19. Типологія конфліктних особистостей.

Станіслав Михайлович Ємельяновописуєп’ятьтипівконфліктнихособистостей, а саме: демонстративний тип; ригідний; некерований; суперточний; „безконфліктний”.

Характеристика:

Демонстративний тип завждихоче бути в центріуваги. Любить добревиглядати в очах інших. Йоговідносини до людей головним чином визначаютьсятим, як вони відносяться до нього. Він легко долаєповерхневіконфлікти, любуючисьсвоїмистражданнями і стійкістю, добре пристосовується до різнихситуацій, при цьомураціональнуповедінкуйого не видно а проявляєтьсяемоційність. Плануваннясвоєїдіяльностітакі особи здійснюютьситуаційно і слабо впроваджують в життя. Кропіткої і систематичноїроботивониуникають. Вони не уникаютьконфліктів, в ситуаціїконфліктноївзаємодіїпочувають себе не погано.

Ригіднийтип конфліктноїособистостіпідозрілий, володієзавищеноюсамооцінкою. Постійновимагаєпідтвердженняособистоїзначимості.Такі люди часто не враховуютьситуації, яка зміниласячиновихобставин, вонипрямолінійні і не гнучкі. Важкоприймають точку зоруоточуючих, не дужерахуютьсяізїхньоюдумкою, повагавідоточуючихсприймається як належне, а неповага – як образа. Вони мало критичні до своїхвчинків, хворобливообразливі, підвищеночутливі по відношенню до дійсних і надуманих несправедливостей.

Некерованийтип особистостіімпульсивний і недостатньоконтролює себе. Поведінкатакоїлюдини є непередбаченою, вінведесебевикликаючи і агресивно, частонезадумуючисьпідчассуперечокпроетичнінормиспілкування.Несамокритичний, і багатьохсвоїхневдачахсхильнийобвинувачуватиінших. Не може грамотно плануватисвоюдіяльність, чипланомірновтілюватизаплановане в життя. Ізпопередньогодосвіду не робитьніякихвисновків.

Суперточнийтип особистостідоситьскрупульозновідноситься до своєїроботи. Висуваєпідвищенівимоги до себе і до оточуючих, але робитьце так, щооточуючимздається, щовінпридирається. Йомувластивапідвищенатривожність, надзвичайночутливий до деталей, схильний до зауваженьоточуючих. Інколирозриваєстосунки з друзями, чизнайомими, лише через те, щойомуздаєтьсящойогообразили. Такі люди мучатьсячерезсебе самих, переживаютьсвоїпрорахунки, невдачі, розплачуючись за них хворобами (безсонням, головними болями...) стримані в зовнішніх, особливо емоційнихпроявах.

„Безконфліктний” тип особистості є нестійкий у своїхоцінках і думках, йому легко навіятисвої думки. Всередині самих себе – вони протиречиві. Їмхарактернадеяканепослідовність в поведінці, орієнтуються на ближню перспективу і миттєвийпозитивний результат. Такі люди сильно залежатьвід думки оточуючих, прагнуть до компромісу, не володіють великою силою волі. Вони не задумуються над наслідкамисвоїхвчинків і причинами проступківінших.

Варіант № 20 Характеристика конфліктогенів спілкування.

Конфликтогенами прийнято називати слова, дії (або бездіяльність), які призводять до конфлікту. Дослівний переклад цього слова - "породжує конфлікт", бо закінчення «ген» в складному слові означає "народження".

Більшість конфліктогенних дій можна віднести до одного з трьох типів:   1) прагнення до переваги;   2) прояв агресивності;   3) прояв егоїзму.

Характеристика конфліктогенного поведінки Основними проявами конфліктогенного поведінки зазвичай є: 1. відкрита недовіра; 2. перебивання співрозмовника; 3. приниження значущості його ролі; 4. підкреслення відмінностей між собою і співрозмовником не в його користь; 5. стійке небажання визнавати свої помилки і чиюсь правоту; 6. занижена оцінка вкладу партнера в спільну справу і перебільшення власного вкладу; 7. постійне нав'язування своєї точки зору; 8. нещирість у судженнях; 9. різке прискорення темпу бесіди і її несподіване згортання; 10. невміння вислухати і зрозуміти точку зору співрозмовника і ще багато іншого, що зазвичай сприймається оточуючими вкрай негативно.

Основними словами-конфліктогенності в діловому (світському, сімейно-побутовому та іншому) спілкуванні є: 1. Слова, що виражають недовіру: "ви мене обманюєте", 2. Слова-образи: негідник, покидьок, дурень, 3. Слова-погрози: "ми ще зустрінемося", "я вам це пригадаю", 4. Слова-глузування: очкарик, капловухий, 5. Слова-порівняння: "як скотина", "як свиня", 6. Слова, що виражають негативне ставлення: "я тебе ненавиджу", 7. Слова-повинності: "ви зобов'язані", "ти повинен", 8. Слова-звинувачення: "ви все зіпсували", 9. Слова, що виражають категоричність: "завжди", "ніколи". Як правило, критикований, сприймаючи перераховані вище слова, вступає в боротьбу за самого себе і намагається включити весь арсенал оборонних і виправдувальних засобів.

Види конфліктогенів: 1. погрози і накази, 2. нав’язування порад, 3. негативна і необґрунтована критика, 4. зауваження та негативні оцінки, 5. насмішки і зневажливий тон, 6. слова боржники (ти повинен) 7. похвала себе, 8. обман, 9. маніпулювання, 10. прояви агресії та егоїзму, 11. безапеляційність у судженнях та висловлюваннях, 12. заспокоєння заперечення (не нервуй) 13. різка зміна теми, 14. відмова від розмови, 15. допити що заганяють в кут, 16. перекладання відповідальності на іншого, 17. приховування важливої інформації, 18. просьба позичити гроші.

21. Особливості міжетнічних конфліктів.

«Міжнаціональні конфлікти як соціальне явище є зіткнення інтересів різного рівня і змісту і є прояв складних глибинних процесів у відносинах між окремими етнічними спільнотами, групами людей, що протікають під впливом безлічі соціально-економічних, політичних, історичних, психологічних, територіальних, сепаратистських, мовно- культурних, релігійних та інших чинників », - вважає М.Д. Давітадзе.

Міжетнічний конфлікт проходить ті ж стадії розвитку, що і будь-який інший вид конфлікту, але має свої специфічні особливості. Він здатний проникати в усі інші типи конфліктів, захоплюючи всі інші конфліктні ситуації, що сформувалися за іншими лініями соціальної взаємодії. Якщо суб'єктами протистояння, незалежно від причини виникнення конфлікту, є представники різних етнічних груп, то в своєму розвитку цей конфлікт буде набувати етнічну забарвлення і на певному етапі етнічні відмінності можуть придбати домінуюче значення.

Іншою особливістю міжетнічного конфлікту є те, що в його розвитку велику роль відіграє певна ідеологія (націоналізм, сепаратизм, комунізм, антикомунізм, фашизм, панісламізм та ін.) Ідеологія сприяє консолідації етносу і більш жорсткого протиставлення "своїх" і "чужих".

До особливостей міжетнічної взаємодії також можна віднести завищену самооцінку "своїх" і необ'єктивно низьку оцінку "чужих"; подвійний стандарт в підходах до "своїх" і "чужим" (те, що дозволено "своїм", недозволенно "чужим").

Більшість особливостей в етнічних конфліктах носить соціокультурний характер. Наприклад, відмінності у мові, релігії, нормах, цінностях, звичаях, традиціях, стереотипах, національних символах, способах мислення і поведінки і т. д.

В силу перерахованих особливостей міжетнічні конфлікти відрізняються гостротою протиборства і жорстокістю форм ведення боротьби. Розпочатий конфлікт викликає ланцюгову реакцію, залучаючи до своєї сфери все нові і нові людські та інші ресурси.

За образним порівнянням В. А. Михайлова, міжетнічний конфлікт розвивається за принципом «воронки» 1: на першому етапі відбувається утворення «воронки протистояння», починається накопичення образ, формується «образ ворога»; на другому етапі сторони плодять своїх антідвойніков (закон «за різного» заподіяння), «одномірних людей» або «недолюдей»; на третьому етапі протистояння переростає в антагонізм та події відтепер розгортаються за принципом «дзеркального відображення», коли практично всі твої справи і вчинки бумерангом повертаються.

Все міжетнічні конфлікти носять комплексний, складений характер. Оскільки суть їх визначається в кінцевому рахунку прагненням етносу до власної державності (навіть якщо в даний момент така мета і не ставиться через відсутність реальної можливості її досягти), то ці конфлікти неминуче стають політичними. Конфлікти цього роду завжди відрізняються високим напруженням емоцій, пристрастей, проявом ірраціональних сторін людської природи.

Більшість з великих міжетнічних конфліктів мають глибокі історичні корені. А якщо навіть таких і немає, то конфліктуючі сторони їх неодмінно створять псевдоісторичними дослідженнями типу: «Наші предки завжди тут жили!».

Міжетнічні конфлікти характеризуються високою мобілізацією. Захищаються етнічні особливості (мову, побут, віра) - це не свобода слова або зборів, які хвилюють далеко не всіх. Ці особливості складають повсякденне життя кожного члена етносу, що і забезпечує масовий характер руху в їх захист.

Міжетнічні конфлікти носять «хронічний» характер, вони не мають остаточного вирішення. Бо етнічні відносини дуже рухливі. І та ступінь свободи і самостійності, якої задовольняється нинішнє покоління етносу, може здатися недостатньою наступного.

Етно-політичні відносини самі по собі конфліктогенні. Коли ж до цього додаються політичні помилки, їх вибуховий потенціал зростає багаторазово. Так, на території колишнього СРСР тліє маса етно-політичних конфліктів, пов'язаних з грубими помилками (а нерідко і злочинами) радянського керівництва. Це конфлікти, породжені проблемою відновлення прав депортованих народів (інгушів, кримських татар, турків-месхетинців), довільними територіальними змінами, порушували цілісність етносів (Південна Осетія, Нагірний Карабах, Крим), надмірної русифікацією всієї соціального життя в районах компактного проживання національних меншин і т . д. Усіх цих конфліктів могло і не бути.

фактори, що впливають на міжнаціональні конфлікти:

• національний склад регіону конфлікту (вище його ймовірність у змішаних регіонах);

• тип поселення (ймовірність вище у великому місті);

• вік (крайні полюси: «старші-молоді» дають більш високу ймовірність конфлікту);

• соціальний стан (вище ймовірність конфлікту при наявності маргіналів);

• рівень освіти (коріння конфлікту гніздяться в масі невисокого рівня освіти, однак, варто пам'ятати, що ідеологами його завжди виступають окремі представники інтелігенції);

• політичні погляди (конфлікти значно вище у радикалів).

До міжетнічним відносять конфлікти будь-яких форм (організовані політичні дії, масові заворушення, сепаратистські виступи, громадянські війни тощо), «в яких протистояння проходить по лінії етнічної спільності»

В залежності від мотивів (причин), особливостей суб'єктивного складу, міжнаціональні конфлікти можуть бути представлені таким чином:

• національно-територіальні конфлікти. У багатьох випадках дані конфлікти містять спроби вирішення проблем «історичної батьківщини» (споконвічні території проживання або возз'єднання різних етнічних спільнот);

• конфлікти, пов'язані з прагненням національних меншин реалізувати право на самовизначення;

• конфлікти, джерелом яких є прагнення депортованих народів відновити свої права;

• конфлікти, засновані на зіткненні правлячих національних еліт в економічній і політичній сферах;

• конфлікти, пов'язані з дискримінацією-якої нації, етносу, порушенням її прав або прав, свобод і законних інтересів її представників;

• конфлікти, зумовлені належністю (за національною ознакою) до різних релігійних громад, течій, т. е. на конфесійному грунті;

• конфлікти, що мають у своїй основі розбіжності і зіткнення національних цінностей (правових, лінгвістичних, культурних та ін.)

Варіант № 22 Соціальні конфлікти.

Поняття "соціальний конфлікт" - це складне явище. Це певна форма соціальної взаємодії між людьми у вигляді зіткнення протилежних цілей, цінностей, поглядів, потреб, інтересів. Термін "соціальний конфлікт" введено німецьким соціологом Георгом Зиммелем, який назвав його "суперечкою". М. Вебер називав конфлікт "боротьбою".

Суспільство, як і весь навколишній світ, розвивається через різні протиріччя. У цьому величезному різноманітті конфліктів можна виділити дві групи протиріч.

♦ Протиріччя, що сформувалися соціально-економічним, матеріально - побутовим станом людей.

♦ Протиріччя, що виникли через неприйняття політикою сил, що знаходяться при владі.

Об'єктивна основа виникнення соціальних конфліктів полягає в протиріччях соціальної сфери, основними харак­теристиками якої є: 1) умови праці і дозвілля; 2) рівень доступності культурних благ та послуг (освіти, інформації, мистецтва та ін.); 3) гарантії життєзабезпечення та безпеки (охорона здоров'я, соціальний захист, працевлаштування та ін.); 4) можливості соціальних переміщень і життєвого самовиз­начення (вибір професії, місця проживання та ін.).

Соціальні конфлікти тісно пов'язані з економікою і політикою держави і виникають як результат порушення прав і гарантій громадян, які належать до тих чи інших соціальних груп. Основними формами проявлення соціальних конфліктів є невдоволення громадян, їх протест проти існуючої соціальної ситуації, акти непокори тощо. Зростаюче невдоволення громадян у соціальній сфері може призвести до соціального бунту (вибуху), який може набути політичного забарвлення, що пов'язано з поваленням існуючої влади. Аналізуючи різні типи соціальних конфліктів, варто враховувати, що:

♦ конфлікт робить соціальні відносини мобільними, звичні норми поведінки, що тривалий час задовольняли більшість людей, рішуче відкидаються;

♦ незважаючи на різноманітність конфліктних ситуацій, поведінка в соціальних конфліктах характеризується підвищеною емоційністю, що не завжди може стримати і регіональний аспект.

Раціональна поведінка людей у конфліктних ситуаціях достатньо специфічна. Людина діє вибірково і завжди шукає соціальну опору для наступних зіткнень, поділяє усіх на супротивників і прихильників, шукає союзників, що, у свою чергу, стимулює протилежну сторону шукати способи ухилення від зіткнень, ВІД конфліктів.

Моделі конфліктів в суспільстві

1) Згідно з концепцією Л. Козера:     суспільству притаманне неминуче соціальна нерівність = постійна психологічна незадоволеність його членів = напруженість у відносинах між індивідами і групами (емоційне, психічне розлад) = соціальний конфлікт;     соціальний конфлікт як напруженість між тим, що є, і що повинно бути у відповідності з уявленнями тих чи інших соціальних груп або індивідів;     соціальний конфлікт як боротьба за цінності й претензії на певний статус, владу і ресурси, боротьбу, в якій цілями супротивників є нейтралізація, нанесення збитку або знищення суперника. 2) Конфліктна модель суспільства Р. Дарендорфа:     постійні соціальні зміни в суспільстві, переживання соціального конфлікту;     будь-яке суспільство спирається на примушування одних його членів іншими = нерівність соціальних позицій по відношенню до розподілу влади;     різниця в соціальному становищі різних соціальних груп та індивідів викликає взаємні тертя, протиріччя = як результат - зміна соціальної структури самого суспільства.

3) Загальна теорія конфлікту Кеннета Боулдінга      всі конфлікти мають спільні зразки розвитку = їх докладне вивчення і аналіз надає можливість створити узагальнюючу теорію - «загальну теорію конфлікту», яка дозволить суспільству контролювати конфлікти, управляти ними, прогнозувати їхні наслідки;      Боулдінг стверджує, що конфлікт невіддільний від громадського життя (в природі людини - прагнення до боротьби з собі подібним);

Варіант № 23 Особливості політичних конфліктів.

Політичний конфлікт як різновид соціального, — це таке зіткнення протилежних сил, поглядів, яке зумовлено взаємодією політичних інтересів і цілей різних соціальних суб'єктів — народів, націй, держав, класів, соціальних груп, громадських об'єднань. Політичний конфлікт може відбуватися у двох вимірах: між політичними і соціальними групами, які у даний момент не володіють владою, але прагнуть нею заволодіти; всередині політичних і соціальних груп, які при владі, але прагнуть більшого впливу на прийняття рішень і повного задоволення своїх інтересів.

У типології політичних конфліктів виділяють горизонтальний і вертикальний види.

1. У горизонтальних політичних конфліктах боротьба за владу ведеться в рамках існуючого режиму. Наприклад, між урядом і парламентом, різними політичними угрупованнями в правлячій еліті, державою й окремими суб’єктами політики (особою, групою, інститутом). Цілями та причинами виникнення горизонтальних конфліктів є вдосконалення політичної системи влади (зміна лідера або правлячої еліти, часткове коригування політичного курсу, розширення або звуження владних повноважень суб’єктів політики).

2. Вертикальні конфлікти відбуваються по лінії «влада–суспільство». Різні соціальні прошарки, класи й етнічні групи виявляють свої характерні позиції, грають певні ролі. Ієрархічність статусно-ролевої структури, нерівний доступ до ресурсів і влади породжують політичні конфлікти на всіх рівнях вертикалі «влада–суспільство».

3. З точки зору зон і галузей їх виявлення — це зовнішньо- і внутрішньо-політичні конфлікти.

Зовнішньополітичні конфлікти виявляють себе так:

а) "балансування на грані війни", що відображає висунення однією державою вимог до іншої, з таємною надією, що супротивник швидше відійде в.ід боротьби, ніж вестиме ЇЇ;

б) "виправдання ворожнечі", що характеризує провокаційну діяльність держав проти потенційного супротивника для того, щоб використати складну ситуацію для висунення йому неможливих вимог.

Внутрішньополітичні конфлікти також поділяються на кризи, протистояння і зіткнення, які розкривають взаємодію різних об'єктів влади.

4. За ступенем радикалізації виділяють обмежені і радикальні конфлікти.

а) Обмежені конфлікти. Конфлікти, які передбачають часткові зміни у політиці владних структур та їх діях. У них беруть участь лише деякі владні структури і політична еліта, зацікавлені у вирішенні (чи не вирішенні) конкретних проблем. До подібних конфліктів можна віднести зіткнення між окремими гілками влади, між окремими суб'єктами політичної боротьби (політичними партіями, об'єднаннями), б) Радикальні конфлікти. Конфлікти подібного типу випливають із протиріччя між корінними політичними інтересами, потребами і цінностями великих соціальних верств. Вони, як правило, у процесі своєї ескалації розділяють суспільство на два великі ворогуючі табори.

5. Політичні конфлікти можна розділити за ознакою політичного поля, на якому вони виникають і розгортаються: на вищому рівні організації влади і управління; на регіональному; місцевому; у центрі політичної системи або на периферії.

6. За часовими характеристиками їх можна розділити як тривалі і короткочасні.

7. За ознакою об'єктивності подій виділяють конфлікти:

а) дійсні, тобто такі, що спричинені об'єктивними суперечностями;

б) випадкові, умовні, тобто ті, що існують до того часу, доки його учасники не усвідомлять незначного змісту суперечності;

в) змішані, причини яких лише побічно пов'язані з об'єктивними причинами;

г) неправильно уявлені конфлікти, тобто конфліктуючі сторони зовсім не ті, що перебувають у стані протиборства;

ґ) помилкові конфлікти, які не мають реальних причин.

Закінчення політичного конфлікту, звичайно, має два варіанти - досягнення примирення або непримирення, тобто створення безвихідної ситуації. Досягти примирення можна через згоду, компроміс, підпорядкування, поступки і відмовлення від минулого.

Непримиренність конфлікту вимагає пошуку нової стратегії і тактики контролювання конфлікту. Розглянемо найбільш типові способи і шляхи примирення сторін:

1. компроміс на основі збереження позицій: згода, побудована на взаємних поступках; зменшення ресурсів однієї зі сторін; прийняття прав і інтересів іншої сторони;

2. примирення на основі насильства, що дозволяє ігнорувати аргументи іншої сторони. Нав'язування іншій стороні характеру взаємин може відбуватися на основі:

а) явної переваги сил і ресурсів в однієї зі сторін;

б) ізоляції однієї зі сторін, зниження її статусу, ослаблення позицій;

в) знищення супротивника, у результаті чого мир установлюється через відсутність супротивника.

Варіант № 24, 25 Психологічне забезпечення переговорного процесу.

Переговорний процес — це специфічний вид спільної діяльності. Його особливості: цілі, інтереси, позиції сторін не збігаються; на переговорах кожен опонент тісно контактує з іншим і змушений рахуватися з його діями. Тому переговори як соціально-психологічний процес мають психологічні механізми й особливу технологію проведення

Психологічні механізми являють собою цілісну сукупність психічних процесів, що забезпечують рух до результату в чіткій послідовності. Виділяють такі механізми: узгодження цілей та інтересів, прагнення до взаємної довіри сторін; забезпечення балансу влади та взаємного контролю сторін.

Узгодження цілей та інтересів. Переговори стають процесом обговорення завдяки дії цього механізму. Результативність переговорів визначається мірою досягнутого узгодження цілей та інтересів. Сутність механізму: сторони на основі почергового висунення, обґрунтування своїх інтересів, обговорення їх сумісності виробляють узгоджену загальну мету. Узгодження буде більш ефективним за умови забезпечення: орієнтації сторін на вирішення проблеми; гарних чи нейтральних міжособистісних стосунків опонентів; поважного ставлення до опонента; розкриття сторонами позицій, пред’явлення чітких індивідуальних цілей; здатності до коригування своїх цілей.

Прагнення до взаємної довіри сторін. Як соціально-психологічний феномен довіра являє собою єдність сприйняття іншої людини та ставлення до неї. Розрізняють потенційну й реальну довіру. Якщо одна людина говорить іншій, що вона їй довіряє, то це означає, що вона знає, як цей інший може вчинити в тій чи іншій ситуації, очікує позитивних дій стосовно себе і тому так до нього ставиться.

Іще одним психологічним механізмом переговорів є забезпечення балансу влади та взаємного контролю сторін. Це полягає в тому, що під час переговорів сторони прагнуть зберегти баланс сил, який установлюється, і контроль за діями іншої сторони. Важливе значення має влада однієї сторони стосовно влади іншої сторони, а також те, як кожен учасник оцінює можливості іншої. Іноді влада розглядається як ранг опонента. Влада визначає можливості впливу на іншого.