Розділові знаки в складних безсполучникових реченнях

Частини безсполучникового складного речення можуть від­ділятися одна від одної комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире. Два знаки — кома і крапка з комою — розділяють компо­ненти складного речення, як засіб його графічного членування. Крапка з комою вживається в ускладнених безсполучникових реченнях з більшою кількістю компонентів, у комбінації з інши­ми розділовими знаками. Тире і двокрапка — семантизовані пунктуаційні знаки: вони передають відношення причини і на­слідку, умови, протиставлення, пояснення, приєднання.

Кома ставиться в безсполучниковому складному реченні, коли його компоненти створюють єдність складної думки, ви­ражаючи одночасність, послідовність чи спільність дії: «Зелена трава горить-палає зеленим огнем, на її довгих листочках грає й сяє, мов самоцвітне каміння, чиста роса...» (Панас Мирний).

Крапка з комою вживається тоді, коли окремі час­тини безсполучникового складного речення не мають тісного зв'язку в змісті або в середині частини вже є свої коми: «Колись вона [школа] була мов лялечка, весело сміялась білизною своїх стін, вабила до себе привітним блиском широких вікон', над нею вдень і вночі шуміли могутні, повні сил і снаги осокори; біля них, на світлій сонячній галяві, мов сестра у пишному вбранні, молода, білокора береза...» (Ю. Збанацький); «Усміх пославши в останнім промінні, згинуло радісне літо; дощик уїдливий, дощик осінній сіється, наче крізь сито» (Г. Чупринка).

Двокрапка вживається в таких випадках:

якщо друга частина складного речення пояснює, допов­нює першу, розкриває її зміст: «А я додам: любити можна пое­зію в добу ракет, бо дивна річ: людина кожна якоюсь мірою поет» (М. Рильський);

якщо друга частина означає причину, підставу того, про що говориться в першій частині: «Немає в нас ні одного достой­ного проректи українське слово Т. Шевченка: уся сила і краса на­шої мови тільки йому одному одкриюся» (П. Куліш);

3) якщо в першій частині є дієслова знати, чути, бачити, ро- зуміти, вирішувати, дивуватися, дивитися, які разом з інтонацією попереджають, що в наступному реченні буде викладено якийсь факт: «Глянув у далечінь: на горах було видно Київ, лисніли позолочені бані та хрести на монастирях та церквах» (І. Нечуй-Левицький). Тире в безсполучниковому складному реченні ставиться:

при зіставленні чи протиставленні змісту частин: «Розум без книги — птах без крил» (прислів'я); «Та сам я шукав не істи­ни модні — Розшукую в хаосі власну особу» (М. Руденко);

при швидкій зміні подій чи несподіваному наслідку: «Заспівала Ніна Матвіенко — зал завмер, очікуючи дива...» (газ.);

якщо в першій частині зазначається час, умова, причина того, про що говориться в другій частині: «Чи є в світі щось гар­ніше за великодній світанок! Село не спить, воно ж бо чекаю цієї радості і йде назустріч їй до церкви. Не перепинити цієї живої народної ріки до церкви — в святості її живе наш дух: так вирос­тали наші традиції, єднаюся нація, благословилася на віки вічні вільна і незалежна Україна» (Я. Гоян).

Уживання розділових знаків у безсполучниковому складно­му реченні визначається непослідовністю, що відтворює некон-кретність змістових відношень між частинами складного речен­ня, а також іншою тактикою їхнього розташування в давнішніх безсполучникових конструкціях.

БАГАТОЧЛЕННІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

Різні типи складних речень, специфіка їхньої побудови, структурні особливості та змістові відношення досліджуються на прикладі мінімальних об'єднань, що включають у себе, як правило, дві предикативні одиниці в закритих структурах і дві, максимум три, з однотипним видом зв'язку в структурах від­критих. Граматична природа складних речень сучасної україн­ської мови в таких мінімальних конструкціях відображається достатньо. Але розвиток свідомості людини, поступове пізнан­ня та осягнення нею більш складних зв'язків між явищами на­вколишньої дійсності, а також потреби комунікації, прагнення точніше висловити свою думку, дати певні узагальнення відо­мостей про світ сприяли появі мовних одиниць вищого порядку, речень складнішої будови. Вони характеризуються не тільки збільшенням кількості предикативних одиниць у складі одного речення, а й своїми якісними ознаками, здатністю об'єднувати в одному реченні масивні структури, кожна з яких може мати в собі по кілька предикативних частин, що дає можливість регу­лювати інформативне навантаження, деталізувати висловлені Думки, давати додаткові відомості про предмет мислення, віль­ніше звертатися при потребі до засобів виразності, не виходячи за межі одного речення. Такі синтаксичні структури широко функціонують в українській мові, вони компактні за будовою, економні у використанні мовленнєвого матеріалу, на них легше зосередити увагу, сприймати їхній зміст у цілому. Все це свід­чить про те, що такі структури, широко вживані в живому усно­му, а особливо писемному мовленні, заслуговують на детальне вивчення специфіки їхньої будови, особливостей граматичних форм, можливостей та обсягу семантичного наповнення.

Конструкції цього типу називаються багаточленними, чи ре­ченнями ускладненого типу, чи просто багаточленами. їхні части­ни зв'язуються між собою різноманітними граматичними засоба­ми, виражають різні граматичні відношення, передають різні граматичні значення. В залежності від цього існують різні типи складних, а отже і складних багаточленних речень. Вони можуть бути складносурядними, безсполучниковими, складнопідрядними. Крім того, існують багаточленні складні речення з різними видами граматичного зв'язку між предикативними одиницями чи їхніми групами. Такі речення називаються складними синтаксичними конструкціями. Далі розглядається кожен тип речень окремо.