Байдикувати,

Чи долю проклясти за лютий недорід?.. (В. Симоненко).

Речення з градаційними сполучниками

У складносурядних реченнях можуть передаватися особливі відношення градації, тобто підсилення, чи, навпаки, послаблен­ня значення другого компонента речення в порівнянні з пер­шим. Такі значення характерні для сполучників не лише...а й, не тільки...а й, не стільки...скільки, не те щоб...але, хоча й...але. Ці сполучники завжди складені, перша частина розміщується пе­ред першою частиною складносурядного речення, друга — пе­ред другою. Напр.: «Не тільки злива лила в ту ніч, а й блискавки шмагали потріскані від спеки поля» (газ.).

Речення з градаційними сполучниками своїм значенням збли­жуються зі складносурядними реченнями з єднальними сполуч­никами, порівняймо: «/ злива лила в ту ніч, і блискавки шмагали потріскані від спеки поля».

Речення 3 приєднувальними сполучниками

Предикативні частини складносурядних речень із приєдну­вальними відношеннями нерівноправні. Друга, приєднувана, частина речення являє собою додаткове повідомлення, доповнює ту думку, яка висловлена в попередній предикативній частині.

Приєднувальне значення передається за допомогою сполуч­ників та й, ще й, також, причому, притому, при цьому. Напр.: «Розпитали, порадились, та й за старостами пішов Марко» (Т. Шевченко).

Приєднувальне значення може передаватися й сурядними сполучниками а, але, і. Напр.:

Книжок немає зовсім —

це вже лихо, А друге й більше —

дощова весна (Є. Плужник);

У дужих дні — немов слухняна глина

Покірна волі й пальцям різьбяра;

А я схилюсь тихенько на коліна... (ЄпПлужник).

Сполучник і в ролі приєднувального виступає в поєднанні із вказівним займенником це в різних його формах і надає дру­гому реченню означального відтінку. Напр.: «Він дарував людям красу, і в цьому був сенс його життя» (газ.).

Для приєднаної частини складносурядного речення зі спо­лучниками і, а, але характерне повторення однокореневого сло­ва (чи його синоніма), що було позначене в першій частині складного речення, із вказівним займенником. Напр.: «Вона да­леко була вже від місця пригоди, а все ж ся гидка історія гнітила її як сонна мара — / мутила, й підіймала в серці злість» (М. Ко­цюбинський).

Складнопідрядні речення

На відміну від складносурядних речень у складнопідрядних предикативні частини граматично залежні одна від одної: одна з них виступає головною, а друга — підрядною, тобто залежною від першої, підпорядкованою їй: «Поет не боїться від ворога смерті, бо вільная пісня не може умерти» (Леся Українка). З погляду семантики друга частина важливіша, бо узагальнює життєвий досвід, однак граматично вона підпорядкована першій частині. Отже, речення, яке складається з двох або більше пре­дикативних частин, що поєднуються підрядним зв'язком у єдине структурне, семантичне та інтонаційне ціле за допомогою спо­лучників підрядності або сполучних слів та інших граматичних засобів, називається складнопідрядним.

В основу класифікації складнопідрядних речень покладено структурно-семантичний принцип, який полягає в тому, що складне речення розглядається як єдине ціле із взаємо­зв'язком складових частин — головної і підрядної. За цим прин­ципом ураховується, що саме пояснює підрядна частина — одне слово чи все головне речення, у яких змістових відношеннях перебувають головна і підрядна частини і за допомогою яких формально-граматичних засобів підрядна частина поєднується з головною. На основі структурно-семантичного принципу виді­ляються такі типи складнопідрядних речень: з'ясувальні, означальні та обставинні (місця, часу, умови, при­чини, мети, способу дії, міри — ступеня, допусту, наслідку).

Залежно від типів зв'язку між предикативними частинами, тобто до всієї головної частини відноситься підрядна чи до од­ного слова, складнопідрядні речення бувають нерозчле-новані, або прислівні, і розчленовані. До нерозчленованих (прислівник) речень належать з'я­сувальні та означальні. В них поряд із засобом зв'язку між під­рядною і головною частинами формальну і змістову організацію складнопідрядного речення визначають опорні слова в головній частині, тобто наявність і характер будови підрядної частини залежить від складу головної частини. Цим і відрізняються нерозчленовані речення від розчленованих. Напр.: «Ті, що в бу­динках розкішних живуть, Нам не поможуть в недолі» (Г. Чуп­ринка). Тут опорне (співвідносне) слово ті у головній частині передбачає поширення його підрядною частиною.

До розчленованих складнопідрядних речень належать складнопідрядні обставинні та супровідні. Для них характерна віднесеність підрядної частини до всієї головної частини в ціло­му: «Чумаки не любили заліза, бо воно, казали, притягає грім» (О. Довженко). При певних ускладненнях будови головної час­тини можливі відхилення від типової співвіднесеності частин і підрядна частина може відноситися до окремого слова голов­ної частини, однак зв'язок між головною і підрядною час­тинами все ж не такий тісний, як у складнопідрядних нероз-членованої структури: «Доти чоловік добрий, доки десяцьким не стане» (нар. тв.).

У розчленованих складнопідрядних реченнях головна і під­рядна частини зв'язуються за допомогою семантичних сполуч­ників, тобто таких, які закріплені за відповідними видами підрядних частин. Вони виступають головним організуючим центром складнопідрядного речення. Саме за семантикою спо­лучників і виділяються типи підрядних частин у складнопідряд-ному реченні: одні засоби служать для зв'язку підрядних місця, інші часу, причини і т. д. У цих реченнях сполучникові засоби виступають диференційною ознакою: «Де тонко, там і рветься» (нар. тв.); «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (нар. тв.); «Не дми в попіл, бо очі запорошиш» (нар.тв.); «Хоч руки чорні, та робота біла» (нар. тв.).

Сполучники підрядності та сполучні слова у складнопідряд­ному реченні виражають якусь модальність — реальність, гіпо­тетичність, можливість, бажаність, необхідність, спонукання та ін. Вони поділяються на семантичні, які виражають конк­ретну семантику і відповідні семантичні відношення (причинові, допустові, наслідкові тощо): бо, тому що, через те що, так що, хоч, хай, дарма що, якби, якщо, та асемантичні (поліфунк-ціональні), які не мають визначеної семантики і виражають лише залежність однієї частини від іншої: що, щоб, коли, як, наче, мов та ін.

До сполучників підрядності належать такі: що, як, мов, наче, ніби, щоб, бо, якби, якщо, коли, чи; до сполучних слів — що, хто, який, чий, котрий, де, куди, звідки, коли, як, чому, скільки, на­скільки. У ролі сполучних слів виступають відносні займенники в різних відмінкових формах та прислівники займенникового походження.

У складнопідрядних реченнях порядок частин переважно фіксований (закріплений) — у реченнях з підрядними з'ясу­вальними, означальними, наслідковими, причиновими. Якщо ж порядок частин нефіксований, то його функція зв'язана з будовою складнопідрядного речення: розташування частин ви­значається ситуацією мовлення, комунікативним завданням і виражає актуальне членування речення: «Учителеві потрібні роки, щоб зерна, дбайливо покладені в родючу землю, дали перші

«остпки» (В. Сухомлинський); «Що в пісні співається, те в жит-збувається» (нар. творчість).

Ініонація як засіб поєднання предикативних частин у склад-_ноПідрядному реченні виконує допоміжну роль. Вона є універ­сальним засобом у завершеності речення, в якому поєднуються предикативні одиниці в єдине ціле.