- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.3.Основні філософські вчення стародавнього китаю.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
Родоначальником німецької класичної філософії є ідеолог німецької буржуазії другої половини XVIII ст. І. Кант (1724-1804 рр.). Він - творець першої системи класичного німецького ідеалізму.
Філософія І. Канта є дуалістичною. З одного боку, він допускає існування світу “an sich” (поза нами), як і матеріалісти, а з іншого, він вважає, що цей світ людина, її розум пізнати не можуть. Він вважає, що світ “поза нами” не може бути світом “für sich” (для нас). У цьому виявився його агностицизм та ідеалізм.
Матеріалізм притаманний і природничо-науковим теоріям Канта. Так, його заслугою є обгрунтована ним “небулярна”, космогонічна гіпотеза стосовно виникнення сонячної системи із первинної “туманності”. Вперше було розхитане уявлення, ніби природа не має ніякої історії у часі.
Позитивним у вченні І. Канта є його думка про антиномічність (суперечливість) людського мислення. Та геніально поставивши цю проблему, він далеко невірно її розв’язує. І. Кант вважає, що людські знання є суперечливими тому, що суперечливим є наш розум. Насправді ж суперечливість людських знань випливає з багатьох причин: із суперечливості самого світу, який пізнається людиною; із незбігу суб’єкта і об’єкта пізнання; із визначальної ролі об’єктивної діалектики у відношенні до діалектики суб’єктивної. Якщо світ розвивається, то наші знання про нього теж повинні розвиватись. У цьому також виявляється суперечлива природа людських знань. У теорії пізнання І. Кант виступає агностиком. Гносеологічні корені його агностицизму полягають у тому, що, з його погляду, людина може пізнати тільки явище, тобто зовнішню сторону предмету. Внутрішня ж сторона, сутність предмету недоступні людському пізнанню. Насправді ж, як це доводиться практичною діяльністю людини, процес пізнання рухається від пізнання явища, до пізнання сутності, від пізнання сутності першого порядку до сутності другого порядку і так до нескінченності, стаючи все більш глибоким і змістовнішим.
Кант вважає, що людські знання носять апріорний характер. Та про апріорність людських знань можна говорити тільки у відповідності до окремого індивіда. Насправді люд. зявилася на світ, застає уже готові знання, які виробило людство в процесі своєї практично матеріальної діяльності. Що ж стосується знань стосовно до історичного розвитку людства, то тут знання не є апріорними (людство саме здобуло їх).
Ідеальний стан суспільства, на думку І. Канта, - це мир між окремими особами і між народами. Але цей мир є дуже далекою мрією. Реальністю історичного життя є не мир, а боротьба, антагонізм між людьми. І. Кант визнавав суперечлівість історичного процесу. І сутність цієї суперечливості, на його думку, полягала в тому, що люди одночасно схильні об’єднуватися в суспільство, і разом з тим внаслідок недоброзичливості виявляти один одному протидію, яка загрожує суспільству розпадом. Згідно І. Канту, без цього антагонізму, без зв’язаних із ним страждань і бідувань не був би можливим ніякий прогрес, ніякий розвиток.
У цілому філософія Канта носила суперечливий характер. Його погляди піддавались критиці як “зліва”, так і “справа”. “Зліва” його критикували матеріалісти за агностицизм і суб’єктивізм, за невмінням вивести знання із об’єктивного джерела. “Справа” Канта критикували ідеалісти за те, що він допускав існування “речей у собі”.