49. Сталий ек. Розвиток.

У 1992 р. понад півтори тисячі учених прийняли та оприлюднили Декларацію вчених із глобальних проблем: “ Попередження людству ”. Одним із ключових пунктів цієї декларації було попередження щодо проблем, які очікують світове суспільство найближчим часом, у випадку, якщо воно не віднайде принципово нової парадиг­ми свого подальшого розвитку в економіці, соц. житті, співіснуванні з оточуючим природним світом. Таке розуміння перспектив існування людини та людства на планеті ви­кликає потребу посилення уваги не лише до проблем сутності та ролі ек. розвитку у функціонуванні суспільства взагалі, але й до активного пошуку принципів і механізмів якісних змін у спонукальних мотивах суб’єктів господарсь­кої діяльності щодо змін своєї поведінки у процесі цього розвитку. Такий пошук необхідний, насамперед, для забезпечення сталого (стійкого) ек. розвитку суспільства у наступному його життєвому циклі, коли на зміну нашому поколінню прийдуть інші, із своїми потребами, інтересами, сподіваннями та уподобаннями.Не можна дати чіткого визначення цьому поняттю. Сталий ек. розвиток – розвиток,, що задовольняє потреби сучасного покоління і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.На рівні світової спільноти було визнано той факт, що забез­печення ек. зростання, отже й ек. розвитку, напряму пов’яза­не із розв’язанням, як ек., соц., так й екологічних та культурологічних проблем суспільства та кожної окремої людини.Розуміння нагальності розв’язання проблеми узгодження динаміки та якості ек. розвитку із законами живої природи на парадигмальному, методо­ло­­гіч­ному, теоретичному та практичному рівнях сприяє поглибленню досліджень економістів – теоретиків щодо визначенню сутності, закономірностей і чинників ек. зростання та розвитку.

Характеристика сутності, змісту, ключових ознак поняття та явища сталого ек. розвитку дозволяє зробити висновок, згідно якого можна констату­вати: на теоретичному рівні, у науковому середовищі сутність прямої взаємозалежності між можливостями подальшого існування світового суспільства, його розвитку та якістю ек. розвитку узгодженою із можливостями збереження умов самовідтворення у повному обсязі довколишнього природного світу усвідомлюється із достатньою повнотою. Водночас, практика ек. діяльності приватного бізнесу, ек. політика держав свідчать про відсутність такого усвідомлення, прагнення й надалі забезпечувати ек. зростання та розвиток на старих концептуальних засадах, помилково вважаючи можливості планетарної екологічної системи, її ресурсної бази безмежними. Відхід від такого помилкового бачення можливостей сучасного суспільства, формув. та активне впровадження у світову практику якісно нової поведінки в ек.діяльності бізнесу, урядів, кожної окремої людини вимагає пізнання, усвідомлення та сприймання цивілізаційного виміру чинників подальшого ек. розвитку.

50.Циклічний характер ек. Розвитку.

Ек. явища, як і будь-які природні, знаходяться в постійному розвитку, який супроводжується зовн. в внутр. протиріччями, які спрямовують їх розвиток по шляху прогресу або регресу. Циклічність – це періодичне відхилення від стану рівноваги, викликане певним збуренням. Компетентне судження про характер розвитку того чи іншого явища можна мати лише тоді, коли відомо час, на протязі якого воно знаходилось в режимі рівноваги або в нерівноважному стані, та відомі сили і механізми, які забезпечують певний стан того чи іншого явища та виходу із цього стану. Чергування рівноважних і нерівноважних процесів у розвитку явища формує цикл розвитку. Циклічні концепції є методологічною базою багатьох природничих наук. В економіці цикли розвитку отримали назву ек., ділової активності, бізнес-циклів. Стабільність ек. розвитку забезпечується шляхом встановлення і підтримання ек. рівноваги, тобто такого стану економіки, при якому досягається стійке врівноваження і збалансування взаємопов’язаних між собою структурних ланок економіки, головними з яких є вир-тво і споживання та попит і пропозиція товарів і послуг. В умовах ек. рівноваги забезпечується використ. ресурсів на межі їх виробничих можливостей. Разом з тим економіка зберігає свою здатність до саморегулюванню, що здійснюється завдяки механізмам ринкової самоорганізації в основі яких лежать такі важелі впливу як попит і пропозиція, рівноважна ціна та конкуренція. Економіка знаходиться в постійному розвитку через вдосконалення її структурних елем. і зв’язків між ними, тобто вона динамічна і розвивається від одного рівня рівноваги до іншого, проходячи певні цикли. Разом з тим циклічності в економіці притаманна власна специфіка, яка виявляється головним чином у можливості отримання максимальних вигод і зменшення негативних наслідків при постійно повторювальних коливань при здійсненні людиною її господарської діяльності. Значний вклад у розвиток теорії ек. циклів вніс К. Маркс. Основна його теза спирається на те, що капіталістична економіка не здатна досягти рівноваги внаслідок того, що їй притаманні внутрішні протиріччя головним з яких є постійне поглиблення суспільного характеру вир-тва і приватна форма привласнення його результатів, що неминуче веде до кризи як необхідної умови тимчасового подолання протиріччя і приведення економіки до тимчасової рівноваги. Проблему криз і циклів ек. розвитку досліджував М. Туган-Барановський, який обґрунтував положення, що криза визивається диспропорціями у розвитку галузей економіки. Особливу увагу слід приділити теорії ек. циклів Йозефа Шумпетера яка і на сьогодні залишається чи не однією з найпривабливіших і адекватно відображаючих природу циклічних коливань. Й. Шумпетер уважав, що єдиною причиною підйому економіки слугує масова поява підприємців, які створюють інноваційну продукцію шляхом нових комбінацій наявних у них ресурсів і продуктивних сил. Й. Шумпетером було завершено формув. моделі цикла, який складається з чотирьох фаз: процвітання, рецесії, депресії і відновлення. Криза ( падіння, рецесія). - падінням вир-тва, різким скороченням ділової активності, падінням цін, затоварюванням, скороченням інвестицій і зайнятості, зниженням доходів підприємців і заробітної плати найманих робітників. В умовах кризи спостерігається гонитва за грошима. Фінансові зобов’язання порушуються, кредитні зв’язки розриваються, процентні ставки зростають. Загострюються всі суспільні суперечності, зростає соціальна напруга. Скорочення вир-тва і всі ек. негаразди у період кризи тривають до того часу, поки не буде встановлено відносну ринкову рівновагу, тобто відповідність попиту і пропозиції у ведучих сферах ек. життя. Після цього кризове падіння припиняється і ек. система входить у фазу депресії. Депресія (стагнація, застій) -Падіння економіки зупинилось, але тенденції до зростання ще не сформувались. Вир-тво ведеться в’яло, в мінімальних розмірах, проте вже починають розсмоктуватись товарні запаси. Підприємці ще не ризикують інвестувати свій капітал, хоча ціни стабілізувались, а банківський процент впав до низького рівня. Однак вихід з кризового стану починається саме у фазі депресії. Реалізуючи товари по самим низьким цінам, тим не менше можна отримати дохід, якщо собівартість товарів нижча від цін реалізації. Пожвавлення характеризується відновленням ділової активності, ростом інвестицій і зайнятості. Пожвавлення охоплює насамперед галузі, які виробляють засоби вир-тва. Виникають нові підприємства, модернізуються старі. Зростання зайнятості супроводжується зростанням заробітної плати і купівельної спроможності населення. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання, формується соц. оптимізм. Після того, як буде досягнуто до кризисний рівень розвитку починається піднесення. Піднесення (експансія) характеризується зростанням всіх ек. показників: розширюються масштаби вир-тва, зростають ціни, зайнятість, прибутковість, заробітна плата, активізуються фінансові і грошові сектори і т. ін. У вир-тво впроваджуються нові технології і техніка, активізується інвестиційна діяльність, виникають нові підприємства, галузі, створюються нові товари. Зростання капіталовкладень супроводжується зростанням курсів акцій, процентних ставок, активізується біржова діяльність. Піднесення досягає максимуму, який називається процвітанням, або бумом. Після закінчення цієї фази починається фаза падіння. Цикл ек. розвитку завершився, проте економіка за цей час піднялась на новий більш високий рівень. Ці фази для різних країн можуть бути різними в часі, з певними особливостями протікання в той чи іншій країні, проте загальні тенденції формув. і розвитку ек. циклів зберігаються. Відповідно до часу протікання вони мають назву довгострокових, середньострокових і короткострокових. Короткострокові ек. цикли являють собою коливання ринкової кон’юнктури під впливом змін попиту і пропозиції, конкуренції і ціни. Вони спостерігаються у сільському господарстві, сфері послуг і в банківському секторі. Ці сфери є найбільш чутливими щодо механізмів життєзабезпечення і ек. агенти реагують більш оперативно на будь-які відхилення у протіканні ек. процесів. Середньострокові ек. цикли визначаються періодом відтворення і оновлення основного капіталу, початку і кінця циклу ( періоду від кризи до кризи). Довгострокові ек. цикли, або «довгі хвилі» відображають довготермінові тенденції ек. розвитку, включають повишальну і понижальну фази. Осн. елементом довго строк. циклічності є динамічний НТП і пов'язане з ним ек. зростання і ті соц.-ек. процеси які його обумовлюють. Корінні науково-технічні перевороти являються матеріальною основою динаміки довгих хвиль