Неозначено-особові речення

Неозначено-особовими називаються речення, го­ловний член яких виражений дієсловом у формі третьої особи множини теперішнього чи майбутнього часу або у формі мно­жини минулого часу й умовного способу: Завтра до вас подзво­нять; Мені принесли листа; Уже збирають урожай.

Виконавець дії в реченні не називається — вся увага зосере­джується на самій дії та її результаті: Дивись, усе вже розкупили.

Хоча виконавець дії в неозначено-особовому реченні не на­зивається, мовна традиція передбачає, що ним може бути лише людина. Так, із речення У селі співають випливає, що співають обов'язково люди. Це не можуть бути, наприклад, півні.

Виконавець дії може бути:

а) невідомим мовцеві й адресатові мовлення: Через сотні ро- ків нас пам'ятатимуть;

б) відомим їм або тільки одному з них: Мені це вчора роз- казали.

Хоч головний член речення завжди має форму множини, але виконавцем дії може бути й одна особа: Мені потисли руку.

Цією особою може бути й сам мовець: Вас же по-людськи просять не заважати!

Синонімами до неозначено-особових речень часто можуть виступати безособові речення на -но, -то або двоскладні пасив­ні речення: Будинок побудували — будинок побудовано — буди­нок побудований.

Якщо в неозначено-особовому реченні наголос робиться більше на дію, то в безособовому та двоскладному варіантах — на її результат.

Неозначено-особові речення слід відрізняти від їхніх синтак­сичних омонімів:

а) узагальнено-особових речень: Подарунок назад не бе- руть — узагальнено-особове речення, яке формулює правило. Виконавцем дії може бути будь-яка особа: Мені подарували по- дарунок. Я намагаюсь його повернути, але подарунок назад не бе- руть — неозначено-особове речення. Дія має цілком конкретно- го виконавця, хоч не названого, але відомого мовцеві;

б) від неповних речень із присудком у третій особі множи- ни та з пропущеним підметом: Я хотів повернути подарунок друзям — не беруть назад подарунок.

БЕЗОСОБОВІ РЕЧЕННЯ

Безособовими називаються односкладні речення, го-вний член яких називає дію або стан, котрі не мають вико-^Лавдя чи носія або реалізуються незалежно від них.

Безособові речення надзвичайно різноманітні, поділяються на велику кількість структурних та семантичних груп. Але ядро х складають ті речення, головні члени яких називають дії й процеси, котрі, в принципі, не можуть мати виконавця. Ці ре­чення означають переважно зміну станів природи: Надворі ве-норіє; Уже світає.

В іншій групі, що також описує явища природи, суб'єкт дії наявний — це різні природні стихії: Вітром звалило дерево; Сні­гом замело вулиці. Такі речення легко трансформуються в дво­складні: Вітер звалив дерево; Сніг замів вулиці. Але якщо дво­складні речення подають ці стихії як повноцінних виконавців (що само по собі умовне, бо ні вітер, ні сніг не є особою, яка свідомо виконує дію), то безособові, навпаки, подають їх лише як інструмент якоїсь невизначеної сили. Дія чи ознака, таким чином, відриваються від виконавця чи носія.

Цей же прийом «відриву» застосовується, коли наявна кон­кретна особа — виконавець дії: Я хочу — Мені хочеться; Я су­мую — Мені сумно; Я не сплю — Мені не спиться. Головні члени безособових речень подають дії й стани виконавця як незалежні від його волі самостійні прояви певних сил, почуттів тощо.

В інших випадках безособова конструкція допомагає зміс­тити акцент з виконання дії на її результат: Досягли великих успіхів —Досягнуто великих успіхів.

У будь-якому випадку, отже, безособові речення означають дію чи стан, які не можуть мати виконавця, або ж подають дію чи стан як незалежні від виконавця.

За способом вираження головного члена безособові речення поділяються на такі групи:

1. Речення, в яких головний член виражений безособовим дієсловом. Кількість таких дієслів обмежена. Вони означають: а) природні явища: Смеркає; Сутеніє; Розвидняється; б) фізичні и психічні стани істоти: Мені кортить їсти; Мене нудить; в) на­явність чи відсутність чогось: Води вистачає; Бракує хліба; г) дії невизначених сил чи обставин: Мені поталанило; Йому щас­тить.

Безособові дієслова активно творяться від особових за до­помогою частки -ся. Речення з такими дієсловами означають: ^а) стан, настрій особи: Щось мені не їсться; Тут легко пишеть-^с*\ б) конкретні дії осіб, частіше групи осіб, що подаються як прояви стихії: «Пилося й гулялося до ранку» (журн.); в) необхід­ність виконати дію: Доведеться мені їхати.

Специфічною рисою безособових дієслів є те, що вони не здат­ні мати при собі підмет, уживаються тільки в третій особі однини, а в минулому часі завжди набувають форми середнього роду.

2. Речення, в яких особові дієслова вживаються в ролі безособових. У таких випадках особові дієслова набувають усіх граматичних ознак безособових (третя особа однини, се- редній рід), часто зазнає змін і їхня семантика. За значенням речення цієї групи схожі з попередньою: Надворі темніє; Мене всього трусило; Мені завжди щастить; Де тебе носило? У цих реченнях, як і в реченнях із безособовим дієсловом, реального виконавця дії бути не може.

Близькими до цих речень є такі, де суб'єктом дії мислиться міс­тична сила: Його покликало (суб'єкт не людина, а містична сила).

Головним членом безособового речення може виступати й дієслово є (було, буде): Нам буде про що поговорити.

У реченнях з особовим дієсловом у ролі безособового су­б'єкт дії може існувати в реальній дійсності, але він подається як невизначений: «Убило лейтенанта Номоконова» (О. Гончар); «Мене добре труснуло» (газ.).

Дія може подаватись і як незалежна від виконавця, навіть відомого. Суб'єкт дії, як правило, також природна сила або не­живий предмет: пахло травою (пахла трава); градом побило вро­жай (град побив).

3. Головний член безособового речення може бути вираже- ний безособово-предикативними словами:

а) прислівникового походження: Надворі вогко й холодно. Головний член може мати при собі допоміжне дієслово (було, буде, стало, стає, стане), яке передає граматичні значення часу й способу; головному членові може підпорядковуватись і залеж- ний інфінітив: Приємно було сидіти й милуватися краєвидом;

б) іменникового походження, кількість таких слів в україн- ській мові незначна: страх, жаль, сором, шкода, гріх, охота, час, пора та ін. Вони теж можуть мати залежні допоміжне дієслово та інфінітив: Сором було брехати людям; Пора пакувати валізи;

в) модальним предикативним словом типу треба, потрібно, можна, необхідно, доцільно: Було б доцільно розглянути й це пи- тання;

г) заперечними предикативними словами нема, нікому, ніде, ні з ким та ін.: Ні з ким навіть поговорити; Нема в мене грошей.

Різновидом цієї групи є заперечні речення із повторюваним сполучником ні... ні...: Ні хліба, ні води в цьому домі. У таких ре­ченнях завжди можна відновити слово нема;

ґ) предикативними словами, утвореними з інфінітива. Таких слів кілька: чути, знати тощо: Було чути, як він щось шепоче;

д) безособовими формами на -но, -то: Багато людей урято- вано; Місто відбудовано. Було прийнято закон.

ІНФІНІТИВНІ РЕЧЕННЯ

Інфінітивними називаються речення, головним чле-ом яких с синтаксично незалежний інфінітив: Завтра мені їха-&и до Львова; Підняти вітрила! Де б знайти гарне паїьто? Піти б зараз на річку.

Ці речення виражають різноманітні модальні значення: не­обхідність, неминучість, бажання, нездатність виконати дію, спонукання.

Виконавець дії позначається в реченні додатком у формі да­вального відмінка: Тепер мені йти по воду (Я мушу йти по воду); Тепер бути скандалу! (Тепер буде скандал).

Інфінітивні речення зрідка можуть мати допоміжне дієслово бути, яке переносить дію в площину минулого часу: А чекати мені було ще п 'ять років (газ.); Було б мені йти з вами!

За структурою виділяється дві групи інфінітивних речень: а) без частки би: Цієї ваги йому не підняти; б) із часткою би: По­жити б тут іще місяць.

Щодо значення можна виділити такі основні групи:

а) речення, що означають неминучість, приреченість на щось, упевненість у виконанні дії, тобто її обов'язковість, вира- жену з більшою чи меншою категоричністю: Йому не жити; Завтра мені їхати в гості;

б) із часткою не інфінітивне речення може означати фізичну нездатність суб'єкта виконати дію: Цей камінь мені не зрушити;

в) категоричний наказ, заклик, інструкція, різні види спо- нукання: Каструлю поставити на вогонь і варити дві години (журн.); Всім устати!

г) сумнів, вагання щодо доцільності виконання дії (суб'єк- том дії в такцх випадках є сам мовець): Піти й собі послухати? Купувати чи не купувати?

ґ) бажання мовця, його побажання іншим: Не спізнитися б на поїзд; Хоч кого-небудь побачити.

Увага! Не слід плутати з інфінітивними безособові речення з безосо­бово-предикативним словом і залежним від нього інфінітивом. Такі речення, наприклад, будуть безособовими: Мені треба їхати на вокзал; Холодно було спати на цементі; Пора варити обід.