1.21. Релігійна філософія. Неотомізм

Релігія яка за тривалий період свого існування накопичила багато різноманітних способів осмислення природніх і соціальних явищ, безумовно є одним із фундаментальних джерел цінностей і орієнтирів для людини. Способи релігійного осмислення дійсності мають свою специфіку, найпоширеніші серед них є “ілюзія позатілесності” та “містичне прозріння”.

У теоретичному плані пояснити релігійні ідеї, принципи має теологія як система обгрунтування та захисту вчень про бога, його якості, ознаки та властивості, а також комплекс доведень істинності догматики, релігійної моралі. Відмінність філософії від теології, на думку релігійних філософів, полягає в тому, що філософія невзмозі осягнути істини одкровення, недосяжні для людського розуму. З огляду на це основне своє завдання всі релігійно-філософські течії вбачають у доведенні необхідності, корисності, загальної значущості релігії для людини. Головне питання релігійної філософії – це питання про ставлення Бога до створення ним світу та до людини і ставлення людини до Бога.

Релігійна філософія дає своє вирішення онтологічних, гносеологічних, космологічних, соціальних та ін. проблем. В основі релігійно- філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Для релігійно-філософської гносеології характерне роздвоєння обєктів на природні та надприродні. Основою пізнання вважають одкровення. зафіксоване в системі догматів. Завдання філософії і науки – допомогти людині наблизитися до одкровення для укріплення віри.

Релігійна філософія представлена різними течіями, які мають спільні риси та ознаки, Проте різні церкви кладуть в основу своїх вчень різні філософські ідеї. Так католицька філософія – це сукупність існуючих у католицизмі філософських течій, таких як неотомізм, тейярдизм, неавгустианізм, “теологія звільнення” та ін.

Неотомізм (Маритен, Жильсон, Мансер, ін) – це відновлене і приспособлене до сучасних умов вчення Ф.Аквінського. одна із головних задач – в ідеалістичній інтерпртації відкриттів і теорій сучасної людини. Вчення неотомістів: 1) формально проголошує права розуму і науки; 2) признаючи існування оточуючого світу незалежно від людини, він здається зовсім близьким поглядам людей, не тронутих ідеалістичною філософією; 3) проголошують своєю задачею створення філософії як світогляду, який дає цілісну картину всієї дійсності.

Неотомісти стверджують, що Бог не тільки створив світ із нічого, а й постійно присутній в ньому. На такому положенні побудована вся “метафізика” неотомістів, їх вчення про буття і про пізнання.

Неотомізм, як і релігійна філософія в цілому, дедалі ширше залучає до своєї доктрини проблеми суспільства, людини, науки. це одна із специфічних рис оновлення релігійної думки.

1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.

На початку формування російської державності в духовному житті Московського царства мала місце суперечка між так званими іосифіліанами (користолюбцями) та некористолюбцями. Центральними фігурами цієї боротьби були духовні лідери названих течій - Йосип Волоцький (1439/1440-1515 pp.) та Ніл Сорський (близько 1433-1508 pp.). Безпосередньою темою суперечок між ними було їх ставлення до монастирського землеволодіння, проти якого виступав Ніл Сорський та інші «заволзькі старці», які наполягали на відмові церкви від «наживи» матеріальними благами, що суперечить духові євангельських проповідей. Історична перемога залишилась за іосифіліанами. Некористолюбство було засуджено на Соборах.

Із іосифіліанством як ідеологією православної державності пов'язана і концепція «Москва - третій Рим», що сформувалась у XV-XV1 ст.ст. Після падіння Візантії (1453 р.) в російській церковній свідомості складається уявлення про те, що історична роль «православного царства» від нині належить російській державі.

Ідея «Москва - третій Рим» найпослідовніше була сформульована старцем Псковського Єлізарова монастиря Філофеєм у його посланнях. Російське царство, на думку Філофея, є єдиним православним царством у світі і відповідно хранителем православних святинь.

Ця знаменита формула Філофея - ще один вияв давньоруською ідеалу святої Русі, який тепер уже безпосередньо зв'язаний із вірою в історичну реальність справді православної державності. Але одночасно в ідеології «Москва-третій Рим» містилось візантійське за своїм походженням уявлення про монарха як про вождя і керівника церкви. Державна ідея в період «збирання» Русі навколо Москви починає все більшою мірою домінувати у церковній свідомості.

Важливу роль в духовному житті середньовічної Росії відіграли також Іван Пересвєтов та Юрій Крижанич (1617-1683 pp.).

Центральне місце у світогляді Пересвєтова займала проблема влади. У своїх посланнях до Івана IV він виступив прихильником зміцнення абсолютизму на противагу боярському свавіллю.

Помітною фігурою періоду середньовічної Росії був і Крижанич. У світогляді Крижанича, як і Пересвєтова, важливе місце займають проблеми державного ладу. Серед складових, якими повинні бути наділені можновладці, Крижанич особливо підкреслює їх «політичну мудрість». Виходячи із цього, він розробив цілісну й розгорнуту програму розумного управління державою. Основна ідея програми полягає в об'єктивному аналізі справ у країні, її народу, природних ресурсів та традицій з тим, щоб уміло використати їх. У своїй праці «Політика» він закликає примножувати багатства держави, розвивати землеробство, а також вдосконалювати промисли й торгівлю.

У період становлення Російської державності важливе місце належить й ідеям Андрія Курбського (1528-1583 pp.). У своїх численних посланнях (особливо до царя Івана IV) він торкається різних політичних і філософських питань. В одному із них, відомому під назвою «Історія про великого князя Московського», він обґрунтовує ідею, що необмежена, абсолютна царська влада несумісна із духом християнської віри. Він вважає, що «царь должен искати доброго й полезного совета не только у советников, но й у всенародньїх человекь». У посланні до Івана IV він посилається на Ціцерона - одного із видатних античних ідеологів «природного права», який твердив, що закони держави, що суперечать природному праву, не можуть вважатись законами.