19. Ек. Поведінка

Людина ек. – головний творчий суб’єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Таким чином, модель ек. людини характеризується: - визначальною роллю особистого інтересу в мотивації ек. поведінки; - компетентністю екон. суб’єкта в особистих справах; - головним мотивом господ. діяльності людини в ринк. економ. є максимізація прибутку або максимізація корисності.

Сучасній ек.й теорії притаманна внутрішня єдність теоретичних побудов в питанні про екон. суб’єкти та їх діяльність. Теорія показує, що різним категоріям суб’єктів (людина, фірма і держава) притаманні деякі загальні принципи ек. поведінки, які пов’язані з вир-твом, розподілом і споживанням ек. благ. Людина і фірма прагнуть до отримання дещо більшої корисності, причому для фірми теоретичне поняття „корисність” означає не що інше, як прибуток. З ек. точки зору корисність визначеної кількості для людини якісно нічим не відрізняється від корисності для фірми реалізованих нею товарів, а витрати на продукти харчування – від витрат на сировину і матеріали. З позицій ек. теорії діяльність людини і фірми підпорядковуються одним і тим самим головним закономірностям. В ек. системі людина виступає як виробник, як суб’єкт ек. відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного вир-тва.3 основні категорії – корисність, ціна й дохід – складають зміст теорії поведінки споживача. Корисність - характеристика задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживанні певних товарів та послуг.Найбільш змістовними характеристиками явища корисності є такі.Категорія корисності служить для того, щоб зрозуміти поведінку споживача, яка і за мотивами, і за цілями переважно і неминуче є суб’єктивною.Корисність висвітлює принциповий у поведінці споживача момент – вибір благ. Саме в ситуації вибору корисність виявляє своє ек. призначення: бути критерієм відбору, показувати, наскільки необхідний той чи інший об’єкт вибору даному споживачеві в даних умовах, визначити, чого він прагне стосовно до цих умов. Насамкінець, за допомогою даної категорії ми можемо констатувати факт наявності самостійності споживача, його суверенітет та свободу вибору. Благо буде куплене, якщо споживач надасть йому перевагу, уподобає його, побачивши в ньому певну корисність для себе, а тому вибере його із загального кола товарів чи послуг. Максимізація корисності – це отримання найбільш високої можливості корисності в ситуації ек. вибору. Отже, ек. вибір робиться таким чином, щоб максимізувати корисність. Тобто максимізація корисності – це критерій ек. вибору. Відомо, що придбання деякої корисності зазвичай пов’язано з попередніми витратами ресурсів. Тому ек. суб’єкт прагне максимізувати не абсолютну величину корисності, а різницю між цією абсолютною величиною і витратами. Максимізуючи корисність, ек. суб’єкт завжди відмовляється від деяких благ, тому що благо, яке він обрав, має альтернативну вартість. Отже, суб’єкт повинен порівняти корисність того, що він отримує, з тою корисністю, яку він втрачає. Прагнучи максимізувати корисність (прибуток) у ситуації вибору, ек. суб’єкт порівнює різні рішення чи блага і обирає те, що дозволяє отримати максимум корисності (прибутку), або деяку комбінацію благ, яка відповідає цим же вимогам. Звичайно, для індивіда зовсім не обов’язково кожного разу ретельно зважувати, яке благо принесе більше корисності: можна спиратися на знання, власний досвід чи смаки і на поради інших людей. Ек. теорія разом з іншими дисциплінами вивчає цей новий феномен споживчої поведінки. Споживча поведінка – це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та уподобань. У ринковій економіці, де проблеми дефіциту не існує, а кількість різновидів товарів і послуг завжди є значною, перед споживачем постає проблема вибору. Проблема ускладнюється тим, що сума коштів, призначених для придбання товарів і послуг, завжди обмежена, а це змушує споживача звертати увагу на корисність споживчих благ. Ек. теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певного набору життєвих благ. Гранична корисність дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь гостроти, актуальності потреби. В ек.й теорії сформульовано закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується. Ек. значення цього закону полягає в тому, що він визначає ринкову поведінку споживача. Якщо кожна додаткова одиниця споживчого блага має все меншу граничну корисність, то споживач починає міркувати: а чи варто за це віддавати гроші. Коли одночасно зі спадом граничної корисності зменшуватиметься ціна одиниці товару, то його й далі купуватимуть. Якщо ціна не зменшуватиметься, то споживач шукатиме інші товари, які краще задовольнятимуть його потреби. Правило поведінки споживача полягає в тому, щоб кожна додаткова одиниця грошових витрат на придбання товару давала однакову корисність.

20. Реалізація ек. інтересів і суспільне виробництво.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення мат. і немат. благ, необхідних для їх існування та розвитку. Процес суспільного вир-тва можна розглядати у двох аспектах: як процес вир-тва, розподілу, обміну і споживання ек. благ (мат. аспект), а також 2) як процес взаємодії ек. суб’єктів у суспільному вир-тві, який відтворюється як процес взаємодії ек. інтересів (суспільний або соціальний аспект). Інтереси як і потреби людей різноманітні, формуються всією системою сусп. відносин. Ек. інтереси, природно, найтісніше пов’язані з ек. системою, формуються в процесі взаємодії людей в усіх фазах відтворювального процесу: безпосередньо вир-тва, розподілу, обміну і споживання. Ек. відносини проявляються через інтереси людей. З іншого боку, у будь-якому суспільстві інтереси роблять вирішальний вплив на ек. процеси, визначаючи їхній зміст, динамізм і ефективність. У певному розумінні ек. інтереси – це причина та умови взаємодії та саморозвитку ек. суб’єктів. Ек. відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв’язку. Потреби й інтереси і відображають існуючі виробничі відносини, і самі спонукають до їх виникнення. Взаємозв’язок ек. відносин і інтересів при пріоритетній ролі перших виявляється в будь-якому суспільстві. Достатньо порівняти ринкову і планову економіку. У ринковій ек. підприємець-власник має ек. самостійність і це дозволяє йому прямо реалізувати свій безпосередній інтерес – максимізувати прибуток. . Виробники в плановій економіці ек. свободи не мали, а тому були позбавлені можливості реалізувати свій інтерес сповна. Звідси і відносно низька ефективність вир-тва при соціалізмі. Інтереси можна згрупувати за класами, прошарками, групами людей і виділити інтерес окремої людини. Важливе теоретичне та практичне значення має субординація ек. інтересів з виділенням головного (пріоритетного) і другорядних (неголовних). Глобальний диктат державних інтересів (раніш думай про Батьківщину, а потім про себе), як відмічалось нашими вченими, винятковим пануванням та абсолютизацією інтересів держави, неправомірно ототожнюваної з самим суспільством, які протиставлялися усім іншим інтересам, внаслідок чого пустою, формальною і беззмістовною виявилася теза – „все для людини”. Тотальне одержавлення усієї економіки та інших сфер суспільного життя вилилося в суцільне одержавлення інтересів. Такі погляди ґрунтуються на перекрученому, антигуманному тлумаченні місця і ролі людини в житті й у вир-тві, змісту і співвідношення сусп. і особистих інтересів, їх прямих і зворотних зв’язків, у викривленні природи і функцій особистого інтересу, а по суті, - у знеціненні людини, особистості.. Критерій прогресивності соц.-ек. системи визначається становищем людини в суспі. як найвищої цінності, як центральної фігури усього світового розвитку. А тому є непридатними теоретичні настанови і практичні дії, спрямовані на придушення особистих інтересів суспільними, які до того ж нерідко подаються перекручено. Суть у тому, щоб не придушувати одні інтереси іншими, а управляти інтересами і через інтереси. В ринковій системі господарства пріоритетним її суб’єктом є товаровиробник-підприємець. А. Сміт був „пророком” вільної конкуренції. І дійсно, максимізуючи прибуток, кожний підприємець за умов жорстокої конкурентної боротьби за покупця повинен:- скорочувати до мінімуму виробничі витрати (заощаджена на витратах вартість збільшує прибуток, а це можливо лише за умов впровадження у виробництво досягнень науки і техніки);- поліпшувати якість продукції (послуг);- здійснювати важливу прогресивну функцію суспільства – нагромадж. з метою розширення й удосконалення вир-тва;- найповніше й найефективніше задовольняти потреби споживача.Ек. свобода, безпосередня матеріальна зацікавленість і відповідальність підприємця мобілізують його професійні і творчі потенції, стимулюють їхній розвиток і повну реалізацію у вир-тві. Кожний підприємець, переслідуючи свою власну мету і зацікавленість, досягає результату, який спочатку не був його безпосередньою метою, тобто працює в інтересах споживача і суспільства в цілому. Низька ефективність вир-тва в командній економіці насамперед пояснюється тим, що суб’єкти господарювання позбавлені реальної ек. свободи, зацікавленості в результатах господарської діяльності і відповідальності за них. Намагання максимізувати прибуток – не єдиний мотив підприємницької діяльності. Бізнес для справжнього підприємця – це потреба в реалізації своїх особистих якостей: таланту організатора вир-тва, творчості і діловитості, працелюбства, незадоволення досягнутим, потягу до знань, честолюбності та ін.