». К., 1972) можна прочитати твердження про те, що звертання виражаєть­ся кличною формою і називним відмінком.

Протягом досить тривалого часу кличний відмінок звався кличною формою. Питання про те, якій назві від. дати перевагу, мало не мовознавче, а швидше політичне забар­влення. Був період, коли українська мова мусила в усьому бути схожа на російську. Тож мати на один відмінок більше, ніж у російській мові, вважалося недозволеною розкішшю. Запрова­дили назву клична форма.

Але коли виходити з того, що відмінок — це граматична ка­тегорія іменних частин мови, яка виражає синтаксичні стосунки між словами в реченні й виявляється в протиставленні семи від­мінкових форм закінчень, то чому називний, родовий, даваль­ний, знахідний, орудний і місцевий — відмінки, а кличний — форма? Кожен іменник може стояти у формі будь-якого відмінка. Якщо мамо, брате, друже, сестро, Оресте, Віро, Надіє, Любове — кличні форми, тобто форми кличного відмінка, то ці іменники в давальному (мамі, братові, другові, сестрі, Орестові, Вірі, Надії, Любові) чи в орудному (мамою, братом, другом, сестрою, Орес-том, Вірою, Надією, Любов'ю) відмінках так само можна назвати давальними чи орудними формами. Отже, форма в цьому ви­падку — більш загальне поняття порівняно з конкретнішим — відмінок. Тому єдино правильним терміном в українській мові є кличний відмінок (пор. гр. кіеііке рІо§і8, лат. УО-саііуиз са$и$). Так, до речі, завжди називали його М. Рильський, Б. Антоненко-Давидович та інші видатні діячі української куль­тури, глибокі знавці нашої мови: «Короленко вже самим почат­ком оповідання "Судний день", самим уживанням кличного відмінка, характерного для української мови і майже не вживаного в сучасній російській, вводить нас, я б сказав, в ук­раїнську атмосферу» (М. Рильський).

¹ Синтаксична будова української мови К , 1968 С 86.

Твердження про можливість використання в звертанні на­зивного відмінка поряд із кличним викликає чимало запере­чень. Кличний відмінок — це не просто «залишок старорусько­го відмінка»¹, а повнокровна, жива категорія сучасної українсь­кої мови. Якщо хтось при звертанні замість мамо, тату, бать­ку, Остапе, Маріє каже мама, тато, батько, Остап, Марія, то це порушення граматичної норми, як, скажімо, хяіп, сніх, грят-ка замість хліб, сніг, грядка — порушення орфоепічної норми; параліч, питання, решето замість параліч, питання, решето — порушення акцентуаційної норми; получаю, строїтель, учбовий замість одержую (отримую), будівельник, навчальний — пору­шення лексичної норми і т. д.

Кличний відмінок у ролі звертання — така природна укра-- ька конструкція, що автори-українці Т. Шевченко, М. Го-^іНС в. Короленко та інші вживають його навіть, у творах, пи­вних російською мовою:

Ти хороша собой, Оксано,

Я зто знаю, и мне жаль —