Змагались семеряга і жупани,

лунали горді і сумні пісні (М. Драй-Хмара).

Застаріла лексика вживається також як засіб гумору, іронії, сатири:

..Ликує Рим! І гладіатор, і патрицій, Обидва п яні. Кров і дим їх упоїв. Руїни слави

Рим пропиває. Тризну править... (Т. Шевченко).

ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗІ СТИЛІСТИЧНОГО ПОГЛЯДУ

Сучасна українська літературна мова використовується в багатьох сферах. Це мова державного урядування й громадсь­ких та інших організацій; нею користуються працівники про­мисловості й сільського господарства, науки й культури; нею здійснюється навчання в різних типах шкіл, ведеться пропаган­да технічних та наукових знань, виходять книжки з художньої літератури, науки, техніки, видаються газети й часописи, вона лунає в театрах, на радіо й телебаченні. Отже, сучасна україн­ська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове розмежування, тобто поділ на функціо­нальні стилі. Функціональний стиль — різновид лі­тературної мови, який визначається сферою вживання і харак­теризується особливими лексичними, граматичними, фразеоло­гічними та іншими засобами. Існують такі основні функціо­нальні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, ху­дожній, розмовний.

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характери­зується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного за­барвлення, двозначних слів та висловів. Це мова законів, ука­зів, розпоряджень, діловодства та листування. Зразок стилю: «Підвищувати свою кваліфікацію лікарям України надасть мож­ливість кафедра діагностики та медичної інформатики, що поча­ла діяти в Рівненському діагностичному центрі. Засновником її став Тернопільський медінститут, викладачі якого визнали базу в Рівному придатною не лише для навчального процесу, а й для до­слідницької роботи» (газ.).

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й тех­ніки. Йому властиве широке використання термінів та абстра­ктних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за до­помогою яких відтворюються причиново-наслідкові зв'язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика. Зразок стилю: «До Словника до­дасться індекс використаних лексем, який ділиться на три части­ни: киріаичну, латинську й грецьку. В основу розміщення мате­ріалу, в якому домінує ономастика, покладено зведені алфавітно-транскрипційні ряди, створені за графіко-фонетичним принципом з охопленням тих знаків, що за їхньою допомогою оформлено ви­користаний лексикон» (підручник).

Найхарактернішою ознакою публіцистичного ети­лює поєднання логічності викладу, доказовості й переконли­вості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики по­лягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дій­сності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку. Тут широко використовується суспільно-політична лексика, залу­чаються емоційно-оцінні засоби інших стилів. Зразок стилю: «Олена Пчілка, як і її мужня дочка, і в апогеї найвищої трагіки могла висловитись про себе: "Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?" Тікала від горя і втрат у вир праці — й мужньо стояча на своєму посту. З самопожертвою трудилася як журна­лістка... Олена Пчілка жила в редакції журналу ""Рідний краії\ а властиво редакція та жила в її хаті. Усе це вимагало великих коштів, та жінка з роду Драгоманових ніколи не знала, де кінча­ється особисте, а починається громадське» (газ.).

У художньому стилі, тобто в стилі художньої літе­ратури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й пере­носному значенні, використання всіх засобів виразності —-лексичних, синтаксичних, фразеологічних, широкий вияв ав­торської індивідуальності. Зразок стилю: «Дрімають скелі, і чор­ні сідала піній застигли у тиші. Здається, ми всі розпустилися в ній. Тягне опуститися на каміння і пити так само сонце, як і во­ни, так само купати зір свій у небі. Хіба не добре було б дрімати, подібно терасам, кам'яним кошикам виноградних садів? Стати подібним до жилавих лоз, що наче вшрубувались глибоко в землю, щоб витягти звідти злотистий сік, яким колись мають налляти грона? Сонце бродить серед інкрустації тіней — чорне по золото­му, а я чую тихе шемрання голого винограду, одвіт-зітхання землі і бачу жилаві руки, подібні до лоз, бронзові обличчя, що вихи­ляються раз у раз, аби кинуть мені щире золото привітання...» (М. Коцюбинський).

Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, задовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у по­всякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а ча­сом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліп­тичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, мі­міка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль пред­ставлений усною формою. У письмовому вигляді використову­ється як діалогічне чи полілогічне мовлення в художніх творах. Зразок стилю: «Тепер забутий Курінь мовчав день у день і рік у рік, бо ніхто його вже нікуди не возив і не носив. Навіть не згаду­вав ніхто, як колись бувало:

— Ой, рятуйте, яка хмара насуває! Гайда, людоньки, до Ку­реня!»

Або:

« — Де се воно вогнище так виграє в степу?

— А то коло Куреня сторожі вечерю варять.

Тепер — ні. Тепер хіба, мо\ хтось проїжджий чи перехожий спитає в селян:

— Що воно ото чорніє в тумані серед поля?

— То був колись Курінь, — одкажуть йому.— Тепер там ні­хто не живе» (Г. Тютюнник).

Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків із різ­ними функціональними стилями поділяються на дві великі гру­пи. До першої належать ті, які вживаються в усіх стилях (стилі­стично нейтральні), до другої— слова, використовувані лише в окремих стилях чи в одному з них (стилістично забарвлені). Стилістично нейтральна, або міжстильова, лексика охоплює назви родинних стосунків: батько, мати брат, сестра, дід, баба, син, дочка; органів людськога тіла: голова, вухо, ніс, нога, око,рот; будівель та їхніх частин: будинок, вікно двері, дах, поріг; меблів: ліжко, стіл, стілець; страв: борщ, ряжанка, печеня; явищ природи: вітер, дощ, сніг, грім, блискавка; рослин: явір, вер­ба, вишня, порічки, жито, пшениця; тварин: кінь, віл, корова, вед­мідь, вовк, соловей, зозуля; кольорів: білий, блакитний, жовтий, зелений, червоний; дій та станів: бігати, кидати,рухати, стояти, думати, мріяти, спати, радіти; місця й часу: там, тут, далеко, близько, сьогодні, завтра, невдовзі; способу дії: повільно, зацікав­лено, добровільно, примусово. До нейтральної лексики належить також більшість числівників: один, два, десять, двадцять, сто; займенники: я, ти, він, свій, наш, такий, той; сполучники: /, та, щоб, але, проте; прийменники: у, в, над, під, за, на, про тощо.

Слова вужчого стилістичного призначення пов'язані не з усіма, а з окремими функціональними стилями. Сюди належать книжна, розмовна, просторічна лексика, терміни, професіона-лізми, жаргонізми, арґотизми, діалектизми.

Книжна лексика включає в себе слова, що позначають абстрактні поняття: здатність, старанність, трудомісткість, добродійництво, бентежність, обрання, схиляння, мистецтво; слова з забарвленням урочистості: воїн, корифей, стражденний, мадонна, серед яких і більшість старослов'янізмів: благовісний, благословенний, благочестивий, храм; застарілі слова, що вико­ристовуються в сучасній літературній мові: інквізиція, кольчуга, драгоман, лучник, ясир; поетичні слова: блакить, борня, вітро­віння, злотокосий, захмарний, легіт, яса, живодайний та ін. Книжна лексика переважає в писемному варіанті того чи того стилю. Між книжною й загальновживаною лексикою непере­хідної межі немає. З розвитком науки й культури, з підвищен­ням освітнього рівня, із змінами в житті народу слова, колись книжні, стають міжстильовими, нейтральними: газ, електрика, дозиметр, реактор і под.

До складу розмовної лексики належать слова, що, бу­дучи літературними, надають мовленню розмовного забарв­лення. Як правило, вони використовуються в усному варіанті літературного мовлення. Ця лексика відтворює прохання, спо­нукання, наказ, ствердження, заперечення, різні життєві імпуль­си: упрохувати, під'юджувати, сіпатися, чухмаритися, белько­тіти, маніжитися, репетувати, ліжма, навстоячки, навкидя* мастак, мудрак, гультяй, крутій, скиглій, завидющий, хитрю-Щий, хрясь, бах, геп, бух. Сюди входять також уживані в пере­носному, здебільшого образному значенні слова, які в прямому значенні є нейтральними: ведмідь, заєць, лисиця (у застосуванні До людей), роздзвонити — «проговоритися», промахнутися — «помилитися», розплатитися — «помститися», охрестити —

«назвати»; слова з додатковими стилістичними відтінками —. жартівливості, іронії, зневаги, осуду: бовкати, бухикати, варня­кати, приндитися, забрьоха, мандрьоха, придзиґльований, підтоп­таний, довготелесий, хвойда. До слів розмовного характеру в лексичному складі української мови існують нейтральні відпо­відники: мастак — митець, мудрак — мудрець, періщити — бити, перехнябитися — зігнутися, ліжма — лежачи, навстояч­ки — стоячи, довготелесий — високий. Для надання розмовного забарвлення ця категорія лексики застосовується також у ху­дожній літературі та публіцистиці: