Перехід дієприкметників у прикметники та іменники

Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а також здатність керувати іменниками. У цьому випадку вони виражають постійну, сталу ознаку предмета і нічим не від­різняються від прикметників: родючі поля, блискучий оратор, пе­кучий біль, сіяне борошно, колючий дріт, вихована людина. Це явище називається ад'єктивацією дієприкметників.

Здебільшого переходять у прикметники пасивні дієприкмет­ники. Якщо дієприкметник, виконуючи функцію присудка, втрачає здатність керувати іменником, то це є свідченням його переходу в розряд прикметника. Напр.: «Очі в Маланки стали налякані, круглі» (М. Коцюбинський); «Очі в усіх видющі, вуха чуйні» (М. Коцюбинський).

¹ Сучасна українська літературна мова Морфологія С. 417

Дієприкметники від прикметників відрізняються також на­голосом. У дієприкметниках наголос здебільшого на корені, в прикметниках — на суфіксі: печена картотя —печена картоп­ля, варений — варений, учений — учений.

Дієприкметники, як і прикметники, можуть переходити в іменники, субстантивуватися. У таких випадках вони втрача­ють прикметникові ознаки і виражають не ознаку предмета, а сам предмет: «Гріх не гріх, а береженого й бог береже, Маковею» (О. Гончар).

предикативні форми

на -но (-єно), -то

Окрему групу пасивних дієприкметників становлять преди­кативні форми на -но (-єно), -то: завдання виконано, лист напи­сано, фільм показано.

Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ неозначеної форми перехід­них дієслів додаванням суфіксів -н-, -єн-, -т- та суфікса -о: про-чита-ти — прочита-н-о, сказа-ти — сказа-н-о, зби-ти — зби-то.

Як і дієслова, форми на -но (-єно), -то керують іменниками. Будучи утвореними від перехідних дієслів, вони керують зде­більшого іменниками у формі знахідного відмінка: «Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки при­везено цегли, яке й чому забраковано дерево» (М. Коцюбинський).

Предикативні дієприкметники на -но (-єно), -то — невідмі­нювані форми, в реченні вживаються тільки в ролі присудка: «На засіданні було заслухано доповідь підкомісії. Затверджено розроблені нею пропозиції» (газ.).

ДІЄПРИСЛІВНИК

Дієприслівник — це незмінна дієслівна форма, яка об'єднує в собі ознаки дієслова і прислівника. Він вказує на до­даткову дію і пояснює основну, виражену дієсловом: «Де-не-де похитуються над нами ще незвичні у цих краях високі горбаті верблюди, мовби несучи вже з собою на Каховку подих далеких безводних пустель» (О. Гончар); «Він ішов собі, похнюпившись, тихо ногу за ногою посилаючи» (Панас Мирний).

Дієприслівник як дієслівна форма в мові є порівняно новим. Особливість історичного розвитку дієприслівників в українсь­кій мові полягає в закріпленні дієприслівникових (давніх діє­прикметникових) форм на -чи, -ши: розмовляючи, стоячи, пишу­чи, покінчивши, принісши. Проте в українських творах XIX ст. ще можна зустріти форми дієприслівників на -а (-я), які в сучас­ній українській літературній мові вважаються позанормативни-ми: «Не співає чорнобрива, стоя під вербою» (Т. Шевченко); «Трошки погодя, чують, що кашель у Марусі ніби перестав» (Г. Квітка-Основ'яненко).

Дієприслівникам властива така дієслівна ознака, як здат­ність виражати категорії виду і часу. Часове значення у дієпри­слівниках морфологічно не виражене.

Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи те­перішнього часу. їхнім формальним показником є суфікс -чи: читаючи, кажучи, лежачи, гудучи, взуваючи, терплячи. Вони мо­жуть означати довготривалу другорядну дію, яка відбувається од­ночасно з дією основною, вираженою дієсловом-присудком: «Гнат коло каганця лагодив шлеї, сидячи на триногому стільчику» (М. Коцюбинський).

Дієприслівники недоконаного виду можуть виражати такі дії, тривалість яких більша, ніж тривалість дій, виражених діє­словом-присудком. Це так звані конструкції зі значенням включення: «Сторож, несучи снідання, стукнув дверима» (Панас Мирний); «На дереві спросоння тьохнула пташка, обри­ваючись з дерева» (М. Стельмах).

Значно рідше дієприслівники недоконаного виду виража­ють другорядну дію, яка відбулася перед основною дією. Це конструкції зі значенням попередності другорядної дії: «Маши­на, петляючи гарячими задимленими вулицями, вилетіла на по-мережене надвечірніми тінями шосе» (М. Стельмах).

Значення наступності другорядної дії, вираженої діє­прислівником недоконаного виду, в основному, зумовлене се­мантикою дієслова-присудка у формі доконаного виду: «Випус­каючи метал, він зовсім забув про яму, залишену йому нічною змі­ною» (В. Собко).

Дієприслівники доконаного виду творяться від основи ми­нулого часу. їхнім формальним показником є суфікс -ши (-вши): написавши, прочитавши, відповівши, принісши, перемігши.

Як правило, дієприслівники минулого часу означають друго­рядну дію, яка передує основній дії: «Козирнувши прикордонникам, вони зійшли на переправу, вичовгану вже за кііька днів тисячами ніг» (О. Гончар); «Настя, вставши удосвіта, палила в печі на обід» (М. Коцюбинський). Можуть також виражати другорядну дію, яка відбувається одночасно з основною дією або після неї. Такі діє­прислівники стоять переважно після дієслова: «Весна пройшла сте­пом, визеленивши луки раніше, ніж минулого року» (М. Стельмах); «Вчорашня рада отаманів, хоч і розігнана завчасно, все ж таки на­страхала наймачів, позначившись якоюсь мірою на загальній ярмар­ковій ситуації» (О. Гончар). Як і дієслово, дієприслівник може ке­рувати іменниками і мати при собі пояснювальні слова, разом з якими він утворює дієприслівниковий зворот.

Будучи невідмінюваною дієслівною формою, дієприслівник, як і прислівник, виконує в реченні роль обставини.

Дієприслівники і дієприслівникові звороти у функції обста­вини способу дії іноді виконують роль поширених порівнянь:

«Крутояр трохи винувато глянув на Ковальова, ніби бажаючи попросити пробачення...» (В. Собко).

Деякі дієприслівники можуть утрачати дієслівні ознаки й повністю переходити в прислівники. Цей процес називається адвербіалізацією дієприслівників. Пор.: дієприслівник: «Кого колишете вночі? Лягаючи і встаючи, за кого молитесь?» (Т. Шевченко); адвербіалізований дієприслівник: «Чайка скиг­лить літаючи, мов за дітьми яіаче» (Т. Шевченко).

ПОМИЛКИ ПРИ ВИКОРИСТАННІ ДІЄПРИСЛІВНИКОВИХ ЗВОРОТІВ

При використанні дієприслівникових зворотів трапляються помилки логіко-синтаксичні та синтаксичні.

1. Л огіко-синтаксичні помилки:

Згідно з сучасними мовними нормами в реченнях із дієпри­слівниковим зворотом дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, обов'язково мають виконуватися одним суб'єктом. Помилки, як правило, трапляються тоді, коли суб'єк­ти цих двох дій в описуваній у реченні дійсності різні. Готуючи альманах «Вітрила», нашу увагу привернув своїми оповіданнями прозаїк Володимир Кезля. Якщо сприймати це речення згідно з правилами, то виходить, що прозаїк Кезля і готував альманах, і привернув до себе увагу. Насправді ж альманах готували інші, а Кезля тільки привернув їхню увагу. Речення слід було побу­дувати так: Готуючи альманах «Вітрила», ми звернули увагу на оповідання прозаїка Володимира Кезлі.

Купуючи костюм прямо на фабриці, він вам обійдеться на 25% дешевше, ніж у магазині. Складається враження, що костюм на фабриці купує він, тобто сам же костюм. Слід було написати: Купуючи костюм на фабриці, ви заплатите га нього на 25^аЬ менше

Увага! У художніх текстах XIX століття можна натрапити на речен­ня з дієприслівниковими зворотами, які (речення) з сучасного погляду виглядають помилковими «Отак поплававши немало і поблудивши по морям, як ось і землю виОно стало, побачили кінець бк)ам» (і Котлярев­ський) Використання подібних конструкцій пояснюється гим. що на той час сучасна норма ще не була встановлена.

2. Синтаксичні помилки:

Цей вид помилок трапляється тоді, коли в реченні наявні дві дієслівні форми, яким дієприслівниковий зворот може син­таксично підпорядковуватись. Автор тексту бачить тільки одну, потрібну йому можливість, читач же помічає другу або обидві відразу, що й призводить до непорозумінь: / в наші дні віруси ховають у собі загрозу, яку не завжди можна передбачи-

7 0^457

193

ти, викликаючи десятки інфекційних захворювань. У наведеному складному реченні є два присудки: у головному реченні — хо­вають, у підрядному — можна передбачити.

Автор тексту мав на увазі зв'язок дієприслівникового зворо­ту з присудком головного речення: віруси ховають у собі загрозу, викликаючи десятки захворювань. Читач же пов'язує дієприслів­ник з головним членом підрядного речення, оскільки воно стоїть безпосередньо перед зворотом: не завжди можна передбачити, викликаючи десятки захворювань. У результаті виходить, що за­хворювання викликають не віруси, а вчені-вірусологи.

ПРИСЛІВНИК

Прислівником називається самостійна частина мови, що виражає якісну або кількісну ознаку дії чи стану, ступінь або міру вияву іншої ознаки і доповнює значення дієслова, ви­ражаючи різні обставини, за яких відбувається дія. Напр.: «Учився я в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання давалося мені легко. Я був те, що зветься тепер відмінником; це мене часто-густо бентежило. Мені здавалося, що вчителі самі щось не зовсім розуміють і тому їм здається, що я відмінник. Це почуття подиву, а іноді й гіркоти при оцінці тих або тих деталей моїх робіт я переживаю й тепер. Проте якась частка пізнаної мудрості промовляє свідомості — як же мало все-таки зроблено, як багато чого треба вчитися і як багато ду­мати і знати, а не тільки відчувати, щоб досягти цілковитої ви­разності зображення» (О. Довженко).

Семантика прислівників різноманітна, тому за значенням вони поділяються на кілька груп, які об'єднуються двома роз­рядами: означальні та обставинні прислівники. Ви­діленням групи означальних прислівників підтверджується пер­ша частина визначення прислівника як частини мови, що вира­жає ознаку дії чи стану або ступінь чи міру вияву іншої ознаки. Означальні прислівники, в свою чергу, поділяються на групи якісних, кількісних і способу дії: добре зробив, щільно зачинена, весело заспівали — якісні; дуже весела людина, досить пристой­но, особливо активно виступав — кількісні; крутився колесом, поводився по-дитячому, їхати верхи — спосіб вияву ознаки. Оз­начальні прислівники виступають у реченні то обставинами (майже спілий, працює наполегливо, добре загартований), то оз­наченнями, якщо прислівник сполучається безпосередньо з іменником (майже дитина, биточки по-селянськи, коппети по-полтавському).

До обставинних належать різні прислівники, що означають зовнішні просторові, часові обставини (вгорі, знизу, надворі,

зверху, У*еч^еР^ зранку, потім, згодом), внутрішні — причини і мети (спересердя, спросоння, зопалу, зозла, навмисне, наперекір, на шастя, до лиха): «Стояча тиха і по-своєму хвилююча година: зго­ри на верховіття лісу опускався сизий присмерк, а внизу з-під кожного куща виповзав туман, і тому здавалося, що над землею коливалося два небау внизу — сіре, вище — сизе» (М. Стельмах); «Незнарошна ревонув своїм басом і коваль Михайіик» (О. Ільчен-ко); «Поранено було й самого Гармаша, в руку. Зопалу був і не звернув уваги, думав — дряпнуло» (А. Головко); «А Грицько, як нарочито — не тільки не слухає, а ще і наперекір робить» (Панас Мирний).

РОЗРЯДИ ПРИСЛІВНИКІВ ЗА ПОХОДЖЕННЯМ І СПОСОБОМ ТВОРЕННЯ

Більшість прислівників у сучасній українській мові являє со­бою вторинні утворення, що виникли від різних частин мови — дієслова чи імені. їх легко виявити, зіставивши з відповідними частинами мови: ясно — ясне, по-нашому — по нашому, знадво­ру — з, на, двір тощо. Отже, за походженням і способом творен­ня прислівники поділяються на первинні і вторинні. До первинних належить незначна кількість прислівників, які утворилися давно і так змінилися, що в них важко встанови­ти первісну форму: тут, там, завжди, де, тоді, куди, доки та ін. Найдавніші відзайменникові первинні прислівники граматично і функціонально не пов'язані з іншими частинами мови так, як вторинні прислівники.

Первинних прислівників відзайменникового утворення не­багато, але вони є у всіх розрядах за значенням, крім мети і кількісно-означальних: місця — де, куди, звідки, там, тут, ту­ди, звідти, всюди; часу — коли, тоді, відколи, доти, доки, поки, іноді, ніколи, інколи, завжди, тепер, потім; причини — чому, тому; способу дії — так, як, інакше, ніяк, усяк, однак, якось, лед­ве. Вони бувають питальними, заперечними, неозначеними, від­носними, вказівними та означальними, як сучасні займенники: «А як же ти думав? Прошеніє треба тут одно написати, друге губернатору подати... А поїхати туди та звідти, а там проха­ти» (Панас Мирний).

Не співвідносні з іншими частинами мови і ті відзайменни­кові утворення прислівників, які виникли з будь-яких слів із зай­менником: торік, натомість, повсякчас, звідусіль, звідусюди. Ут­ративши своє словотворення, первинні прислівники почали утворюватися повторенням займенникових основ, злиттям з ними прийменників, флексій, суфіксів імен, унаслідок чого виникали нові прислівникові утворення: так-сяк, куди-не-куди, доти, відколи, деколи, відтіля, звідси, звідусіль, десь, ніде, коли-небудь. Це прислівники невласного утворення. Вони є проміж­ними між первинними і вторинними. Серед них немало розмов­них (кудою, тудою, сюдою), деякі мають здрібніло-пестливе зна­чення (осьдечки, тамки, тутечки): «Чиста загибель тепереньки чоловікові: заробити нема де, землі зроду не було, комірне плати, кругом злидні, а їсти мусиш» (М. Коцюбинський). А найбільше вживається в мовленні загальномовних, стилістично нейтраль­них первинних прислівників: «То тут, то там зринали запізнілі голоси» (М. Стельмах).

Основну частину прислівникового складу становлять вто­ринні прислівники. У них розвинулося власне суфіксальне та префіксальне словотворення, яке в сучасній мові є досить про­дуктивним. Найбільше виявляються тут морфолого-синтаксич-ний і морфологічний способи словотворення. Якщо у прислів­ників добре, гаряче ще живий зв'язок із морфолого-синтаксич-щш способом словотворення, то у словах по-латині, весело, по-ударному переважає морфологічний спосіб, де по- та -і, -о, -ому вважаються префіксами і суфіксами, а не закінченнями.

Багато прислівників виникло шляхом адвербіалізації. Під адвербіалізацією (відлат.айЬегЬіит — прислівник)ро­зуміється перехід інших частин мови в прислівники. Якщо сло­во вже відірвалося від своєї початкової форми, то воно повні­стю адвербіалізувалося: праворуч, навзнак, упорожні, вплав. Ко­ли ж простежується зв'язок з первісною формою, то така адвер­біалізація вважається неповною: уперше прийшов до нової бібліо­теки і постукало в перше вікно. Ознаками адвербіалізації є та­кож невідмінюваність, злиття прийменниково-відмінкових форм в одне слово (запанібрата, спідлоба, попідтинню), набу­вання нових синтаксичних функцій і зв'язків (добре слово і пово­дився добре), зміна наголосу (бігом, кругом, набік, надворі). Крім того, з простих прислівників (первинних) за допомогою різних часток з'явилося чимало нових прислівників (будь-де, куди-не­будь, абияк, подекуди, хтозна-коли, казна-звідки, деінде, коли-не-коли, як-не-як).

Перехід інших частин мови у прислівники відбувається про­тягом усієї історії української мови, внаслідок чого з'явилося не­мало прислівникових сполучень, що зберігають зв'язок з час­тинами мови (без кінця, до вподоби, до загину, в цілому, в основ­ному, з розгону, на відшибі, по правді, по щирості, все одно, у ці­лості, на світанку, поки що та ін.).

Вторинні прислівники, наявні в сучасній українській мові, є іменникового походження: утворилися вони від іменників у ро­довому відмінку з прийменниками (догори, докупи, дотла, зсере­дини, збоку, зозла, зразу, одвіку, щохвилини), від знахідного з прийменниками (вбік, угору, вслід, всмак, навиліт, наперед, напа­м'ять, напрокат, насилу, повік, поряд, уголос), від орудного з прийменниками і без них (попідвіконню, наскоком, похапцем, ча­сом, весною), від місцевого з прийменниками (ввечері, вгорі, врешті, надалі, поволі, поодинці, поночі, усередині). Чимало є при­слівників прикметникового походження з прийменниками і без них: далеко, блискуче, довго, дочиста, затепла, здалеку, невдало невимовно, спроста, по-братньому, по-новому, відзайменниково го: аніяк, потім, передусім, повсюди, якраз, нізащо, онде, відтоді; відчислівникового: удвоє, вдвох, двічі, заодно, натроє, учетверо, по-друге, обабіч, стократ, забагато; віддієслівного: врозтіч, врозсип, навідріз, уплав, навідліг, сидьма, ліжма.

ПРАВОПИС ПРИСЛІВНИКІВ

Правопис прислівників ускладнюється тим, що поряд з при­слівниками, які за загальним правилом повинні писатися ра­зом, уживаються різні прислівникові сполучення, що застигли в невідмінюваних конструкціях і пишуться окремо: напрокат — на світанку, спозаранку — з ранку до вечора, наостанку — до ос­танку, надвечір — під вечір, безперестанку — без краю, опівночі — о пів на гиосту. Так само можуть писатися через дефіс прислів­ники, а співзвучні їм інші частини мови — окремо: по-твоєму — по твоєму сліду, по-молдовському — по молдовському слову, вчо­тирьох — в чотирьох відрах і т. д.

Насамперед слід пам'ятати, що прислівники пишуться ра­зом: абикуди, аніскільки, аніяк, безвісти, безустанку, вволю, вче­тверо, утрьох, водно, взаперті, вдосвіта, влад, внічию, впереміж, вповні, впору, врозтіч, вщерть, деінде, довіку, дотла, дотепер, за­одно, забагато, заочі, здуру, зісподу, зозла, навздогін, натроє, на­вхрест, надміру, нарозхват, насміх, натщесерце, урозсип, чимраз, спідсподу, нарозпашку, напропале, насилу, поодинці, попервах, що­раз, щосили, щодуху, якнайбільше, щонайкраще.

Прислівники, співвідносні з іменниками та прийменниками, розрізняються тільки в контексті: «Назустріч котились широкі, як море, степи» (О. Гончар) і «Чужинець, видно, теж ніяк не спо­дівався на зустріч і зупинився з розгону, важко дихаючи» (О. Гон­чар). Деякі прислівники відрізняються від однозвучних слів на­голосом: надворі, набік, насміх, внічию, вповні. («Вечір надворі, ніч наступає...» (нар. тв.) На дворі були розбиті клумби). Пога­но засвоюється правопис сполучення числівника з прийменни­ком та однозвучний прислівник: «Вони вдвох хутенько підняли­ся на гору» (О. Десняк); «Помістилися ми в двох хатах дуже добре і просторо, так що, здається, ніхто нікому не заважає» (Леся Українка). Іноді помилки трапляються через нерозуміння самого слова, способу його утворення: «Тарас спідлоба глянув на дядька» (О. Іваненко); «Кінь скаче вчвал щосили, щодуху» (Леся Українка).

Прислівникові сполучення, які пишуться окремо, запам'я­тати важко, бо їх дуже багато. Краще усвідомити, з якими при­йменниками такі сполучення вживаються, щоб потім вони від­клалися в пам'яті. Пишуться окремо з прийменниками без: без відома, без краю, без ліку, без наміру, без пуття, без упину, без черги, без сумніву; деякі прислівникові сполучення з приймен­ником в (у): в далечінь, у (в) затишку, в ногу, в обмін, в обріз, в (у) разі, в цілості, в (у) цілому, в основному; з прийменником до' до кінця, до загину, до краю, до запитання, до обіду, до лиха, до ос-танку, до побачення, до речі, до смаку, до лиця; з прийменником з: з вечора до ранку, з ранку до вечора, з боку на бік, з ноги на ногу, з краю в край, з переляку, з розгону, з дня на день, але: зверху до-низу і знизу доверху; з прийменником за: за дня, рік за роком, день за днем, за кордон, за рахунок, за світла, за безцінь; деякі прислів­никові сполучення з прийменником на: на бігу, нальоту, на ходу, на біс, на весну, на видноті, на відчай, на відшибі, на гамуз, на диво, на добраніч, на зло, на око, на мить, на незабудь, на смерть, на сло­во, на ура, на самоті; з прийменником під: під боком, під гору, під кінець, під силу, під вечір, під час; з по: по двоє, по змозі, по можли­вості, по суті, по щирості, по честі, по черзі; з у: у вічі, у поміч, у вись, у стократ, рік у рік, раз у раз, день у день.

Через дефіс пишуться прислівники, що утворилися з при­кметників, присвійних займенників на -ому (-ьому), зрідка -и та прийменника по: по-доброму, по-батьківськи, по-вашому, по-літ­ньому; з прийменника-префікса по та порядкового числівника на -е: по-перше, по-десяте, по-четверте. Прислівники, які скла­даються з повторюваних синонімічних та антонімічних основ, також пишуться через дефіс: врешті-решт, з діда-прадіда, з дав­ніх-давен, давним-давно, не сьогодні-завтра, рано-вранці, більш-менш, видимо-невидимо. Прислівники з частками -то, -от, -таки, будь-, -небудь, казна-, хтозна-: десь-то, просто-таки, так-таки, як-от, будь-де, коли-небудь, казна-куди, хтозна-як; окремі при­слівники: по-латині, на-гора, десь-інде, десь-інколи, десь-колись, геть-чисто, де-факто, де-юре — пишуться через дефіс. Чимало прислівників мають у своєму написанні два дефіси, особливо з часткою не, прийменником на, які стають префіксами: як-не-як, коли-не-коли, де-не-де, десь-не-десь, хоч-не-хоч, віч-на-віч, всього-на-всього, пліч-о-пліч, будь-що-будь.

Іноді спостерігається плутання в написанні пінну суфіксах прислівників. Слід пам'ятати, що коли прислівник утворено від прикметника з одним н чи дієприкметника, то пишеться одна літера н: самовіддано, неждано-негадано, неприховано, нечувано, несподівано, натхнено, шалено, якщо ж у прикметнику вжива­ється нн, то й прислівник пишеться з двома и: нескінченно, стра­шенно, бездоганно, безцеремонно, старанно, законно, сезонно, натхненно, незліченно, незчисленно, священно.

Частки аби-, ані-, чи-, що-, не-, ні-, стаючи префіксами, пи­шуться з прислівниками разом: абикуди, абияк, аніскіїьки, ані-копи, чимаю, неабияк, неспокійно, небезпечно, ніяк, нікуди, щодень і щодня, щогодини, щомісяця, несхваїьно, несхитно, нізвідки.

Окремо пишуться деякі прислівникові сполучення, в яких поєднується форма називного відмінка з орудним: кінець кін­цем, сама самотою, один одним. Фразеологічні сполучення, що с еквівалентами складних прислівників, також пишуться ок­ремо: ні слуху ні духу, ні собі ні людям; ні на йоту; один в один; один за одним; нога за ногою; ні в сих, ні в тих; курям на сміх; ні з сього, ні з того; ні за що, ні про що; сам на сам; рука в руку; лице в лице; час від часу.

Прислівники можуть переходити в прийменники, частки, виконувати функції службових сполучних слів, ставати префік­сами в таких словах, як: передплата, колобродити, дехто, тво­рити нові частини мови: попередити, учорашній, тьмяно-зеле­наві. Напр.: «Ніхто не знає, коли й де побудовано цю шхуну» (М. Трублаїні); «Куди голова задумала, то туди й ноги несуть» (нар. тв.). Отже, сполучними словами стають відносні первинні прислівники. Перехід прислівників у прийменники і творення похідних прийменників від іменників з прийменниками спричи­нили плутанину в написанні таких сполучень, як: всередину —у середину, вбік — у бік, зсередини — з середини, збоку — з боку, всередині — в середині, напочатку — на початку, наполовину — на половину, нашвидку — на швидку, втретє — в третє, впорож­ні — в порожні, нарешті — на решті, зрештою — з рештою, титасом як — тим часом. Крім тим часом, усі прислівники пи­шуться разом: «Напочатку тиша пригнічувала його, адже лю­бив гомін, людський вир» (Ю. Мушкетик); «Вивантажували зер­но, коли бункер наповнювався наполовину» (газ.); «А тим часом висока мета, широкий, вагомий замір, як відомо, породжує впевненість, мобілізує всі творчі зусилля митця» (В. Козачен­ко). У решті випадків іменники з прийменниками, прикметни­ки, числівники з прийменниками треба писати о к р е м о: на се­редину ріки, в середині розділу, в середині місяця, з боку адміні­страції, в бік Дніпра, на швидку руку, в порожні мішки, зупини­лись на решті фактів, на початку повісті, з рештою товаришів, з середини речення, на половину кімнати.

Окрему групу слів становлять слова категорії стану.

Це незмінні слова прислівникового чи іменного походжен­ня, які виражають стан і виконують функцію головного члена у безособовому реченні. їх у мові небагато. Вони розподіляють­ся за значенням на кілька груп: а) ті, що виражають фізичний і психічний стан людини: важко, легко, боляче, страх, досадно, шкода, боязко («Було якось чудно і по-новому приємно, що лоско­тали чоло холодні краплі, що спливало на нього зелене світло, що в серці стаю так спокійно, як на небі» — М. Коцюбинський); б) сло­ва, що виражають стан природи: тихо, темно, видно, холодно, тепло, вітряно («Ой видно село, широке село під горою...» — нар. пісня); в) слова, що виражають модальні значення — можливо­сті, неможливості, необхідності: можна, слід, потрібно, треба, необхідно («Але досить холодних зимових тем!» — журн.).

Категорія часу виявляється у зв'язці бути або в її замінни­ках — стати, робитися: Дітям було (стало) весело, дітям буде весело, дітям весело. Частково виявляється спосіб і вид: надворі видно, надворі зробилося видно, надворі стане видно, надворі було б видно. У минулому і майбутньому часі переважає доконаний вид, у теперішньому — тільки недоконаний вид. НечіткГсть гра­матичних категорій, здатність виконувати роль головного чле­на, невиразність меж і пізнє утворення дає підстави багатьом мовознавцям заперечувати слова категорії стану як окрему ча­стину мови. В українських академічних працях слова категорії стану приєднано до прислівників і розглянуто як окрему групу за синтаксичними функціями.

ПРИЙМЕННИК

Прийменник — дуже давня частина мови. Відомості про нього зустрічаємо ще в кінці II ст. до н. е. Назва прий­менник означає слово, що стоїть при імені.

Це службова частина мови, яка разом з непрямими відмін­ками оформляє залежність одного повнозначного слова від ін­шого в словосполученні чи реченні й тим самим виражає відно­шення тих предметів, дій, станів чи ознак, які передаються цими словами. Відношення передаються як залежність керованих від­мінкових форм іменників, займенників, субстантивованих прик­метників або числівників від керуючих дієслів, іменників, прик­метників, займенників, числівників, прислівників; зв'язковою ланкою між ними виступає прийменник. Напр.: сиджу за сто­лом, ваза для квітів, близький до істини, піднятий на поверх­ню, кожний із студентів, п'ятеро з них, далеко від хати.

ЗНАЧЕННЯ ПРИЙМЕННИКА

Прийменник має лексичне і граматичне значення. Лексичне значення більш виразне в недавно утворених прийменниках, тобто похідних (коло, близько, неподалік) і менш прозоре, затем­нене часом — у прийменниках первісних. Звичайно, приймен-

як і кожне слово, мають граматичне (категоріальне) зна­ння що розуміється як властивість прийменників указувати ^Ча характер синтаксичних відношень між словами Гпідрядний зв'язок). Категоріальне значення прийменника не залежить від значення тих слів, які він з'єднує.

Лексичне ж значення прийменника — це властивість вира­жати змістові відношення між словами, тобто передавати різні відношення об'єктивної дійсності. Воно залежить від зна­чення з'єднуваних прийменником слів і відрізняється від лексич­ного значення самостійних частин мови тим, що прийменнико­ві не властива предметна співвіднесеність, він переважно поз­бавлений чи поступово втрачає речовий зміст і тримає зв'язок з ним лише через посередництво слів-назв. Наприклад, у конст­рукціях поклав під стіл — прийшов під вечір однакове граматич­не значення, однотипний характер підрядного зв'язку, але різне лексичне значення — в першій конструкції указується на прос­торові відношення, в другій — на часові; поставив під стіл — стоїть під столом — різні граматичні значення (знахідний від­мінок, орудний), однакове загальне лексичне значення (просто­рові відношення), але різні часткові лексичні значення (напрям і місце). Крім того, в кожного прийменника є пряме, первісне значення і похідні, вторинні. Первісне, як правило, — просторо­ве, решта — переносні, вторинні.

Підтвердженням лексичного значення прийменників є внутрішньовідмінкова і міжвідмінкова синонімія їх. Наприк­лад, значення розміщення предмета поряд з іншим передаєть­ся словосполученням з прийменниками: біля, коло, при, під, по­близу та ін.

Показником лексичної значущості прийменників є також антонімія їх, яка утворює прийменникові антонімічні пари. Ос­новою антонімії, як відомо, є протилежність лексичних значень, а не граматичних (до — від, під — над, з — в тощо).

МОРФОЛОГІЧНІ ГРУПИ ПРИЙМЕННИКІВ

Прийменники сучасної української мови являють собою пев­ну систему і класифікуються в залежності від їхнього походжен­ня, морфологічного складу та значення.

За походженням розрізняють первинні (первісні) прийменники івторинні (похідні). Первинних прий­менників небагато відносно їхньої загальної кількості: на, у (в), за, від (од), над, до, без, для, з, між, крізь, під, по, при, про, ради, через, о (об). Вони відрізняються від вторинних більшим ступе­нем абстрактності й узагальненості значень, давністю похо­дження та повною чи частковою втратою джерел утворення.

Друга група — прийменники вторинні, чи похідні. Це прий­менники, які утворилися від різних частин мови, від слів з конкрет­ним лексичним значенням порівняно недавно. Найбільшу групу серед похідних прийменників становлять ті, що утворилися від прислівників (навколо, близько, всупереч, вверх, вслід, замість, ізза­ду, згідно, кругом, мимо, насупроти, напередодні, поблизу, навпроти, спереду, уздовж, осторонь, обабіч, проти, поруч тощо). Меншу ча­стину складають відіменні (край, кінець, протягом, коло, круг, внас­лідок, перед, шляхом тощо) та дієслівні (завдяки, виключаючи). Пере­ходячи в прийменники, ці самостійні слова втрачають не лексич­не значення, а категоріальне (належність до тієї чи іншої грама­тичної категорії: прислівника, іменника, дієслова), а лексичне під­дається складному процесові якісних змін.

За структурними ознаками та морфологічною будовою роз­різняються прийменники прості — з однією кореневою осно­вою (за, перед, на, коло, між тощо); складні — утворені з двох чи більше первинних прийменників (поверх, заради, поза, щодо, повз, із-за, поміж, із-під, з-поперед, з-поміж)', складені — ті, що утворилися з різних категорій повнозначних слів і приймен­ників (у напрямі до, незважаючи на, слідом за, згідно з тощо). Складні прийменники належать до розряду первинних, складе­ні — до розряду вторинних.

Прийменники диференціюються за семантикою. Найбільшу групу складають прийменники зі значенням просторовості. Во­но було первісним і послужило (як і часове) вихідною основою для розвитку інших значень.

Загальна кількість прийменників в українській мові порів­няно з іншими частинами мови невелика — понад 220 слів¹. Се­ред них з просторовим значенням функціонує 137 прийменни­ків. Вони диференціюються за характером передаваних відно­шень. Одні в складі прийменникових конструкцій означають місце дії (відповідають на питання де?): зупинились біля села, бі­гав по стадіону, летить над морем. Прийменники зі значенням місця дії можуть передавати два типи відношень — контактні відношення (на столі, в кишені, посеред поля) та відношення про­сторової близькості (біля лісу, над морем, під ліжком, поблизу школи, неподалік від селища, перед будинком, за горою тощо).

Інші прийменники (друга група), передають напрям руху (відповідають на питання куди? звідки?): пішов до школи (дося-гальне значення), приїхав з міста (віддільне значення).

¹ Вихованець /. Р. Прийменникова система української мови. С. 201—228.

Існують ще прийменники (третя група), які, сполучаючись з одними відмінками (орудним, місцевим), передають місце дії (росте у полі, лежить на столі, стоїть між вербами, розташу­валися за озером), а при сполученні з іншими відмінками (знахід­ним) — напрям руху (побіг у поле, поклав на стіл, майнув за озе­ро, пішов між люди).

Четверта група — дистрибутивні прийменники, які, вживаючись з одним і тим же відмінком, указують на місце дії чи напрям у залежності від предикативної ознаки предмета (по-садиіи вздовж дороги (де?) —майнув уздовж дороги (куди?).

Поряд із просторовими в українській мові функціонує по­рівняно невелика група прийменників часових (темпоральних) у кількості 38 одиниць. Більша частина їх формально спорідне­на з просторовими прийменниками, тобто вони можуть вира­жати і просторові, і часові відношення: біля, близько, в, від (од), до, впродовж, вслід за, слідом за, з, за, коло, між, межи, поміж, на, над, перед, під, по, при, проти, серед, посеред, через, о (об). Напр.: за п'ять кілометрів — за хвилину, серед степу — серед дня, через поле — через годину. І лише 13 (менша частина) вира­жають чисто часові відношення: одночасно з, під час, після, піз­ніше, опісля, протягом, раніше (раніш), у міру, в процесі, у ході, напередодні, наприкінці, починаючи з.

Серед прийменників української мови виділяються також прийменники, що передають відношення причинові, цільові, до­пустові, об'єктні тощо — так звана «зона логічних відношень», що охоплює 46 прийменників. Серед них найбільш спеціалізовані прийменники з причиновою та цільовою функціями.

У колі прийменників причинових відношень домінантою є прийменники через («Через ту бандуру бандуристом став» — нар. пісня). Крім того, до цієї групи належать також: від (засмі­явся від радості), за («За дурною головою і ногам горе» — присл.), з (засумував з горя), внаслідок, у результаті, завдяки, у зв'язку з, з приводу, з нагоди, з огляду на, зважаючи на тощо.

З-поміж прийменників, що виражають цільові відношення, домінантою є прийменник для (побудували для жителів Хміль­ника, придбали апарат для демонстрації фільмів тощо). Сюди ж відносяться прийменники на (подарував на згадку), під (скопали землю під грядку), по (пішла по воду), з метою, ради, заради, зад­ля, на предмет, в ім'я, в інтересах, про (про всяк випадок) тощо.

За відтінками значень прийменники цільових відношень по­діляються на дві групи: ті, що передають відношення власне ме­ти (для, з метою, на предмет), і ті, що, передаючи цільові відно­шення, загалом мають конкретний відтінок присвяти (в інтере­сах справи, на знак пошани, на честь прибуття тощо).

Допустові відношення передаються прийменниками всупе­реч, наперекір, незважаючи на, незалежно від, попри, при (всупе­реч логіці; наперекір стихіям; при всій повазі до вас тощо). Домі­нантою серед них є прийменник незважаючи на.

Можна виділити також прийменники зі значенням умови: у разі, на випадок (у разі перемоги.., на випадок дощу...).

Іще функціонують у мові прийменники, що передають відно­шення відповідності чи невідповідності. Перші з них: відповідно до, згідно з, залежно від, виходячи з, у світлі, у дусі, у розрізі, на підставі, за, на тощо (згідно з постановою, відповідно до наказу за рішенням колективу). Домінантою є прийменники відповідно до, згідно з. До другої групи відносять: у розріз, па противагу.

СИНОНІМІЯ ПРИЙМЕННИКОВИХ КОНСТРУКЦІЙ

Необхідність позначати мовними одиницями нові відношен­ня між предметами і явищами об'єктивної дійсності, що поступо­во з'являються, диференціація й узагальнення їх приводять до збільшення числа прийменників і прийменникових сполучень, а вживання їх у близькому чи тотожному значенні — до розвитку синонімії. В сучасній українській мові прийменникові конструк­ції складають чи не найбільшу групу синтаксичних синонімів.