- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.3.Основні філософські вчення стародавнього китаю.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
Процес становлення вітчизняної суспільно-філософської думки розпочався приблизно наприкінці X ст. Це був період, коли Київська Русь була могутньою. У 988 р на зміну язичницькому світосприйняттю приходить християнізована картина світу.
Центральною філософською проблемою давньоруської філософської соціальної думки була проблема людини. Філософська думка у Київській Русі сприймалась передусім як філософія людини. Завданням цієї думки було наближення людини до ідеалу, смислу її життя та покликання.
Праці великих князів Володимира Мономаха і Ярослава Мудрого, митрополита Іларіона, які у «Повчанні дітям», «Руській правді», «Слові про закон, благодать й істину» розкривають погляди на історію своєї Вітчизни, на владу, право і віру, педагогіку, на основи гуманізму, добро і зло, життя і смерть, красу і потворність, на розуміння ролі своєї і чужої мови.
Ці ідеї найяскравіше виявились у «Повчанні...» В.Мономаха. Автор виступає як оригінальний мислитель морально-етичного напрямку. Основні питання, які порушує Мономах у творі, - це питання про світобудову, державну владу, сутність людини, її моральність. Спираючись на Святе письмо та писання отців церкви, Володимир Мономах нагадує у творі про Божественну могутність. Він закликає допомагати бідним, брати під опіку вдовиць і сиріт, забороняє карати смертю. Велить шанувати священиків, ченців, старших, викинути із серця гордість, позбутись лінощів.
Далі каже: «Що вмієте, того не забувайте, чого не знаєте, того вчіться... і нехай сонце не застає вас у постелі». Можливо, що звідси і пішло Шевченкове «І чужому научайтесь й свого не цурайтесь».
До етичних норм відносяться і вимоги Мономаха до справедливості князівського суду, в основі якого повинна бути правда. Він засуджував смертну кару як форму покарання, стверджуючи, що кожна людина має право на ту тривалість життя, яка визначена Богом.
Спираючись на власний життєвий досвід, закликає ставити державні інтереси вище за особисті.
З ідеями, що висловлені В.Мономахом у «Повчанні», перегукуються думки Климентія Смолятича, що подаються у його творі «Післання, написане Климом митрополитом руським Хомі Пресвітеру, витлумачено Афанасієм монахом». Тут містяться ідеї цілковитої незалежності Русі. Все коло проблем, які порушує Смолятич у творі, має етичне спрямування і підпорядковане з'ясуванню основного питання: що є марнослів'я, славолюбство? У полеміці із Пресвітером Хомою він відкидає як марнослів'я, так і славолюбство, стверджує мораль безумовного обов'язку любові до Бога і ближнього.
Митрополиту Іларіону належить твір «Слово про закон, благодать й істину». Праця має теологічний характер. У кінцевій частині «Слова» міститься похвала князеві Володимиру, у якій Іларіон хвалить останнього за те, що просвітив Русь світом християнської віри.
В інших пам'ятках однією з основних ідей християнства є ідея активної любові до ближнього («Повчання» Володимира Мономаха). Поруч з цими ідеями багато пам'яток пройняті ідеєю любові до рідного краю, Батьківщини, до своєї держави («Слово о полку Ігоревім»).