Вставлені конструкції

На відміну від вставних, вставлені конструкції бувають різ­них структурних і семантичних типів. Тут також можуть бути слова, сполучення слів та словосполучення, речення або й кіль­ка речень. Вставленими називаються такі конструкції, які вживаються для доповнення, роз'яснення чи уточнення предметного змісту речення. Вони з'являються тоді, коли мо­вець помітив їх необхідність, почавши висловлювати думку: «Всесвітня етуаль — Весна-красна — корить всіх співами кохан-

(Програми їх не знають заборон!)» (С. Черкасенко); «Росте "ведмеже вухо" — в просторіччі (не пам'ятаю, як там по-ла­тині)» (Л. Костенко); «Як дивитися з Максаків (коли льон цвіте за Десною), то синя хмара гойдається у полях» (С. Колесник).

^ Вставлені конструкції властиві усному мовленню. В худож­ній літературі та публіцистиці вони використовуються для стис­лості викладу або експресії: «Напроти мене мовчки сидять селя-

(в наш вагон уже заходять і сторонні люди). Тоді я звертаюсь до них, і ми перекидаємось словами» (М. Хвильовий);«/ живуть собі щасливо у коханні та миру. Ще й нікому (от що диво!) Не завидують в миру» (П. Грабовський).

Щодо будови — вставлені конструкції надзвичайно різно­манітні: «Одного разу ліг після обіду відпочити [роботи ж таки сила, самі знаєте), взяв собі газетку (рискнув!) і розгорнув...» (Ос­тап Вишня); «Григорій умів слухати, цінував почуте (Ні! Ти тільки послухай. Цей народ геніальний!) та й сам під настрій не проти був розіграти когось, як і його дядьки» (Г. Тютюнник).

Вставлені конструкції приєднуються до основи речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності (а, але, та, 0 чи підрядності (як, щоб, що, бо, тобто та ін.): «Капітан порушив думку про сни, заговоривши лагідно і доброзичливо (він говорив про чудесне літо і про тихі зорі одної в світі батьківщи­ни, про його, листоношине, життя серед цих прекрасних пустинь, на березі річки милої Псла, капітан узявся до красномовства, щоб до краю розчулити людську душу, перекладач повторював), а лис-тоноша сидів безсторонній і, напруживши волю, забував потроху ті відомості, яких хотів від нього капітан» (Ю. Яновський); «Улітку під вербою біля хати (Як добре, що скінчилася зима!) Княгиня почала дітей навчати» (М. Руденко).

Модально-оцінні функції наближують вставлені конструк­ції до вставних, однак характер додаткового пояснення, що по­рушує синтаксичну одноплановість, залишається визначаль­ним: «А не ті вже літа, щоб, як замолоду, — з Вітрової Балки мало не двадцять верст до Князівки (за всякої погоди — і в сльо­ту осінню, і в холод зимовий), а тоді ще поїздом до Славгорода» (А. Головко). Іноді додаткове пояснення стає уточненням: «Од-святкував 18 серпня Український народний театр 100-літній юві­лей від часу першої постановки "Наталки Полтавки". Було уро­чисто. Грали кращі артисти: О. К. Саксаганський (Виборний), Мар^$яненко (Микола), Сабінін (Возний), Литвиненко-Вольгемут (Наталка), Козловський (Петро), Нікольська (Терпилиха), був повнісінький театр, портрет Котляревського на сцені, і живі кві­ти зливою на кін летіли... Шанували прапрабабусю українського репертуару» (Остап Вишня). Вставлені конструкції можуть бу­ти принагідним зауваженням: «Справді, у світлому великому не­бі — ніколи я не бачив над собою такого неба! — в дальній далечі, у високій високості, де, мабуть, лише реактивні літають, йдуть табуни птиць» (О. Гончар). Вони супроводять текст драматич­ного твору як ремарки: «Логвин. Дайте ж, панотченьку, я вас поцілую в руку. (Цілує старому руку)» (М. Кропивницький); «Дядько Тарас, (на дверях): А де у вас тут витерти ноги?» (М. Куліш); «Десятник. Чого ж ви посідали?.. Геть по міс­цях! (Ніхто не звертає уваги, розмовляючи тихо). От трод! от люди! (Б'є об поли руками)» (С. Черкасенко). І, нарешті, за до­ломотою вставлених конструкцій оформляються посилання на джерело цитування: «Тищенко, коли йому по обіді Ірина показала газету (не могла не показати), прочитав її досить спокійно» Шушкетик Ю. Сонячна вежа//Вітчизна. 1981. № 3. С. 50).

Вставлені конструкції здебільшого виділяються дужками: «Три сини, та дочка, та дорослі онуки (Від обличчя твого відірва­лись несила) Підняли тебе легко на дужії руки. Так, як ти їх ле­генько в житті проносила» (А. Малишко). Навіть одне слово може виділятися дужками, коли воно має в собі додаткове пояс­нення: «За селом зелено-зелено, і по хвилях переливи червоні (од сонця)» (А. Головко). Невеликі вставлені конструкції, які стоять переважно в середині основного речення і мають із ним тісні­ший змістовий контакт, виділяються з обох боків тире: «За вік­ном — згори було видно — шуміло, вирувало залите сонцем міс­то» (С. Скляренко); «Од лісу — сигнал чи то з переляку — паль­нули з гармати» (С. Колесник). Комами з тире відокремлюють­ся від інших членів основного речення вставлені конструкції то­ді, коли на місці розриву повинна бути кома: «Не було ще та­кого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома» (Г. Тютюнник); «В теплушках люди без води, Оці хлоп'ята і діди, Ці матері, — і в тебе ж ма­ти, — А ген за ними тліють хати, Пожежі чорної сліди» (А. Ма­лишко). У складних синтаксичних конструкціях, у яких викори­стовуються вставні та вставлені структури, спостерігається їхнє органічне поєднання. В такому разі вони експресивно забарв­люють текст і наповнюють його різними модальними та семан­тичними відтінками: «Ще недавно — просто, здається, вчора бу­ло — стояли ми з нею під нашою любимою вишнею» (М. Коцю­бинський); «Єдина лишилась надія на батька — от, може, він скоро повернеться і вийме з мийка мені чобітки..» (М. Стельмах). Розділові знаки тут розподіляються так: вставні слова виділя­ються комами, а вставлені конструкції — тире або дужками.

СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Речення, яке складається з двох і більше предикативних час­тин, що утворюють змістову, структурну та інтонаційну єд­ність, називається складним: Веселий вересень у лісі Повісив ліхтарі, І сонце на злотистім списі Гойдається вгорі (Ю. Клен). Під предикативною частиною складного речення розуміється та­ка його частина, яка за формою являє собою просте речення і ра­зом з іншими частинами утворює складне речення. Дві предика­тивні частини наведеного складного речення відносно автоном­ні, але все складне речення утворює структурно-семантичну єд­ність. Тут дві предикативні частини — двоскладні речення. Мо­же бути якась із них — односкладне речення: Люби музику — вона облагороджує твої думки і почуття (В. Сухомлинський).

Єдність складного речення виявляється в інтонації завершен­ня: будь-яке складне речення має інтонацію кінця, яка зосеред­жується на кінцевій предикативній частині складного речення. Крім того, інтонація служить засобом вираження семантичних відношень між предикативними частинами складного речення: перелічувальні, протиставні або зіставні, часові, умовні, з'ясу­вальні, причинові та ін.: «А тиша яка: ні пташиного співу, ні люд­ського голосу, ні єдиного шелесту — всюди велична тиша: вона й мертва, і неначе в їй повно якогось могутнього схованого жит­тя — воно розливаюся в цих хвилях рухливого повітря» (Б. Грін-ченко). Інтонація характерна для всіх типів складних речень, особливо велика її роль у безсполучникових складних реченнях.

Змістова єдність виявляється в складному відображенні зв'язків між подіями, яке може виражатися семантичною непов­нотою однієї з предикативних частин: «Щасливий той, хто ба­чив мрію» (Д. Павличко). Також ця цілісність передається спів­відношенням форм і способів дієслівних присудків: «Над поля­ми, над яругами Дощ летить, Позолоченими смугами, нитками, сітками миготить', Оживає все потомлене, — хоче жить! В крап­лях сяйво переломлене дугами, кругами в грі дрижить» (Г. Чуп­ринка). Змістова єдність залежить також від порядку розташу­вання компонентів: «Не клювало, бо в дощ риба залягає на дні й спить» (Г. Тютюнник). У цьому реченні порядок предикатив­них частин фіксований, тобто закріплений, і переставити їх не можна. У реченні Тим загибелі нема, кому світять ідеали (П. Грабовський) поміняти місцями предикативні частини мож­на, але тільки з відповідною стилістичною метою. І лише в складносурядних реченнях та безсполучникових умовно можна переставити компоненти без зміни змістової єдності: «Великі хмари холодом цагусли, Червоне листя падає в гаю» (Л. Костен­ко); «Один лиш птах кричав-болів За морем, за горами, І наш різ­двяний стіл білів В кутку під рушниками» (М. Вінграновський).

Залежно від структури і від того, якими основними засобами поєднані предикативні частини в складному реченні, усі різно­види їх поділяються на дві групи — сполучникові складні речення і безсполучникові: «Де тонко, там і рветься» (нар. творчість); «Гаптує вечір жовтим шовком Блакитні кили­ми, А чорний день зробився вовком, Повившись у дими» (Ю. Клен); «Пахне любисток і м 'ята, мальви цвітуть край вікна» (Д. Луцен-ко). Складні речення із сполучниковим зв'язком залежно від спо­лучників і сполучних слів поділяються на дві структурно-семан­тичні підгрупи— складносурядні і складнопідряд-н і: «Не тільки жайворонки нас, Мене й товаришів, вітали, Але й _гр_Єики в той самий час Рожевим гомоном співали» (М. Рильський); «Як сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у цовні біля своєї верби і пильнував за вудками» (Г. Тютюнник).

У мовній практиці виділяється ще один різновид складних речень — складні синтаксичні конструкції, або складні речення з ускладненою синтаксич­ною будовою. До них належать складнопідрядні речення з кількома підрядними (Та хочу сказати, що не поодинокі ще випадки, коли діти взагалі не знають, чим займаються їхні батьки. — Журн.)» складносурядні речення з кількома сурядними (Там череду вже з паші женуть, а там пісень співають, а за річкою коваль кує. — Марко Вовчок), складні речення з сурядністю і підрядністю (Окупація — слово не наше, і прийшло воно з темних країн, щоб за­хмарити наше блакитне небо. — М. Хвильовий), багатокомпонен­тні безсполучникові складні речення (Сонечко блищить і горить, гаї розвиваються; садки зацвітають; увечері десь тьохнув соловейко на листатому клені; кує зозуля на високій березі; гуде бджола; миг­тять білі метелики понад молоденькою травичкою; хрущі літають гучливі — якийсь гомін, гук якийсь чи з-під землі, чи з води, чи з неба! — Марко Вовчок) і багатокомпонентні складні речення із сполучниковим і безсполучниковим зв'язком (Небо вже геть роз-мерзлося, і тепер його видно наскрізь, видно аж туди, де сонце на од­ноколісному велосипеді котиться. — В. Яворівський).

Отже, у складних реченнях чітко виступають три типи зв'яз­ку: сурядний, підрядний і безсполучниковий. Вони й утворюють три моделі складних речень: складносурядні, складнопідрядні і безсполучникові.

СКЛАДНОСУРЯДНІ РЕЧЕННЯ

Складносурядним називається таке складне речення, частини якого пов'язані між собою сполучниками сурядності.

Структурна та змістова самостійність сурядних речень має відносний характер. Пор.: «Красна пташка своїм пір'ям, а лю­дина — знанням» (присл.); «Козацький вітер вишмагає душу, і я У ніжність ледве добреду» (Л. Костенко).

У першому прикладі в другому сурядному реченні опуще­ний присудок, що надає цій частині характеру неповного речен­ня. У другому прикладі сурядні речення формально незалежні, але в складносурядному реченні виразно відчутні причиново-наслідкові відношення.

Прості речення, які входять до складу складносурядного, мо­жуть бути однотипними (двоскладними, односкладними) або різно­типними (одна частина складного речення —двоскладне речення, інша — односкладне). Напр.: «Він так сказав, і той його облишив» (Л. Костенко); «Приходив дощ, а потім було зимно» (Л. Костенко).

Характерною ознакою складносурядних речень є те, щ₀ предикативні одиниці поєднуються в них сполучниками суряд­ності, які завжди містяться тільки між предикативними одини­цями і не належать жодній з них, а всьому реченню в цілому. Поміняймо місцями предикативні частини речення: «Довкола сніг, мороз або завірюха така, що й світа не видно, а під кущем суха руда осока, пропахчена осіннім сонцем» (Г. Тютюнник) —. Під кущем суха руда осока, пропахчена осіннім сонцем, а довкола сніг, мороз або завірюха така, що й світа не видно.

Важливу роль в організації складносурядних речень відіграє така синтаксична ознака, як структурна відкритість та закритість. Складносурядні речення відкритої структури мають вільний порядок предикативних одиниць, які однотипно побудовані й ма­ють значення одночасності. Частини цих речень мають відповід­ність видо-часових форм дієслів-присудків. Такі складносурядні речення можуть мати будь-яку кількість частин, обмеження вини­кають лише з точки зору лексичної достатності. До даного розря­ду складносурядних речень належать речення з відношеннями єд­нальними та розділовими. Напр.: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сон­це, а ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чере­дою, ось і розбіглися всі по степу, і Оверко переміг» (Ю. Яновський);

Чи то весни колиска запашна

мене гойдала в чисті небозводи,

чи, може, хто з благословенним словом

до мене в душу стиха нахиливсь (М. Вінграновський).

У реченнях закритої структури предикативні одиниці ма­ють сталий, незмінний порядок, це завжди дві взаємозумовлені ча­стини, пов'язані між собою граматичною будовою і семантикою. До цього розряду складносурядних речень належать речення з протиставно-зіставними і приєднувальними відношеннями. Напр.: «Старе поволі забувається, а нового не варто порушувати» (У. Самчук). Іноді до закритої структури потрапляють речення з єднальними сполучниками — в тих випадках, коли складносуряд­не речення об'єднує в собі частини контрастні чи результативні, наприклад: «Гетьманові фотель поставлено проти бандуристів, гості посідаїи й поставали кругом, і бандуристи вдариш в струни» (Б. Лепкий). Це свідчить про те, що властивість відкритості чи за­критості структури пов'язана не стільки з характером самого спо­лучника (хоч це дуже важлива умова, наприклад, при протистав-но-зіставних сполучниках), скільки із семантико-структурним взаємозв'язком частин. Так, речення Танула сиза мпа, й у первісній величі сходило сонце (В. Підмогильний) можна вважати відкритою структурою, бо вона передбачає продовження ряду через те, що предикативні основи кожної частини мають паралельну будову (видо-часові категорії дієслів-присудків збігаються). Проте якщо змінити форму присудка в першій частині, причиново-наслідкова залежність компонентів речення може проявитися чіткіше і ряд замкнеться: Розтанула сиза мла,й у первісній величі сходило сонце.