Що то любов мою безмежну

Стоптали так необережно (Д. Павличко);

«А через літо викопають криницю, \ і під золоту шапку осені з її глибин людина викрутить корбою відро води, вип 'є кухоль цьо­го цілющого трунку, вихлюпне краплини позад себе через тече, як заповідає давній звичай | — і на тих місцях, де впали крапельки води, виростуть мальви, бузок, калина» (В. Качкан).

Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим зв'яз­ком між блоками і підрядним у середині їх (у всіх, чи в кількох із них, чи хоча б в одному). Підрядна залежність у середині блоку може бути різна: і паралельна, і супідрядна, і послідовна, напри­клад: «Смішно й соромно було дивитися, як наші курсові старости й підстарости, відмінники-активісти й активісти-невідмінники, що п 'ять років на всіх зборах з таким ентузіазмом виховували в нас, своїх товаришах, високу моральність і самовідданість, пхали­ся тепер один з-поперед одного до дверей комісії, щоб одержати кращі призначення, хоча б у передміську зону, \ інші, ще вчора такі запеклі романтики, яким, здавалося, крім "зеленого моря тайги'⁹, нічого від життя більше не треба, виходили з аудиторії, де засіда­ла комісія, в сльозах або смертельно бліді, бо 'їм відмовили у вільно­му дипломі; \ ще інші снували по коридору од гурту до гурту й за­водили реготи з молодшокурсниками, бо знали, що їхню справу вже "влагоджено" і периферія їм не загрожує» (Г. Тютюнник). У цьо­му реченні три блоки, що з'єднані між собою безсполучниково. В кожному з них є головна і по три підрядні частини з різнотипним підрядним зв'язком. «Очі — ніби з весняної хмари: \ у них і подив від того білоповеневого квіту, що затоплює повесні цей підлісний масив міста, і якась сторожкість, яку можна побачити тільки в очах матері, і мудра задума, що влягається десь глибоко барвою яблуне­вої пори золотої осені» (В. Качкан). У реченні два блоки. Перший складається з однієї предикативної частини, другий — складно­підрядне речення з трьома підрядними частинами.

Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим і су­рядним зв'язком між компонентами (блоками), тобто на першо­му рівні поділу, і підрядним між предикативними одиницями в середині блоків, тобто на другому, нижчому, рівні поділу, напри­клад: «Киянам я співчував, пам 'ятаючи, як тяжко було мені колись їхати з села, де лишалася мама, товариші, весь мій улюблений світ: \ решта викликала посмішку, бо видно ж, що людина хвора, враже­на пошестю, що їй хочеться того, чого хочуть всі, \ /, якщо вона не матиме того, що мають усі, життя її пропаще» (Г. Тютюнник). Між компонентами цього речення —безсполучниковий і сполуч­никовий сурядний зв'язок, різна інтонація, різні розділові знаки: крапка з комою, кома. Між предикативними одиницями в сере­дині компонентів зв'язок підрядний і розділові знаки згідно з правилами пунктуації. Ще приклад: «Скрізь, де з'являвся князь, приєднувалися до нього кінецькі старости з тисяцькими й сотни­ками; | якщо Ярослав хотів що-небудь спитати в робочих людей, наперед нього миттю вискакував староста або тисяцький і випе­реджав князя у його намірі, \ Коснятин непомітно всміхався під пишним русявим усом, \ а Ярослав ще більше темнів лицем, супив­ся, аіе не мовив нічого, повертав коня, їхав даіі» (П. Загребельний).

Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим зв'язком між компонентами і сурядним в середині їх, між пре­дикативними одиницями, чи навпаки — сурядний зв'язок між компонентами і безсполучниковий в середині їх, наприклад: «Між темним небом і темною землею провисли важкі водяні за­пони, якось ніби в один день виповнився загрозливо Волхов, понабу­хали ручаї, потемніли лісові озерця, захлющало в пущах і боло­тах, поналивалися всі щонайменші виямки й заглибини, \ але не ра­дісна прозорість і ласкавість жила в тих водах, а похмура стри­воженість, чи то викликана передчуттям довгої холодної зими, а чи, може, настанням пори майже цілковитої відрізаності Новго­рода від усього світу» (П. Загребельний); «Грає листя на весня­нім сонці, а в душі печаль, як небеса; \ він росте й співає яворонці, і згорає від сльози роса» (Д. Павличко).

Складні синтаксичні конструкції з безсполучниковим зв'яз­ком між компонентами і змішаним між предикативними одини­цями: сурядним, різними типами підрядного, безсполучниковим, наприклад: «В цей день мені випадає базарувати на подільському ринку: | я закуповую на весь тиждень картоплі, свіжої олії, квітів, таких, що довго стоять, редьки та базікаю з базаровими жінками про всяку всячину, приміром, про те, треба чи не треба підсипати суперфосфату, як садять грядки, яким буде се літо на врожай тощо, а якщо трапляються тітки з прив 'ялими ознаками колиш­ньої вроди, то жартома присватуюся до їхніх дочок, виходячи з такого міркування: якщо вродлива мати, то вродлива й донька» (Г. Тютюнник); «Тільки-но я поминаю останній, низовий будинок нашої вулиці, від спокою, що огортав мене там, нагорі, не лишаєть­ся й сліду: | співають на крутих звивах колії трамваїв, коротко й різко сигналять машини, скриплять гальлш, підтюпцем біжать від автобусної зупинки до базару сільські жінки з кошиками та клун­ками за плечима — припізнишся» (Г. Тютюнник).

Існують також складні багаточленні речення, де можна було б, на перший погляд, виділити деякі предикативні одиниці в са-

мостійні речення. Але є причини семантичного характеру, які не дозволяють цього зробити без утрати певних відтінків і загаль­ного цілісного значення складного речення, загальної цілісної картини описуваного явища, події тощо, наприклад: «Болота миттю всмоктували й поглинали все покладене посеред їхніх непев­них хитависьк; високі береги обронювали кручі, обсипаючи разом з ними й мостіння; пущі перегороджували буреломами тісні просіки, які вели до вузьких перехідних кладок; густі сніги завалювали вцілілі на водах щонайміцніші будування, безслідно загортали їх, гнітили й нищили; морози заковували все недоруйноване, недоламане, недотрощене в безжальну кригу, і лиш подекуди крізь ту морозяну білість простромлювалося чорне пакілля, нікчемне й тихе, мов без­силе благання; весняні води зносили на ріках усі мости й кладки, не полишаючи навіть опор, але люди не відступали, на місце мостів знесених, понищених лагодилися нові, тесалося нове дерево й клало­ся знов у тих самих місцях, а оте, знесене ріками, з прослідами людських ніг на собі дерево виловлювалося нижче за течією, щоб знов десь лягти поміж берегами річки або ручаю, і так тривало довго, але не вічно, дерево мало свій кінець, воно або згорало в поже­жах, або стоптувалося, або ж трухлявіло, дерево, нарешті, вми­рало коло людини так само, як і вона, і може, й було воно дороге людині своєю минущістю, на противагу каменю з його пиховитим безконечним триванням, в цій землі камінь міг належати хіба що богові, людині ж слугувало дерево, слугувало в усьому помітному й непомітному, також і в мостах, роблячи їх потрібними й корисни­ми для хазяїв і примарливо-непомітними для чужинців» (П. Загре-бельний). Ця синтаксична конструкція складається з двадцяти предикативних одиниць, які поєднуються різнотипним суряд­ним, підрядним і безсполучниковим зв'язком і створюють цілісну картину, дають цілісне уявлення.

Як показують спостереження, предикативні частини об'єд­нуються в щойно аналізовані синтаксичні конструкції на основі більш складних і різноманітних логічних зв'язків порівняно з ін­шими типами речень. З точки зору інформаційного наповнення складні синтаксичні конструкції незрівнянно багатші, ніж, на­приклад, прості речення, компактніші за формою, є незамінними при необхідності цілісного створення уявлення про складний пред­мет розмови чи коли є потреба висловитись стисло, коротко.

ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА

СПОСОБИ ПЕРЕДАЧІ ЧУЖОЇ МОВИ

Переважна більшість текстів, крім авторської мови, тобто слів, що виражають думки автора, містить і висловлені чи не-висловлені думки інших осіб, або чужу мову. Чужа мова —

360

_мова іншої особи — не автора, не мовця, включена в автор­ський текст. Існує кілька способів передачі в тексті чужої мови. Хак, вона може бути включена в текст як пряма мова, непряма мова, невласне пряма мова тощо. Спосіб передачі чужої мови залежить від багатьох чинників, таких як жанрова належність тексту, його загальна стилістична спрямованість, поінформо­ваність автора тексту, тобто здатність чи нездатність точно, дослівно відтворити слова іншої особи, тощо.

Пряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при яко­му мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, син­таксичні та стилістичні особливості, тобто відтворює її дослів­но, наприклад: «А я лежав собі коло мами та лупив ногами в праву, а мама казали: "Ти не годен ані годинки тихо посидіти?"» (В. Стефаник); «Водив пальцем по небі поет, шептав: "Десь дале­ко димарі ескадр"» (М. Семенко).

Непряма мова — це спосіб передачі чужої мови, при якому відтворюється лише її зміст, без збереження лексичних, синтаксичних та стилістичних особливостей. Наприклад: «Чу­вав я не раз, як наш рід виховувавсь на Запоріжжі, то думав, що й моя оце черга прийшла у Великому Лузі дубу вати; аж Кирило Порохня розказав мені, що вже минулися ті розкоші низові запо­розькі; німота вже там кублиться; запорожці повтікали давно вже за Дунай, а котрі осягли собі землю понад Кубанню, і вже тут не те, що було в Січі; тілько й слави, що чумацтво та ско­тарство» (П. Куліш).

Конструкції з прямою мовою складаються з двох компонен­тів: чужої мови, як змістового ядра, та слів автора, які її вво­дять, коментують. Цей коментар може включати в себе вказів­ку на сам факт мовлення, на особу мовця та обставини мовлен­ня. Пряма мова при цьому становить окреме закінчене речення або кілька речень: « — Як же, дочко, весшля справлятимемо? — спитав уранці Степан, розбираючи вже внесеного в хату каба­на. — По-старому чи по-новому?» (Г. Тютюнник).

Непряма мова зі словами, які її вводять, становить одне складнопідрядне речення і виступає в ньому підрядною части­ною щодо слів автора: «Вона ледь доторкнулася губами його що­ки і, згораючи в рум'янцях, сказала, що після відпустки, в неділю, себто сьогодні, їхатиме назад» (Г. Тютюнник).

Таким чином, основна відмінність між прямою та непрямою мовою полягає не в ступені точності відтворення чужої мови, а в способах включення її в авторський текст. Навіть при лексич­ній тотожності прямої та непрямої мови зберігається граматич­на відмінність між ними (тип речення, інтонація).

Невласне пряма мова поєднує в собі елементи пря­мої та непрямої мови. У невласне прямій мові тією чи іншою мі­рою відбиваються лексичні та синтаксичні особливості чужого ви­словлення, але передається вона від імені автора, розповідача, на­приклад: «Одрадяни вірили й не вірши... Вони зроду-віку не чули, щоб машинами можна було хліб жати. Коли скрут та невправка — ки­неш серп, за коси візьмешся, а щоб машиною?» (Панас Мирний).

ПРЯМА МОВА

Пряма мова може передавати слова іншої особи, слова са­мого автора (висловлені ним раніше), а також невисловлені думки як автора, так і інших осіб. Орієнтована на буквальне відтворення чужого висловлення, з усіма його граматичними особливостями, пряма мова вводиться в текст як відокремле­ний, цілісний, незмінний елемент. Разом зі словами автора вона складає особливу синтаксичну конструкцію, яку широко вико­ристовують практично в усіх стилях мови (в науковому і діло­вому стилях вона вживається переважно у вигляді цитат).

У складі цієї конструкції пряма мова виступає самостійним ре­ченням, тобто без будь-якого граматичного зв'язку зі словами авто­ра, однак вона тісно пов'язана з ними інтонаційно та за змістом.

Проте іноді між прямою мовою та словами автора може іс­нувати і граматичний зв'язок.

Пряма мова може виступати і членом речення, яке творять слова автора, і з'ясувальною частиною складнопідрядного ре­чення, наприклад: «...В доброї нені Михайликової,як і в усякої ста­течної паніматки, вельми розвинене було почуття міри, і вона ще змалку знала польську мудрість: "Цо занадто, то не здровоГ — тобто — крути, та не перекручуй, — і завжди наша Явдоха цю мудру істину прикладала до життя» (О. Ільченко); «Передзвони вже змовкли по всіх дзвіницях Мирослава, та й кримська орда вже встигла підскочити ближче, і вже й тут чути було крики: "Алла! АллаГ, виття й свистіння, яким татари завше намага­лись настрахати противника...» (О. Ільченко).

Авторська мова може вказувати хто, коли, за яких обста­вин вимовив слова прямої мови, називати дію, яка супроводжу­вала ці слова, емоційний стан, в якому вони були вимовлені, або мету висловлення. Вона включає в себе дієслова на позна­чення процесу мовлення (сказав, вигукнув, запитав, відповів, шеп­нув тощо), мислення (подумав, засумнівався, згадав), дієслова, які вказують на мету висловлення (поцікавився, втішив), на емоцій­ний стан (зрадів, засміявся, зітхнув). У ролі вставних слів мо­жуть виступати й інші частини мови — іменники, категорія ста­ну, прислівники. Як правило, вони теж називають процес мов­лення, мислення, вказують на обставини, за яких відбувався процес мовлення. Напр.: «А поет В. Самійленко свою рецензію на граматику закінчив такими словами: "Треба сказати, що грама-

И&ка Мод. Левицького одна з найкращих своєю практичністю й масою поданих уваг і спостережень, які можуть навчити кож­ного доброї й чистої української мови"» (М. Жовтобрюх).

Слова автора щодо прямої мови можуть займати будь-яку позицію* відкривати конструкцію з прямою мовою, знаходити­ся в середині її або в кінці. В залежності від розташування пря­мої мови, слова, які її вводять, теж міняють своє місце в автор­ському тексті, з тим, щоб завжди бути поруч із прямою мовою. В препозиції члени речення авторської мови розташовуються за схемою підмет, присудок, а в інтерпозиції і в постпозиції — при­судок, підмет.