1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.

Найвідомішими теоретиками марксизму кінця XIX - початку XX століть були Г.Плеханов і В.Ленін.

Плеханов Георгій Валентинович (1856-1918 pp.) - публіцист, філософ, літературний критик, перший теоретик і пропагандист марксизму в Росії.

У 80-90-х роках XIX ст. перекладав на російську мову праці К.Маркса та Ф.Енгельса. Опублікував ряд власних праць, що були спрямовані проти ідеології народництва («Соціалізм і політична боротьба», «Наші незгоди», «До питання про розвиток моністичного погляду на історію»).

У 1900-1903 pp. Г.Плеханов разом із В.Леніним приймає участь у виданні загальноросійської соціал-демократичної газети «Искра» та ж.«3аря». Він був основним автором Програми РСДРП, прийнятої II з'їздом партії в 1903 р.

У поглядах на історичний розвиток Плеханов виходив із того, що вчення К.Маркса про суспільство є матеріалістичною філософією історії. Не в природі людини, не в іманентних законах світового духу вбачав Плеханов пояснення історії, а у розвитку продуктивних сил тією мірою, якою людина оволодіває природою. Із позицій об'єктивізму часто безкомпромісно, а часто і вульгарно-матеріалістичного критикував неокантіанство, махізм, російську етико-соціологічну школу.

Російським мислителем, який зробив свій значний вплив на розвиток суспільно-філософської думки Росії кінця XIX - початку XX ст.ст. був Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) - (1870-1924 pp.). В.Ленін став переконаним прихильником марксизму, вважаючи за необхідність боротьбу за його втілення у життя Росії. Літературна діяльність В.Леніна починається у 1893 р. в Петербурзі. У 1894 р. нелегально друкується його перша велика праця «Що таке «друзі» народу», і як вони воюють проти соціал-демократів?».

Ставлення В.Леніна до марксистського вчення, зокрема до філософії, зазнало певної еволюції. Так, у своїх перших творах (1894-1905 pp.) він, як і ряд інших соціал-демократів (К.Каутський), дотримувався точки зору, що марксизм це наука про суспільство, соціологія, яка не потребує філософії, оскільки вона підпорядкована загально-науковим критеріям.

Саме в цей другий період своєї діяльності (1905-1917 pp.) В.Ленін поряд із політичними працями («Крах II Інтернаціоналу», 1915р., «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму», 1916р.) створює власні філософські твори («Матеріалізм і емпіріокритицизм», 1909 p., «Філософські зошити», 1916 p.).

Основними проблемами третього періоду його життєвої і творчої діяльності (1917-1924 pp.) були питання соціального розвитку і суспільно-державного устрою Росії. У цей час він намагається теоретично обгрунтувати початковий етап соціалістичного будівництва. Це він робить у таких своїх працях, як: «Держава і революція» (1917 p.), «Чергові завдання радянської влади» (1918 p.), «Великий почин» (1919 р.), «Про значення войовничого матеріалізму» (1922 p.), «Краще менше та краще», де намагався довести, що висновки марксизму випливають не із загальнофілософських схем, а з конкретно-наукового вивчення суспільства. Суб'єктивізму народників, які вважали за потребу виходити із бажаного, з ідеалу, В.Ленін протиставляє погляд на суспільство як на цілісність, що розвивається за своїми об'єктивними законами та закономірностями. Цьому і підпорядкований діалектичний метод в соціології, який вимагає розглядати суспільство як живий організм, що перебуває у постійному розвитку.

Та разом з тим, В.Ленін надавав великого значення ролі суб'єктивного фактора в розвитку суспільства. Поєднання об'єктивного і суб'єктивного факторів В.Ленін називав «конкретним аналізом конкретної ситуації». Суб'єктивні моменти для В.Леніна були самостійнішими й вагомішими, ніж для Плеханова.