54. Функції капіталу.

Капітал – це авансована варт-ть, що в процесі свого руху приносить більшу варт-ть, самозростає. Капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чи організац-ні відносини, скільки соц.-ек., т.б. капітал як такий може існувати лише за певних соц.-ек. умов. З таких позицій розглядав капітал К. Маркс.

Осн. функції капіталу: вир-тво доданої вартості в поєднані з живою працею;забезпечення макс. ліквідності (здатність безпосередньо конвертуватись в гроші);використ. у виробничому процесі найманої праці ;нагромадження капіталу і його розширене відтворення; реалізація сутності капіталу та його еволюції у правах власності та в системі ек. класів;вкладення капіталу у відтворення та розвиток людського фактора вир-тва.

55.Капітал і наймана праця.

Поєднання працівників з засобами вир-тва. Осн. факторами вир-тва є безпосередній працівник і засоби вир-тва, тобто людський і речовий фактори. Спосіб їх поєднання може бути різним. Це зумовлено перш за все існуючою формою власності на засоби і результати вир-тва. Таке поєднання в межах підприємства здійснюється шляхом відповідного способу включення індивідуальної робочої сили до складу трудового колективу.Варто мати на увазі, що існують техніко–ек. і соц.–ек. способи поєднання працівників із засобами вир-тва. Техніко-ек. спосіб зводиться до безпосереднього використ. працівником наявних засобів і предметів праці, наприклад слюсарного верстата чи виготовленого автомобіля тощо. В усіх цих випадках працівник реально поєднується з функціонуючими засобами вир-тва. Він же, здійснюючи процес праці раціонально організовує робоче місце та працю з метою досягнення найкращих виробничих результатів.Соц.–ек. спосіб поєднання працівників із засобами вир-тва визначається формою власності. Так, поєднання працівників із засобами вир-тва, що знаходиться в колективній трудовій власності, а також на приватних (трудових) підприємствах, здійснюється прямо, безпосередньо.

Ситуація докорінно відмінна, коли засоби праці належать капіталістам і виступають як їх капітал. За класичного капіталізму безпосередні працівники відчужуються від власності на засоби вир-тва, на вироблений продукт, від управління власністю та процесом вир-тва. Їх робоча сила перетворюється в товар. Поєднання працівників з капіталом забезпечується через їх найм на ринках праці ( кожна професія має свій ринок), а їх використ. здійснюється під контролем капіталістів.Найм – це зарахування власником капіталістичного підприємства людини праці на роботу із встановленою платою. На цій основі у суспільстві виникає наймана праця. Вона представляє собою процес праці під контролем власника капіталу, привласненням ним результатів вир-тва та подальшим відтворенням відносин капіталістичної власності. В даному випадку здійснюється техніко–ек. спосіб поєднання, який властивий людині найманої праці . За капіталізму наймана праця – основа існування різних типів і форм капіталістичної власності. Формою реалізації найманої праці для найманих працівників є отримання заробітної плати, а для капіталу результатом такої праці є отримання прибутку. Також потрібно мати на увазі, що наймана праця – специфічна, а не всезагальна ек. категорія, тобто існує не в усіх ек. системах. Правда, така праця певною мірою використовувалась за рабовласницького та феодального способів вир-тва. Наприклад, поміщики відпускали певну кількість кріпаків на заробітки в місто, а вони приносили їм зароблені гроші.

Визначального і класичного характеру наймана праця набула за капіталізму. Під найманою працею також слід розуміти несамостійну, залежну працю працівника, що не включений у відносини власності з підприємством, установою, організацією, що як правило, позбавлений права на розподіл прибутків та участі в управлінні, який продає свою робочу силу (здатність до праці) і зазнає експлуатації з боку власника засобів вир-тва. Еволюція змісту капіталу і найманої праці. У процесі розвитку капіталістичного способу вир-тва сутнісні риси капіталу і найманої праці зазнали важливих кількісних та якісних перетворень. Замість індивідуальної капіталістичної власності, що домінувала за класичного капіталізму вільної конкуренції, пріоритетними з останньої третини XIX ст. стають колективні форми капіталістичної власності, зокрема акціонерна, монополістична (у вигляді акціонерних товариств), кооперативна, державна, змішана та ін. Варто звернути увагу на те, що основою еволюції змісту капіталу є прогрес технологічного способу вир-тва, а отже і самої людини, тобто її власної продуктивної сили: знань, кваліфікації, компетенції тощо, що знаходить свій прояв у зростанні питомої ваги у сфері зайнятості осіб з вищою освітою. Водночас, частково послаблюється соц.–ек. відокремленість працівників від капіталу, тобто засобів вир-тва. Втрачає свою значущість і основна риса капіталу, як праця під контролем капіталіста і його власність на виготовлений продукт. Суч. капітал поєднує в собі не лише звичні властивості капіталістичної формації, а й низку перехідних форм соціалізації капіталу, а значить і капіталізму, який тапер називають ”капіталізм з людським обличчям”, ”соціалізований капіталізм” тощо.

56.Людський капітал.

Типи і суч. види капіталу. Можно розрізнити два осн. типи капіталу: а)реальний і б) фіктивний. Реальним є той капітал, який складається з факторів вир-тва і робить прямий внесок у створення ВВП і даної вартості. Фіктивним капіталом є фінансовий капітал та усі його конкретні форми (акції, облігації та інші папери). До реального капіталу належать людський, інтлектуальний, виробничий, підприємницький тощо. Людський капітал. Виникнення і розвиток теорії людського капіталу зумовлено тими корінними змінами, які відбуваються в суспільстві в епоху науково-технічної та інформаційної революції, коли людина, її науково– освітній потенціал стають вирішальним фактором соц. й ек. прогресу. Нині теорія людського капіталу широко використовується сучасною світовою ек. наукою і займає одне з центральних місць в теорії і практиці ринкового господарства.Осн. положення цієї теорії сформовані такими економістами, як Г.Беккер, М.Фішер та іншими. Застосування інструмента даної теорії дозволило по новому підійти до вирішення проблем, пов’язаних з факторами вир-тва, розподілу доходів, ек. ролі освіти, взаємозв’язку інвестицій в людину з рівнем продуктивності праці і доходів, мотивацією до творчої праці та ідприємницької діяльності. Особливе значення набуває вивчення комплексу питань забезпечення раціональної зайнятості і оптимального функціонування ринку праці. Людина стоїть на початку вир-тва, вона є центром і осередком вир-тва, вона стоїть і в кінці його, як мета будь якого вир-тва. Отже, людський капітал сучасна ек. теорія розглядає поряд з другими видами капіталу як об’єкт ек. системи.Головним змістом теорії людського капіталу є визнання людини як об’єкта капітальних вкладень, як об’єкта і суб’єкта ек. діяльності. Справа в тому, що людський капітал пов’язується ек. теорією з капітальними вкладеннями в людину, які настільки ж прибуткові, як і інвестиції в будь-який інший фактор вир-тва.Під людським капіталом зазвичай розуміється наявний у людини запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, котрі сприяють росту продуктивної праці і впливають на ріст доходів (заробітків.). З точки зору нагромадження людський капітал – це затрати на освіту, на підтримку і розвиток охорони здоров’я, на одержання інформації і на міграцію (мобільність) робочої сили. Розглянемо один з осн. аспектів людського капіталу – освіту.Освіта - перша і головна складова частина людського капіталу. Вона є основним способом, засобом одержати кваліфіковану робочу силу, котра була б здатною виконувати достатньо складні види праці. Другий напрям інвестицій в людський капітал – охорона здоров’я. Вона супроводжує людину з її народження й до її пенсійного віку, коли один, уже старий, носій людського капіталу уступає місце другому – молодому. Затрати на охорону здоров’я продовжують термін обороту робочої сили у вир-тві. Третій напрям інвестицій в людський капітал – це затрати на забезпечення мобільності (міграції) робочої сили. Здатність робочої сили швидко пристосуватися до постійно змінюваної ринкової ситуації та структурних змін в економіці - дуже важливий напрям інвестицій в людський капітал.Четвертим аспектом людського капіталу є одержання інформації. Інформація, як відомо, стає одним із найбільш важних ресурсів, який використовує людина у своїй повсякденній діяльності. Це – ек., соц., науково–технічні та інші відомості та показники, на основі аналізу яких приймаються ек. рішення. Отже, інформація повинна бути повною, зрозумілою, доступною і робітникам, і підприємцям, і урядовим установам. Тільки тоді вона може пояснити загальні цілі і задачі, і стане основою партнерства їхньої ек. діяльності.