- •Основні поняття та категорії конфліктології.
- •Методи науково-практичних досліджень конфліктології.
- •Поняття, зміст та структура конфліктів.
- •6. Типологія конфліктів
- •7.Зміст, сутність, структура внутрішньоособистісних конфліктів.
- •8.Типологія внутрішньоособистісних конфліктів.
- •9.Діагностика внутрішньоособистісних конфліктів.
- •10.Методи розв’язання внутрішньоособистісних конфліктів.
- •11.Функції внутрішньоособистісних конфліктів.
- •12.Психологічна характеристика конфліктної особистості.
- •14.Способи розв’язання міжособистісних конфліктів.
- •15. Аналіз конфліктного стану, ситуації.
- •16. Конструктивне розв’язання конфлікту.
- •17. Види критики.
- •18. Мистецтво критики.
- •19. Типологія конфліктних особистостей.
- •26.Спілкування як психологічний феномен.
- •27.Об’єкт, предмет і методи дослідження спілкування.
- •28.Види, рівні і функції спілкування.
- •29.Психологічні якості в структурі особистості, важливі для спілкування.
- •30.Характеристика індивідуальної бесіди.
- •31.Психологічна класифікація співбесідників
- •32.Переговори як форма колективного спілкування.
- •33.Засоби спілкування та їхні різновиди.
- •34. Стратегія і тактика спілкування.
- •Вербальні засоби спілкування.
- •37. Класифікація невербальних засобів комунікації.
- •38. Кінесика і такесика, проксеміка в переговорному процесі.
- •40.Поняття психологічного впливу. Засоби впливу на людей під час спілкування.
- •41. Психологічні протистояння впливу.
- •42. Соціально-психологічні особливості робочої групи в переговорах
- •45. Психологічне забезпечення переговорного процесу
- •Методи протистояння психологічним впливам.
- •Мотиви критики. Вимоги до публічної критики.
- •Особливі вимоги до публічної критики:
- •50. Динаміка переговорів
- •Тактичні прийоми на переговорах. А. Прийоми, що мають широке застосування на всіх етапах.
- •Б. Прийоми, що стосуються всіх етапів, але мають свою специфіку в застосуванні на кожному з них
- •В. Тактичні прийоми, застосовувані на окремих етапах переговорів Етап уточнення позицій.
- •Етап обговорення позицій.
- •Етап узгодження позицій.
- •Алгоритм вирішення конфліктів керівником.
- •58)Психологічні механізми переговорного процесу.
- •Етап узгодження позицій.
- •Етап узгодження позицій.
28.Види, рівні і функції спілкування.
Спілкування – міжособистісна і міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін результатами психологічної діяльності інф., думки, почуття, оцінки.(за Корольчуком)
Спілкування — складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності. Зокрема психологи виділяють такі функції спілкування:
— інформаційно-комунікативну — передбачає передавання та приймання не лише готової інформації, а й такої, що формується, розвивається, а також передавання та приймання значень;
— регулятивно-комунікативну — коли спілкування регулює поведінку людей та їхню спільну діяльність, а також способи впливу один на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін.
— афективно-комунікативну — йдеться про те, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється саме під час спілкування.
Якщо спілкування розглядається як діяльність, то виокремлюють такі його функції: організація спільної діяльності; пізнання людьми один одного; формування та розвиток міжособистісних взаємин. Використання цієї класифікації допомагає зрозуміти, що особливості психологічної природи спілкування безпосередньо впливають на його перебіг та формування його культури. Всі функції спілкування спостерігаються у житті й виявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.
Існує кілька класифікацій видів спілкування. Відповідно до цілей та засобів спілкування поділяють на матеріальне (коли люди спілкуються за допомогою якихось предметів), ідеальне (холи відбувається обмін між людьми ідеями, уявленнями, переживаннями); безпосереднє та опосередковане; вербальне та невербальне. Найуживанішими є види спілкування, які можна описати таким чином:
— залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю та групою;
— за кількісними характеристиками суб'єктів — розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;
— за характером — спілкування може бути опосередкованим та безпосереднім, діалогічним та монологічним. Пряме спілкування відбувається безпосередньо між людьми, опосередковане — це спілкування через листи, книги, твори мистецтва, кінофільми, наукову діяльність тощо;
— за цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне, ділове.
Існують також різні підходи до класифікації рівнів спілкування. Проте основні з них такі:
— маніпулювання; — конкуренція, суперництво; — співробітництво.
Швейцарський психолог Е. Берн виділяє шість рівнів спілкування: 1) "нуль спілкування" або "замкнення на себе"; 2) ритуали (норми спілкування); 3) розваги; 4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше з тим, щоб завести другого в пастку); б) близькість; 6) робота (ділове спілкування). На кожному з цих рівнів людина використовує різні прийоми і засоби, оскільки мета спілкування щоразу змінюється.
29.Психологічні якості в структурі особистості, важливі для спілкування.
Емпатія - вміння бачити світ очима інших, розуміти його так само, як інші, сприймати вчинки з їх же позиції.
Доброзичливість - здатність не тільки відчувати, а й показувати своє доброзичливе ставлення, повагу, симпатію, вміння приймати л-й. навіть тоді, коли не схвалюєш їх вчинки, готовність підтримувати інших. Автентичність - вміння бути природним у відносинах, не ховатися за масками або ролями, здатність бути самим собою в контактах з оточуючими. Конкретність - відмова від загальних міркувань, багатозначних і незрозумілих міркувань і зауважень, вміння говорити про свої конкретні переживання, думки, дії, готовність відповідати однозначно на питання. Ініціативність - схильність до діяльної позиції у відносинах з людьми, до того, щоб «йти вперед», а не тільки реагувати на те, що роблять інші, здатність встановлювати контакти, не чекаючи ініціативи з боку, готовність братися за якісь справи в ситуації , що вимагає активного втручання, а не просто чекати, коли інші почнуть щось робити. Безпосередність - вміння говорити і діяти безпосередньо, відкрита демонстрація свого ставлення до проблем, людей. Відкритість - готовність відкрити іншим свій внутрішній світ і тверда переконаність, що відкритість сприяє встановленню здорових і міцних відносин з оточуючими. Конфронтація - вміння «віч-на-віч» спілкуватися з іншими людьми з повним усвідомленням своєї відповідальності, в разі несходства думок - готовність піти на конфронтацію, але не з метою покарати іншого, а з надією на встановлення справжніх і щирих відносин. Самопізнання - дослідне ставлення до власного життя і поведінки, прагнення скористатися для цього допомогою з боку оточуючих, готовність приймати від них будь-яку інформацію про те, як вони сприймають тебе. Прийняття почуття - відсутність страху при безпосередньому зіткненні зі своїми почуттями або почуттями інших людей, вміння висловлювати і готовність приймати емоційну експресію з боку інших. Гнучкість - (процес спілкування багато в чому залежить від гнучкості) здатність змінювати свою поведінку залежно від обставин, реагувати на поведінку партнера. Навчитися гнучкості - значить знайти здатність бачити в поведінці партнера особливості його сприйняття, мислення, і, варіюючи свою поведінку, домогтися взаєморозуміння і досягнення своїх цілей. Конгруентність - від лат «congruens» - зустрітися, прийти до угоди. У кожному з нас багато різних частин: ділової людини, батька, честолюбця, веселуна, підкорювача сердець. Якщо всі частини особистості діють узгоджено, об'єднуються, спрямовуючи свої зусилля на досягнення результату, важливого для всіх, вибираючи при цьому єдиний спосіб взаємодії, то особистість конгруентна. Якщо л. говорить одне, робить інше, а бажає третього, то така л. неконгруентні. Товариськість - міра прагнення особистості до спілкування. За цією ознакою людей ділять на надмірно або помірно товариських, нетовариських. Негативні якості: Егоїзм - себелюбство, байдужість до інших людей, ігнорування потреб інших людей і соціальних груп. Інфантилізм (дитячість) - збереження людиною дитячих форм поведінки, потреба в опіці з боку інших, відхід від відповідальності, нездатність самому справлятися з життєвими труднощами.