26.Типи і моделі ек. Систем та їх еволюція.

. В ек.й науці найпоширенішими підходами до типологізації ек. систем є формаційний, цивілізаційний і за способом організації господарської діяльності.

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-ек. формацій (їх базис – система продуктивних сил та ек. відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип економічної системи (суспільно-економічної формації – історичного типу суспільства, що ґрунтується на певному способі вир-тва) У найпоширенішому трактуванні реалізації формаційного підходу виділяють п’ять суспільно-ек. формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, капіталістичну (буржуазну) і комуністичну (перша фаза якої отримала назву соціалістичної). Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни таких, що віджили, типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом. Інший підхід – цивілізаційний – покладає в основу типової класифікації ек. систем поняття “цивілізація”, її рівень, досягнутий тими чи іншими народами. Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. За цивілізаційним підходом виділяють декілька цивілізаційних систем у рамках, які не виходять за межі предмету економічної теорії. Найпоширенішими у літературі є три класифікації ек. систем за цивілізаційним підходом. I класифікація(за ступенем політичного та соціально-економічного розвитку суспільства):– традиційна (патріархальна, авторитарна) ек. система;– ліберальна (ринкова, демократична) ек. система;– проміжна між традиційною і ліберальною ек. система.

II класифікація(за ступенем індустріального розвитку суспільства):– доіндустріальна ек. система (цивілізація);– індустріальна ек. система;– постіндустріальна ек. система.III класифікація

(за національними та регіональними ознаками і ступенем їх інтеграції у єдиний світогосподарських процес):– локальні ек. системи (євразійська, західноєвропейська, ісламська, латиноамериканська, індійська, буддистська, далекосхідна цивілізації);– міжнародні ек. системи (ЄС, НАФТА, СНД);– глобальна ек. система.Класифікація ек. систем на основі способу організації господарської діяльності враховує такі ознаки: форму власності на чинники вир-тва; хто і як ухвалює основні ек. рішення; спосіб координації економічної діяльності; мотиви. що стимулюють ведення економічної діяльності. За цим критерієм виділяють такі типи ек. систем:-традиційна ек. система;-планова (демократична і командна) ек. система;-ринкова (класичний капіталізм, змішана економіка, соціальна ринкова економіка) ек. система;-трансформаційна (перехідна, транзитивна) ек. система.Традиційні ек. системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, які завжди передавались із покоління до покоління. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі ек. системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове, що породжує динамізм розвитку суспільства.Існує два види планової економіки: демократична планова економіка і командна планова економіка. Демократична планова економіка припускає як суспільну. так і приватну власність на ек. ресурси. Планування має загальний. а не детальний характер. Командна планова економіка (адміністративно-командна економіка) представляє собою більш жорстку модель, характерну для колишнього СРСР, а також для низки країн Східної Європи і Азії.планова економіка – це економіка, при якій матеріальні ресурси складають державну власність, а напрям і координація економічної діяльності здійснюється за допомогою централізованого планування, управління і контролю.Ринкова економіка ці питання вирішує через ринок, ціни, прибуток, витрати. Серед характерних рис ринкової економіки можна виділити такі:-панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;-ринкова (стихійна) система координації та управління господарською діяльністю людей;-дотримання принципу свободи підприємництва і вибору сфери діяльності, свобода вкладення капіталу туди, коли і де бажано його власнику. Аналогічне стосується і споживача у разі наявності в нього коштів;-поведінка учасників (суб’єктів) ринкових відносин в основно­му диктується особистими, егоїстичними інтересами. Але саме таким чином, через погоню за власними інтересами, досягається в суспільстві досить висока реалізація суспільних ек. інтересів;-кожен господарюючий суб’єкт прагне до отримання максиму­му прибутку, самостійно приймає рішення і діє на свій страх і ризик;-ек. влада окремих виробників і споживачів так “розсіяна”, що деякі з них не мають реальної можливості, щоб якось відчутно змінити ситуацію на ринку. Тут діє так звана вільна конкуренція ”всіх проти всіх, а також припускається, що немає необхідності державі втручатися у функціонування системи “вільного” ринку.