1.2.Філософія в стародавній індії.

У IV - III тис. до н.е. відбувається формування класового суспільства в Iндії. Воно знайшло своє відбиття у так званій ведичній літературі - стародавній пам’ятці індійської культури. Веди (від слів відати, знати; як бачимо спільність коренів, що свідчить про зв’язок санскрита із старослов’янською, а через неї і з українською мовами) являють собою збірники записів міфологічних текстів та релігійних гімнів, в яких відображено не лише тогочасне духовне життя, але й економічне та соціальне, відтворюється класова та соціальна структура суспільства. Вони також є свідченням певного рівня пізнання світу та людини. Веди є найвищим авторитетом стародавньої індійської культури.

Традиційно ведична література розділяється на три групи текстів. Перша група (Ригведа) - збірка гімнів до XII ст. до н.е. Друга - Брахмана ста шляхів - це керівництва ведичного ритуалу. Третя - Упанішади -містить у собі основи староіндійського релігійно-філософського мислення. У ведах добре видно зв’язок міфології, релігії та філософії. Особливо це стосується прагнення віднайти загальний принцип, який би дав можливість пояснити окремі явища навколишнього світу.

Найбільш відомими філософськими напрямами в стародавній Iндії були: джайнізм, буддизм, чарвака і йога.

Однією з найстаріших філософських шкіл, яка виступала проти ведичних традицій, був джайнізм. Його засновником є Вардхамана, який одержав звання Джина (тобто Переможець над кругообігом перетворень та кармою). Центральною проблемою його вчення є проблема особи. Його вихідними положеннями є: 1) визнання двоїстої природи особи (матеріальної та духовної); 2) їх з’єднання за допомогою карми приводить до виживання індивіда; 3) у кожного індивіда має місце боротьба добрих та злих карм; 4) особа здатна звільнитися від злих карм, а потім і від сансари.

Буддизм - це впливове ідеалістичне вчення в стародавній Iндії, яке згодом разом із християнством та ісламом перетворилося в одну із світових релігій. Його засновником є принц Сіддхартха Гаутама, який згодом отримав ім’я Будди, тобто пробудженого, просвітленого. Буддизм розглядає світ як єдиний потік матеріальних і духовних елементів -”дарм”. “Дарма” невпинно змінюється, внаслідок чого реальність постає процесом вічного і неперервного становлення. Вчення це діалектичне, але мінливий потік буття як невпинного становлення заважає людині досягти вершин досконалості. Останнє досягається шляхом самоспоглядання і сомозаглиблення, кінцевою метою яких є стан вічного блаженства - “Нірвана”.

Однією з шкіл, яка також виступала проти Вед була філософія чарвака (що в перекладі із санкриту означає чотири слова) або локаята. Ця школа виникла у середині першого тисячоліття до н.е.Свою назву локаята отримала від того, що визнавала існування тільки посейбічного матеріального світу. Основою світу за цим вченням є чотири першоелементи: земля, вода, повітря і вогонь. Коли тіло людини руйнується -гине і вона сама. Смерть – кінець… У стародавній Iндії мали місце і пошуки практичної філософії. Такою філософією була система “йога” або точніше -йога-сутра, засновником якої вважається Патанджалі.

“Йога” у перекладі означає з’єднання, зосередження (медитація). Дійсний зміст цього поняття - шлях, або спосіб практичного з’єднання людини з богом. Філософія йоги, яка акцентує на дослідженні психологічних категорій та практичному психологічному навчанні, спирається на положення про медитацію (взяте із попередніх шкіл).

В розробленій йогою системі важливим елементом є опис правил психологічно орієнтованого тренування. Все це веде до того, щоб звільнити душу від тенет карми та самсари. (Сансара - уявлення про переродження душі в різних тілесних формах (людини, тварини, рослини). Карма - закон відплати, який нібито діє при перевтіленнях людини з однієї живої істоти в інші.)