І за вікном, у листолет відчиненим,

Червоних зір червоний зорепад (М. Вінграновський).

Застаріла лексика

Застаріла лексика неоднорідна за своїм складом, що пояс­нюється різними причинами виходу тих чи тих слів з активно­го запасу. Застарілі слова відрізняються також ступенем архаї­зації. Одну групу становлять ті, що зовсім вийшли з ужитку. Вони незрозумілі носіям мови на її сучасному рівні розвитку: вазнь — «щастя», віститель — «парламентер», волока (назва зе­мельної міри), головник — «убивця», звідець — «шпигун», проси-нець — «січень», паздерник (пор. з пол. мовою — рагсіхіегпік) — «жовтень»; серед них є слова, що залишилися в деяких діалек­тах: марець — «березень», кріс — «рушниця». Частина з них жи­ве в народних піснях: «З верха на верх, а з бору в бір, 3 легкою в серці думкою, В чересі кріс, в руках топір, Буяє леґінь тобою», причому леґінь уже стало надбанням літературної мови, бо є словом живого мовлення. До іншої групи застарілої лексики входять слова, що зрідка вживаються в сучасній літературній мові, вони, як правило, зрозумілі носіям української мови: ар­шин, атрамент — «чорнило», гайдамака, гайдук — «повста-нець-партизан у південних слов'ян; слуга в поміщицькій гос­поді», дзиґарі, панщина, рать, ярижник — «гультяй, волоцю­га», єр (назва літери ь), єрчик (ь), отверзати, воздвигнути.

Ступінь застарілості слова визначається його місцем у лек­сичній системі мови, поширеністю й тривалістю вживання його в минулому в складі активної лексики, зв'язками зі споріднени­ми словами. Слова, що виконують важливу називну функцію, поширені й тривалий час використовуються в мові, вступають в активні семантико-словотворчі зв'язки з іншими словами, менше підлягають процесові старіння. Такими поміж застарі­лих слів можна назвати воістину, глагол, боріння, брань — «бит­ва», уста та ін.

Одні слова виходять з активного вжитку через те, що зника­ють поняття, явища, предмети, позначувані ними, тобто вна­слідок дії позамовних (екстралінгвістичних) чинників. Ці слова називаються матеріальними архаїзмами, або і с -торизмами, оскільки вони репрезентують мову певної істо­ричної доби: дружина — «збройний загін давньоруського кня­зя», боярин, чолобитна, кошовий, осавула, колегіум, гетьман. Із відродженням у сучасній Україні козацтва слова гетьман, кошо­вий та ін. повертаються до повсякденного вжитку. Історизми не мають і не можуть мати синонімів у сучасній мові. Інші слова виходять з активного вжитку внаслідок дії внутрішньомовних причин. Вони замінюються рівнозначними лексемами, які вияв­ляються більш прийнятними, більш придатними для називання тих самих понять, явищ, предметів, дій, для вираження тих са­мих думок і почуттів. Це стилістичні архаїзми, або просто архаїзми. Бувають лексичні архаїзми: вия (сучасна назва шия), ланити* (щоки), ликувати (радіти, тріумфувати), зріти (бачити), відати (знати); словотворчі: творитель (сучас­ний відповідник творець), возвеличувати (звеличувати), словеса (слова); лексико-фонетичні: глас (голос), прах (порох), храм (хо­роми), вольний (вільний); фонетичні: братік (братик), збірати (збирати), зіма (зима), крівавий, кровавий (кривавий); семантичні (застарілі в одному значенні, сучасні в інших): живіт у значенні «життя» («Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем і галас УЩух: — Клянуся живіт свій покласти за князя Данила» (А. Хиж-

* У багатьох виданнях, навіть наукових, це слово помилково пишеться ла­ніти давні звуки итамв українській мові дали звук и, а не і. Тож єдино прий­нятним варіантом е ланити няк); «О! почекайте лиш, не буде в вас охоти За живота чортам служить! — Цар грізно загукав» (Є. Гребінка), братися в зна­ченні «одружуватися» («Ой у полі вишня. Чому не черешня? Лю­билися, кохалися, Чому не беремся?» (нар. пісня), староста в зна­ченні «голова сільської громади» тощо.

Історизми використовуються в наукових, публіцистичних, художніх творах як терміни та нетермінологічні назви понять минулих епох: «На початок XI ст. орне землеробство стало майже панівним по всій Русі. Селяни виробляли більше продуктів. З цього скористалися феодали. Різними способами вони закабаля-ли вільних селян і примушували їх відбувати панщину та платити оброк. Земельні володіння феодалів — князів і бояр — називалися вотчинами. У кожній вотчині було багато слуг, які допомагали феодалові управляти господарством і тримати в покорі селян: ог-нищании (управитель господарства), тіун (управитель дому), під'їзний (збирач оброку, данини) та інші. Поблизу панського двору стояли вбогі халупи залежних людей: закупів,рядовичів, хо­лопів» (підручник), «Жили при палаці священики, ченці, свічкогаси, кантори, які ублажали слух князя й княгині солодким церковним співом» (П. Загребельний). Крім того, вони, як і архаїзми, с за­собом надання мовленню урочистого, піднесеного звучання, засобом відтворення колориту минулого:

Тут Січ стояла, тут гули майдани,

димили ся козацькі курені,