69. Освіта та професійні компетенції працівника

Розглянемо один з осн. аспектів людського капіталу – освіту. Освіта - перша і головна складова частина людського капіталу. Вона є основним способом, засобом одержати кваліфіковану робочу силу, котра була б здатною виконувати достатньо складні види праці. Таким чином, кваліфікація представляє собою ступінь і професійної освіченості працівника і наявність у нього професійних компетенцій, наявність умінь, навиків, необхідних для виконання певної роботи, що вимагає певної точності та якості виконання, в залежності від якісного стану робочої сили Освіті, як головному компоненту нагромадження людського капіталу приділяється особлива увага в будь-якому суспільстві. Вона об’єднує зусилля як осіб, бажаючих одержати освіту, так і інвесторів освіти. Для досягнення високого рівня освіти суспільство повинно вкласти значні кошти. У країнах з високим рівнем людського капіталу суспільні витрати на освіту в середньому становлять 5.1 % ВВП в Канаді, Новій Зеландії – понад 7%; понад 8% - Швеції і Данії, що значно вище ніж в Україні.

70. Інтелектуалізація праці.

Найістотнішою «постіндустріальною» тенденцією в зміні змісту праці є зростаюче значення компонентів інтелектуальної діяльності, — інтелектуалізація праці. Якщо власність була критерієм членства в колишньому домінуючому класі (мається на увазі клас капіталістів — панівний клас індустріального суспільства), то в новому домінуючому класі критерієм є знання і рівень освіти. Сучасні зміни в технологіях праці в «суспільстві знань» обумовлюють появу нових її змістових характеристик, серед яких у крайньому разі слід виокремити такі: Перша: Це діяльність, заснована на широ­кому використанні комп’ютерних технологій і телекомунікацій. Її наслідком є принципова зміна змісту індивідуального трудового процесу і, головне, параметрів кооперації в рамках сукупного трудового процесу. Друга є наслідком першої: трудова діяльність поступово переміщується зі спеціально створених підприємств (заводів, офісів) в індивідуальні помешкання працівників. Третя: особливий характер техніко-виробничої організації (чи, точніше, технологічного боку) праці в новому суспільстві. Четверта: в умовах розвитку постіндустріальної — «нової» економіки все більшого значення набуває й новий тип фахівця.

71. Трудові відносини, зайнятість, безробіття.

Трудові відносини – взаємовідносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу праці, її умов, оплати та соціального захисту, які регулюються системою договорів на макро-, мезо-, мікроекономічному рівнях з метою забезпечення ефективності праці.

Техніко-ек. аспект трудових відносин пов'язаний з використ.м працівником речових факторів вир-тва, одиничним суспільним поділом праці, технологією вир-тва та ін. на рівні продуктивних сил.

Соціально-ек. аспект трудових відносин визначається в першу чергу формою власності, на базі якої функціонує те чи інше підприємство. Правовий акт, що регулює трудові, соціально-ек. та професійні відносини між роботодавцями і працівниками на підприємстві, в організації, установі, називається колективним договором.

Трудові відносини, залучення і ефективне використ. людського ресурсу пов’язані з зайнятістю. Зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм до­ход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою ек. відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлю­ється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньовиробничими відносинами.

Основні функції зайнятості:

- забезпечення життєдіяльності та розвитку суспільства, у тому числі його непрацездатних членів;

- забезпечення життєдіяльності і розвитку особистості;

- забезпечення якості людського ресурсу.

Повна зайнятість – надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне та колективне відтворення людського ресурсу і задоволення всієї сукупності потреб.

неповна зайнятість – певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи або трудова діяльність здійснюється упродовж неповного робочого дня (тижня), під час сезонного періоду, зайнятість працівників, які в поточному році перебували в адміністративних відпустках без збереження заробітної плати.

Раціональна зайнятість – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу і використ. трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури.

Ефективна зайнятість – зайнятість, що має такий рівень і структуру, які в даний момент забезпечують максимальну ек. віддачу від використ. кожної одиниці людського ресурсу.

Безробіття - це соціально-ек. явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення; Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку, активно шукають роботу (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент.

Фрикційне безробіття – тимчасове безробіття, пов’язане з добровільними професіональними, регіональними і віковими переміщеннями працівників.

Структурне безробіття – безробіття, зумовлене змінами у структурі попиту на працюючих внаслідок структурних зрушень в економіці і технології вир-тва.

Технологічне безробіття – вимушена форма безробіття, пов’язана з вивільненням працівників у зв’язку з запровадженням нової техніки та технології.

Циклічне безробіття – незайнятість економічно активного населення, зумовлена циклічними спадами вир-тва.