1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.

“Філософія життя” або екзистенціалізм – це одне із самих поширених сучасних вчень. Вона точніше всього передає дух пессимізму і упадку. Представники – Хайдеггер, Ясперс (Німеччина), Марсель, Сарт, Камю (Франція), Аббаньяно (Італія). Екзистенціоналісти проголошують предметом філософії буття. Розрізняють два напрями: християнський і атеїстичний. Людина сама собі обирає свою сутність. Людина – це дещо незакінчене, це постійна можливість, замисел, проект. Свобода – не тільки притаманна людині, а й складає саме людське існування. Людина, переслідувана страхом перед смертю, шукає притулку в суспільстві.

Екзистенціалізм (К’єркегор) звернувся до індивідуального світу окремої людини. Екзист. означає неповторне, унікальне існування окремої людини (засновник – Хайдеггер). Його вчення базується на екзистенції людського існування, як центральної категорії. Екзис-ти займалися проблемами: відчуження людини, страх, смерть, втрата сенсу життя. Це проблеми, обумовлені самим фактом існування людини. Основні ідеї: 1) проблема відчуження індивіда від суспільства; 2) співвідношення сутності людини та її життя; 3) смерті (лише вона може звільнити від влади іншого над кожним); 4) свободи (це існування людини). Представники: Ясперс, Марсель, Сартр, Камю, О.Шпенглера, З.Фрейда та ін.

Шпенглер продовжує погляди Ніцше, поставивши поняття «життя» і «переживання» у центр філософських роздумів. Його головний твір має назву «Занепад Європи». О.Шпенглер запропонував концепцію циклічного розвитку окремих культур, яка, з його погляду, повинна замінити вчення про закономірність та єдність світової культури й історії. Шпенглер протиставив лінійно-подібній картині світової історії «феномен множинності могутніх культур», що виростають із надр країн.

Таких культур він налічує вісім: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, «апполонівська» (греко-римська), «магічна» (візантійсько-арабська), західноєвропейська (фаустівська) і культура майя. Очікується виникнення, російсько-сибірської культури.

На думку Шпенглера, культура носить синкретичний і символічний характер. Реальність культурного феномена для Шпенглера полягає в об'єктивній структурі, в інстинктивній тактовності і звичаях. Суть культури зводиться О.Шпенглером до «найбільш ранньої, глибинної сутності міфа».

Карл Ясперс (1883-1969 pp.) німецький філософ, екзистенціаліст. Предмет своїх досліджень Ясперс часто уточнював зупиняється на проблемі людини та історії як основного виміру людського буття. Світ для Ясперса є фактичною дійсністю, яка дана у часі, і тому кожна історична епоха, на його думку, відрізняється від іншої своєю специфічною ситуацією. Історична реальність через це одномірна і неповторна. Для того, щоб зрозуміти історію, потрібно пізнати саму людину, тому що саме людське буття розкриває себе в часі -через історію.

Ясперс, вважає, що людство має спільне походження і єдиний шлях розвитку, не дивлячись на певні відмінності між окремими суспільствами. К.Ясперс не погоджується з матеріалістичним трактуванням історії, що вирішальну роль у розвитку суспільства відіграють економічні виробничі відносини.

На думку Ясперса, історія як людська реальність визначається факторами духовної природи, а економічні фактори при всій їх важливості відіграють тільки підпорядковуючу роль. Таким чином, світовий історичний процес, згідно Ясперсу, наділений єдністю і базується на приматі духовного начала над матеріальним.

Кульмінацією історії (за Регелем, «віссю світової історії») є явління Христа.

Одночасно Ясперс відмовляється прийняти боговтілення за «вісь», справедливо вважаючи, що цей момент має значення тільки для християн.