Присудок

Присудок — головний член двоскладного речення, що означає дію, стан або ознаку, котра приписується в реченні під­метові. Відповідає на питання що робить підмет? яким він є (був, буде)? ким (чим) він є (був, буде)?

Дія, стан, ознака приписуються підметові обов'язково в ча­сі. За своєю структурою присудок може бути простим, складе­ним та складним.

Простий присудок

Спеціалізованою формою вираження простого присудка є особова форма дієслова.

Дієслово-присудок передає граматичні значення часу, спо­собу, виду, особи, числа. Спосіб, вид і час орієнтуються безпосе­редньо на описувану в реченні дійсність, особа й число — узго­джуються з підметом: Я йду. Ти ходитимеш. Вони б пішли. Іди вже ти додому.

В українській мові існують різновиди простого присудка, в яких порушено узгодженість із значенням особи й числа підмета, неадекватно передано значення способу. Такі присудки експре­сивно забарвлені, несуть у собі додаткові семантичні відтінки. Завдяки цьому вони здатні оживити текст, посилити його дина-цічність. Такий неузгоджений присудок може виражатися:

Інфінітивом (означає початок дії): «Я їй розказувати, а вона (лаятись та радіти, та підкрикувати: "еге! егеГ» (Марко Вовчок).

Наказовим способом (означає несподівану дію): «А він і розкажи все матері» (газ.).

Усіченим дієсловом, яке за своїм значенням наближаєть­ся до вигуку (означає різку одноразову дію): «Вірите, сокира в мене в руках сама собі тільки — стриб! стриб! стриб!» (Остап Вишня).

Простий присудок може бути ускладненим, що має такі моделі:

А він ходить-ходить.

А він дивиться не надивиться.

Ходити ходить, та нічого не робить.

Тягну ть-потягнуть — витягнуть не можуть.

Сідай покуримо. Зараз піду гляну, що там коїться.

А він візьми й прийди. А він узяв та й прийшов.

І тут він давай кричати. А він підскочив і ну кричати.

Ускладнений простий присудок може виражатися також фразеологізмом, оскільки фразеологізм у семантичному плані є еквівалентом слова: «Це вже ви передали куті меду» (Марко Вовчок); «Чого ти, — каже, — Карпе, устромив свої очі у вік-ноЬ> (Панас Мирний).

Складений присудок

Складений присудок має чітко визначену структуру й скла­дається з двох компонентів: 1) допоміжного дієслова-зв'язки, 2) імені або інфінітива: Він буде військовим. Він почав читати.

Відповідно до природи другого компонента розрізняють складений іменний та складений дієслівний присудки.

У складених присудках допоміжні дієслова є неповнознач-ними, але передають усі властиві присудку граматичні значен­ня: спосіб, час, особу. Ім'я або інфінітив зосереджує в собі лек­сичне значення присудка.

Складений іменний присудок

Складений іменний присудок складається з дієслова-зв'язки та імені (тобто іменника, займенника, числівника, прикметни­ка/ дієприкметника).

Існують такі різновиди дієслова-зв'язки: 1) неповнозначна зв'язка, 2) напівповнозначна, 3) повнозначна.

1. Неповнозначною зв'язкою можуть бути такі дієслова: бути, являти собою, становити. Вони позбавлені конкретної лексичної семантики й передають лише граматичні значення присудка: «Місто являло собою жахливі руїни» (газ.); «Він ри- цар був високої мети, Він ворог був лукавства і облуди» (М. Рильський); «Тютюн був високий і густий-прегустий» (О. Дов- женко).

Дієслово бути є найбільш уживаною зв'язкою. Являти со­бою й становити — більш характерні для книжних стилів.

В українській мові зв'язка бути в теперішньому часі (є), як правило, опускається: «Прекрасна панна Зося — дочка підста­рости Курчинського із Очеретного» (І. Карпенко-Карий); «Алея — довга і порожня, старанно вгорнута у ніч» (В. Стус).

Якщо дієслово є опущено, роль зв'язки можуть брати на се­бе вказівні частки це, ось, от, то: «Молодість — то найкраща пора в житті» (газ.); «Вона — це гармонійний спів, дух злагоди і миру» (М. Рильський).

Зв'язка є (єсть) рідше опускається в книжних стилях, особ­ливо при урочистому мовленні: «Я єсть народ, якого Правди си­ла ніким звойована ще не була» (П. Тичина).

Напівповнозначними зв'язками може бути обмежена кіль­кість дієслів. Вони означають виявлення, настання, зміну, збе­реження ознаки: виявлятися, зватися, складати, вважатися, зна­менувати, утворювати, здаватися, доводитися, ставати, роби­тися, перетворюватися, опинятися, залишатися: «І зробився я знову незримий» (Т. Шевченко); «Як був дурним, так дурним і за­лишився; їм усе здавалося одноманітним там, де Олексу чарувала різноманітність» (Г. Хоткевич); «Вона зветься по-грецьки, ефен­ді ...зветься Анастасія» (П. Загребельний); «Мірошник той Хо­мою звався» (Л. Глібов).

Повнозначними дієсловами-зв'язками, як правило, можуть бути дієслова, що означають рух (іти, піти, повернутися), пере­бування у певній позиції (стояти, лежати, сидіти), діяльність (працювати, служити, робити), а також народитися, жити, вмерти. Ці дієслова в реченні повністю зберігають своє лексич­не значення й виступають як повноцінний присудок, але в той же час вони здатні приєднувати до себе прикметник чи іменник: «Додому Степан повернувся зовсім хворим» (газ.); «Смутна і невесела сиділа на призьбі біля своєї хати панночка Йосипівна Олена...» (Г. Квітка-Основ'яненко).

З'єднувати підмет з іменною частиною присудка можуть також порівняльні сполучники як, наче, ніби, мов, немов та ін.: «А дівчина в неї була як квітка» (Марко Вовчок); «Весна, весна. Сади мов п'яні» (В. Сосюра).

ІМЕННА ЧАСТИНА СКЛАДЕНОГО ІМЕННОГО ПРИСУДКА

Іменна частина може виражатися всіма частинами мови, що належать до імен: іменником (Його дід був військовим), прикмет­ником (дієприкметником) (Дерево було незвичайним; Армія була повністю розбита), числівником (Двічі по три буде шість; Це бу­ли п'ятеро наших друзів), займенником (Усе це не те; Він не та­кий), а також і фразеологізмом (Микола у нас — сам п'ю, сам гу­ляю; Цей чоловік — ні риба, ні м'ясо).

Іменник у присудку зі зв'язкою бути може стояти як у на­зивному, так і в орудному відмінку: «Еней був парубок мотор­ний» (І. Котляревський); «Микола був веселим парубком» (газ.). У розмовному стилі трапляється комбінація називного й оруд­ного відмінків того самого слова в ролі іменної частини присуд­ка: Василь був козак козаком.

Прикметник у складі присудка зі зв'язкою бути, як і імен­ник, може стояти і в називному, і в орудному відмінку. Проте, на відміну від іменника, називний тут уживається набагато ча­стіше: Я був молодий (молодим); Книжка була цікава (цікавою).

Крім орудного й називного відмінків, іменник у присудку може мати й інші форми:

родового відмінка, який виражає якісну оцінку (Вона була високого зросту; Я чесного роду), належність (Піджак виявився Івана Івановича);

різноманітні сполучення непрямих відмінків із приймен­никами (Я став у них за старшого; Він був з розбитою губою; Ящик був із заліза; Брат був зовсім без грошей; Усі ми з села; Кор­дон на замку).