Обставини

Обставина — це другорядний член речення, що харак­теризує дію або ознаку з точки зору їхньої якості, кількості, ін­тенсивності, місця, часу, мети й причини.

Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслів­никами, іменниками, інфінітивом, фразеологізмами й синтак­сично нерозкладними словосполученнями. Оскільки ці ж мовні одиниці можуть виконувати й інші синтаксичні функції, основ­ним фактором, що визначає той чи інший член речення як об­ставину, слід уважати його значення в реченні.

Спеціалізованою формою вираження обставини є прислів­ник, оскільки бути обставиною — основна синтаксична функ­ція цієї частини мови: «Уранці йшли бадьоро, швидко, легко: ві­тер дув збоку, а не супроти» (Г. Тютюнник).

Подібно до прислівника функціонує й дієприслівник: «Співа­ють ідучи дівчата» (Т. Шевченко). Разом із залежними словами дієприслівник утворює дієприслівниковий зворот і виступає в реченні як відокремлена обставина: «Під'їжджаючи до дому разом з Катериною, Кравчина помічає світло і рух у домі» (О, Довженко).

Надзвичайно активно в ролі обставин виступають іменни­ки з прийменниками й без них: жити в Києві, вешпштися вули­цями міста, говорити басом.

Інфінітив може бути обставиною мети й означати дію, заради якої відбувається основна дія: піду вчитися, сів їсти, ліг поспати.

Фразеологізм також здатен виступати в ролі обставини: зі­гнутися в три погибелі, працювати засукавши рукава, зробити як кип наплакав.

Як єдиний член речення — обставина — виступають кіль­кісно-часові сполучення: прожити вісім років.

Обставини найчастіше підпорядковуються дієсловам (діє­прикметникам, дієприслівникам). Можуть вони відноситись і До прикметників та прислівників: дуже холодно, надзвичайно ро­зумна людина.

Крім того, обставини можуть стосуватися не одного кон­кретного слова, а всього речення. У такому разі вони стоять на початку речення й найчастіше означають місце чи час, на тлі яких розгортається дія в реченні: «В Лос-Анджелесі пальми син­тетичні уже вростають коренем в асфальт» (Л. Костенко);

«Якесь одного разу над Десною підслухав я вночі, на сіні лежачи \ дивлячись на зорі, як після денної важкої праці коні розмовляли між собою, пасучись» (О. Довженко).

Обставини характеризують умови дії, стану чи ознаки в найрізноманітніших аспектах. За значенням вони традиційно поділяються на такі групи:

1. Обставини способу дії. Відповідають на запитання як?, оз- начають якість дії, стану, ознаки та спосіб їх вияву: «Батько ста- вився із зневагою до Холода» (О. Довженко); «...Я прудко побіг че- рез сіни і двір до клуні навшпиньки» (О. Довженко); «Іраптом силь- но, голосно, металічно б'є у вухо: "ДозволяюГ» (В. Винниченко).

Обставини цієї групи можуть мати значення порівняння. Вони виражаються:

а) орудним відмінком іменника: «Звуки струн моїх дри- жать. В стіни, в вікна б'ються градом, То каскадом, водоспадом Набіжать і одбіжать» (Г. Чупринка);

б) іменниками з прийменником подібно до: «Колись цими степами подібно до чорної хмари сунула орда» (газ.);

в) порівняльними зворотами зі сполучниками як, ніби, наче, буцім і т. ін.: «Будинки, як чотири високі скелі, обступають по- двір'я» (О. Гончар).

Серед обставин способу дії виділяється група обставин, що вказують на сумісне чи роздільне виконання дії. Вони виража­ються прислівниками разом, удвох, по одному, на самоті, вроз­дріб, гуртом, віч-на-віч і т. ін.: «Гуртом і батька добре бити» (нар. творчість); «І пішли вони разом обойко полем» (Марко Вов­чок); «Вчотирьох вони стояли перед сином і сіпалися, немов при­п'яті до однієї мотузки» (В. Діброва).

2. Обставини міри й ступеня. Відповідають на запитання на- скільки? Характеризують дію чи ознаку за ступенем і мірою їх- нього вияву. Ці обставини можуть підпорядковуватися дієсло- вам, прикметникам та прислівникам. У ролі обставин цієї гру- пи виступають слова на зразок: дуже, трохи, ледве, надзвичай- но, впень, вщерть, вволю, дотла, догола, до нитки, разів шість, тричі, цілий тиждень і т. ін.: «Від самого спуску і до церкви — третини села як не було: вигоріло дотла» (О. Довженко); «Бань- ко стенув плечима, постояв ще трохи, зітхнув невміло, по-дитя- чому, і поїхав» (Г. Тютюнник); «Голова усміхнувся до Степана, дещо офіційно потиснув йому червону від іржі руку» (Г. Тютюн- ник); «Знаю, знаю. Скільки разів обпікався» (В. Діброва); «Спов- нилось серце ущерть» (Леся Українка).

До цієї групи належать означально-якісні прислівники у формі вищого ступеня порівняння: «Ще трохи краще край Гос­подніх брам людська душа себе відчути може» (В. Стус); «Не слу-ха Жаба, дметься гірш» (Л. Глібов).

3. Обставини місця. Відповідають на запитання де? куди?

^Означають: а) місце, в якому відбувається дія (де?); б) на­мок руху (куди? звідки?); в) шлях руху (кудоюі): «Ліворуч і **0РУ* гримить кам'яний Будапешт» (О. Гончар); «Я скликав *м в суботу не в таборі, не в гетьманському наметі, а на пасіці, найденій метким моїм Демком» (П. Загребельний); «Плавким отом Над болотом Чайка лине, чайка в'ється» (Г. Чупринка); ^Віе метелиця, Крутиться, мелеться, Котиться полем у млі» ҐҐ Чупринка); «Біг і прибіг я до вільного моря» (О. Олесь).

Обставини часу. Відповідають на запитання коли? доки? відколи*! Означають: а) час, у який відбувається дія (коли?); б) вихідний або кінцевий момент виконання дії (доки? відколи?): «Взавтра зранку козаки мої забирають гармати, хоругви і вогне­пальну зброю» (П. Загребельний); «По дорозі дідусь сказав, що ми молодці» (газ.); «Він з'явився обідньої пори в невеличкому містеч­кові» (Ю. Винничук); «До самого ранку горів у нас вогонь на ку­рені над Десною» (О. Довженко).

Обставини мети. Відповідають на питання для чого? з якою метою? Вказують на мету виконання дії. Виражаються прислів­никами навмисне, зумисне, навіщо, на зло, інфінітивами, а також іменниками з прийменниками. Іменники — обставини мети — часто вводяться за допомогою прийменників для, заради, з ме­тою, в інтересах, на честь і т. ін.: «Йому здавалось, що все це ро­биться навмисне, йому на зло» (газ.); «Заради досягнення мети вони готові на все» (газ.); «Раз Жаба вилізла на берег подивиться та й трошечки на сонечку погріться» (Л. Глібов); «Курей тим часом із десяток прийшло напитися води» (Л. Глібов).

Обставини причини. Відповідають на питання чому? з якої причини? Означають причину настання дії чи ознаки: «Спро­соння Андрій не міг нічого второпати» (газ.); «Годі валі брехати та одно другого знічев'я вихваляти» (Л. Глібов); «А як вони бу­ли посварилися, то вона зозла й пішла за того спортсмена» (В. Діброва).

Обставини причини — іменники — вводяться за допомогою прийменників від, з, через, з нагоди, з причини, завдяки, в силу, на основі і т. д.: «Внаслідок дезінтеграційних процесів відпадає Пів­ніч» (журн.); «Через ту бандуру бандуристом став» (нар. твор­чість); «З кохання плакав я, ридав» (П. Тичина).

Обставини умови. Відповідають на питання за якої умови?: «Сам генерал Макар Нечипорук ...кинув на виручку Кравчині весь полк, пообіцявши, в разі невдачі, здерти з нього шкіру» (О. Довжен­ко); При пожежі дзвонити 01.

Обставини допусту. Відповідають на питання всупереч чо-^МУ? Означають обставину, всупереч якій відбувається дія. Об­ставини допусту — іменники — вводяться за допомогою при­йменників всупереч, наперекір, незважаючи на. Напр.: «Незва­жаючи на недавню травму, він узяв участь у матчі» (газ.).

ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ