Відокремлені 03 на чення

ВІДОКРЕМЛЕННЯ УЗГОДЖЕНИХ ОЗНАЧЕНЬ

Відокремлення узгоджених означень, виражених дієприкмет­никовими і прикметниковими зворотами, а також одиничними дієприкметниками і прикметниками, залежить від їхнього місця в реченні щодо іменника, якому вони підпорядковуються, а та­кож інформативного навантаження основного члена відокремле­ного звороту.

1. Відокремлюються поширені постпозитивні узгоджені оз­начення (дієприкметникові і прикметникові звороти), близькі за значенням до підрядних означальних речень. Вони містять до­даткове повідомлення про предмет, виражений означуваним сло­вом — іменником, характеризують його: «Новийп'ятиповерховий будинок інституту, обкладений білою керамічною плиткою, світ­лою примарою випливав з туману» (Ю. Щербак); «Світло сонця, живе від млявих порухів і клубочіння нічного застояного туману, проривалося крізь вологе верховіття лісу» (А. Колісниченко).

Поширене відокремлення, що стоїть після означуваного ова, часто містить додаткове обставинне значення. У такому ^сЛ_пад_Ку воно тісно пов'язане з повідомлюваним у реченні, що Змагає його змістового й інтонаційного виділення: «Невтом­ний розум людини, втіїений у корисний труд, дає щастя» (А. Ма-лиіінсо). Відокремлене поширене постпозитивне означення вті­лений у корисний труд вказує не лише на ознаку предмета розум, а й передає умову, за якої можлива дія основної частини речен­ня виражена дієсловом-присудком дає.

' Постпозитивне відокремлене означення може пояснювати означуване слово: «Темна ніч, напоєна степовими пахощами, пропливала над Асканією» (О. Гончар); «Через балконні двері в кімнату ллється вечірнє повітря, напоєне пахощами літнього саду» (М. Коцюбинський).

Постпозитивне відокремлене означення — прикметниковий зворот — здебільшого виражає постійну ознаку предмета — су­б'єкта дії: «Румун, худющий, смаглий, з горбатим полупленим но­сом, дивився на Маковейчика, а той — на нього» (О. Гончар).

Відокремлення поширених постпозитивних означень обо­в'язкове. На письмі вони виділяються комами, в усному мовлен­ні — інтонацією.

2. Одиничні постпозитивні узгоджені означення відокремлю­ються рідше, ніж поширені, їх відокремлення здебільшого фа­культативне. Відокремлення відбувається тоді, коли одиничні оз­начення містять додаткові повідомлення — пояснення або уточ­нення: «Сніг, блискучий та легкий, здається, падає на серце прямо» (М. Рильський). Це здебільшого однорідні означення, їх відок­ремлення обов'язкове тоді, коли перед пояснюваним іменником уже є означення: «Безлюдне повітря, просте, піскувате й гяряче, нагадувало собою шматок південної пустелі» (О. Гончар).

Увага* Якщо відокремлене означення має виразно підкреслене експре­сивне значення, то на письмі воно може виділятися за допомогою тире. «Пе­ред очима в Малинки встала левада —зелена, весела, над річкою» (М. Ко­цюби! ський), «/ тоді ж світ, уся земля — буйна й радісна—поринула в цім болю» (М. Хвильовий) У газетних текстах таке відокремлення буває зумов­лене бажанням автора привернути увагу до відокремленого означення, яке розкриває зміст пояснюваного слова. «Тамару Михайлівну пкНпримусбага­то люгіей, підтримують і організації— громадські й державні» (газ )

Важливим чинником, що сприяє відокремленню непоширених означень, є його позиція в кінці речення. У цьому випадку відо­кремлення може набирати такої виразності, що інтонаційно від­діляється від основної частини речення й оформляється як окреме Речення: «Крізь листя дерев і контури хат виднілися далекі обриси поля. Зеленого, соковитого» (Ю. Смолич). Таке відокремлення суто авторське, факультативне і не набирає обов'язковості.

Увага' У тих випадках, коли постпозитивні непоширені означення не мають яскраво виражених напівпредикативних ознак, а перед пояс­нюваним словом відсутнє означення, їх відокремлення факультативне пор.: «Дедалі попадалися вже сосни, старі, руді, кострубаті» (М. Коцю! бинський), «Небо, ясне й бірюзове, рідко бачили мандрівники» (О Дончен-ко), «По небу шматками розіслалися хмари темно-зелені» (Панас Мир. ний), «Швидко надходив вечір морозний і зоряний» (М. Коцюбинський).

3. Препозитивні поширені й одиничні означення відокрем- люються тоді, коли мають додаткове обставинне значення (умови, причини та ін.). Вони виявляють залежність не лише від пояснюваного слова-іменника, а й від дієслова-присудка: «На- ляканий громовицею, кінь тихенько заіржав» (М. Стельмах); «Не лякані ніким у цій напівдикій лісовій річечці, в 'юни допливали маю не до ніг Марка» (А. Колісниченко). Відокремлені обставини в цих реченнях мають додаткове причинове значення.

Увага! Відокремлюються як препозитивні, так і постпозитивні озна­чення й тоді, коли вони віддалені від пояснюваного слова У реченнях з препозитивним відокремленням можлива інверсія головних членів: «Він не чув, як, зрушений пострілами, сиплеться з гілля дерев і вкриває його пу­шистий сніг» (С. Скляренко), «Дружина підійшла до вікна, висока, в білій сорочці, що сягала їй аж до п 'ят, бліда, прекрасна і стражденна, і ніщо в світі не могло звільнити її від цього страждання» (П. Загребельний) Таке віддалення узгодженого відокремленого означення від пояснюваного слова є особливістю мови художніх творів.

Узгоджені означення (поширені й одиничні) можуть пояс­нювати особовий займенник. Незалежно від місця в реченні во­ни завжди відокремлюються і виділяються на письмі комами: «А він іде, високий, посивіти, на схід, на захід поле огляда» (А. Ма­лишко); «Високий, сутулий, у брезентовому плащі, він ходив із сажнем по полю, заміряв виоране» (Г. Тютюнник). Оскільки осо­бові займенники завжди позначають якісь конкретні особи чи предмети, то вони майже ніколи не потребують диференційних ознак. Саме тому вони не мають при собі невідокремлених оз­начень. Такі означення мають додаткове обставинне або уточ-нювальне значення: «Ніколи не байдужий, я оплакував згублену волю мого народу» (О. Довженко); «Але він, зручний і звиклий до гір, умів спинитися на краю кручі і знов обережно шукав підпори для ніг» (М. Коцюбинський).

Узгоджені означення відокремлюються і в тому випадку, коли слово, яке вони пояснюють, відсутнє в основній частині речення, але на яке вказує контекст або ситуація, тобто коли такі речення за своєю структурою неповні: «І, залита жарким рум'янцем, перемайнула до іншого куща, вхопила той кущ і не зна­ла, що з ним робити» (О. Гончар).

ВІДОКРЕМЛЕННЯ НЕУЗГОДЖЕНИХ ОЗНАЧЕНЬ

Відокремленими бувають переважно неузгоджені означен­ня, виражені іменником, рідше — інфінітивом. Обов'язковою умовою відокремлення виступає семантичне навантаження їх.

1 Неузгоджене означення, виражене іменником у непрямо-v відмінку, відокремлюється, якщо воно вказує на якусь особ-йвУ ознаку пояснюваного слова, підкреслює її. Однією з важ­ких у_М0В відокремлення таких означень є їхнє місце в реченні. Здебільшого відокремлюються неузгоджені означення, які сто­ять в однорідному ряді з відокремленими узгодженими означен­нями. У таких випадках умови відокремлення узгоджених озна­чень поширюються і на відокремлення неузгоджених. На письмі вони виділяються комами: «На тракторі сиділа дівчина, кругло­вида, закіптюжена, у засмальцьованому комбінезоні, у червоній, як шмат полум'я, косинці» (О. Гончар); «Яке більше багатство може бути для чабана, ніж цей колодязь, круглий, просторий, з віконцем жовтого ніздрюватого каменю, щільно складеного, злег-лого так ніби від природи» (О. Гончар).

Відокремлюються неузгоджені означення, що відносяться до власної назви та особового займенника. Такі означення пе­редають додаткову інформацію про конкретну особу або пред­мет, які вони пояснюють: «Юрій Яновський — високий, ставний, з вольовим обличчям і розумниии очима, то морщить лоба, то ледь помітно усміхається» (П. Панч); «У сатиновій сорочці,у по­латаних штанях, він прийшов сюди першим з дружиною й діть­ми» (А. Шиян).

Виділяється на письмі тире, а в усному мовленні — інто­нацією поширене неузгоджене означення, виражене неозначе­ною формою дієслова із залежними словами. Це відокремлення постпозитивне (здебільшого в кінці речення) і має уточнюваль-не значення (перед ним можна поставити а саме): «Серед коман­дирів батальйонів уже давно виробився зухвалий гвардійський зви­чай — заздалегідь обирати пункти, не зайняті ворогом, під свої майбутні КП» (О. Гончар); «Одне лише мав на меті — знайти іуду» (Ю. Покальчук).