Простий підмет

Спеціалізованою формою для вираження підмета в україн­ській мові є називний відмінок іменника та іменникових займен­ників: «Доктор Рудольф боязко зиркає в зелені чекаючі очі.— Я... нічого не думав» (В. Винниченко).

у ролі підмета може виступати й будь-яка інша частина мо-

але за умови, що вона субстантивована (найчастіше це бу­вають прикметники й дієприкметники): «Коли б усі одурені про­зріли, коли б усі убиті ожили...» (В. Симоненко); «Слава! Слава! докотилось і лягло до ніг» (П. Тичина).

Про субстантивованість таких підметів свідчить те, що вони можуть мати при собі означення: «Незмовкаюче серед темряви «ура* підіймалося дедалі вии\е, охоплюючи вершини» (О. Гончар).

Підмет може виражатися також інфінітивом, що означає узагальнену дію: «З вовками жити — по-вовчому вити» (нар. творчість); «Пане Попель, розмовляти з вами — велика приєм­ність» (Ю. Андрухович); «Повертатися йому зовсім не кортіло, але залишатися без шкіри — не вабило теж» (В. Стус).

Певні труднощі викликає розрізнення двоскладних речень з інфінітивом-підметом і предикативним прислівником-присуд-ком та односкладних безособових, у яких головним членом ви­ступає прислівник із залежним від нього інфінітивом: Співати — завжди приємно. Нам завжди приємно співати.

У першому випадку інфінітив-підмет стоїть у препозиції, й від прислівника-присудка його відділяє чітка інтонаційна пау­за — отже, це двоскладне речення. У другому випадку інфінітив стоїть у постпозиції, а інтонаційна пауза неможлива — це безо­собове речення.

Складений підмет

Складений підмет побудований із кількох слів, що в реченні виступають як синтаксично неподільна єдність.

Виділяються такі типи складених підлетів:

1. Підмет-словосполучення, що означає кількість, міру, су­купність предметів. Це може бути:

а) сполучення кількісного числівника або іменника, що має числове значення, з іменником: «П'ять чоловік їхати відмови- лись» (газ.); «Мільярди вір зариті у чорнозем, мільярди щасть розвіяні у прах» (В. Симоненко);

б) сполучення неозначено-кількісного числівника (багато, маю, чимало, трохи, сила, море, гора, кілька і т. д.) з іменником: <<Є ще ціла низка конкретних питань, які ставились депутатами і ретельне вивчення котрих ще триває» (газ.); «"Крові багато ви- пгекло", — насилу вимовив Остап» (М. Коцюбинський); «/ чима- ло води з того часу збігло» (газ.);

в) сполучення іменника, що означає сукупність (група, зграя, табун, череда, загін і т. ін.) із іменником: «Табуни коней, череди скоту, отари овець оголошують своїм гуком вільне повітря сте- пів» (Панас Мирний); «...Іраптом із-за стіни обгорілого корівни- ка вискочила група німецьких солдатів» (О. Гончар).

2. Складений підмет зі значенням спільності. Він має таку конструкцію: іменник (займенник) у називному відмінку + при- йменник із + іменник (займенник) в орудному відмінку: «А че ми з тобою... ми не вічні, ми з тобою просто — ти і я» (В. Симонен- ко); «Мати з Нимидорою порались у хаті, готували вечерю > (І. Нечуй-Левицький).

При такому підметі присудок стоїть у формі множини, ос­кільки підмет виступає як єдине синтаксичне ціле.

Якшо ж присудок має форму однини, то іменник в орудному відмінку слід трактувати як додаток. Порівняймо: Микола з Пет­ром розмовляли до ранку і Микола з Петром розмовляв до ранку.

Складений підмет зі значенням вибірковості, йому властива така конструкція: займенник (числівник) + прийменник із + імен­ник (займенник) у родовому відмінку: двоє з нас, хтось із хлопців, деякі з солдатів і т. ін. Напр.: «Один із санітарів звернув увагу свого товариша на стіну біля вікна: "Дивись, Каширін, щось нашкряба­но"...» (О. Гончар); «Ігорку, — спитав Мартофляк, — як ти гада­єш, хто з них більше нежилець на цьому світі» (Ю. Андрухович).

Складений підмет, виражений фразеологічним словоспо­лученням або цитатою: «Чи не опиняється третя влада під п'я­тою п 'ятої» (газ.); «/ "Ніч яка, господи, ясная, зоряна", і "Ой вид­но село", і "їхав стрілець на війноньку" мають своїх відомих на ім'я — не всім, звичайно, — авторів» (М. Рильський).

Єдиним підметом є також прізвище, ім'я та по батькові лю­дини: «Нарешті Махтей Федотович...розтлумачив дідові, що од нього треба» (Остап Вишня).