1.3.Основні філософські вчення стародавнього китаю.

Китайська концепція царської влади створила підставу для подальшого розвитку філософії людини і природи. Правити імперією вимагалось у відповідності із рухом всесвіту. Про це говорив Дун Чжун-шу (II ст. до н.е.).

Філософія династії Хань розглядала оточуюче середовище як таке, що складається з п’яти частин, рух яких здійснюється в результаті взаємодії протилежностей. Такими частинами є: п’ять элементів св.іту (дерево, вогонь, земля, метал, вода), п’ять органів чуття (очі, ніс, язик, рот, вуха), п’ять внутрішніх органів (селезінка, легені, серце, печінка, нирки), п’ять пристрастей (радість, гнів, бажання, скорбота, страх), п’ять музичних нот (до, ре, мі, соль, сі) і п’ять основних чисел (3, 5, 7, 8, 9). Двома протилежностями були: “ян”, що уособлює все чоловічого роду, та “інь”, що відповідає жіночому початку.

Якщо в Китаї виникало якесь вчення, то воно носило назву того, з чиїм іменем було пов’язане. Це були цілі школи за ім’ям їх виконавців. Спільним для всіх цих шкіл була наскрізна для кожної з них ідея такого змісту: “Досконалою є середина”. Ця ідея сформувалася у відповідності із світобаченням китайцем природи і людини як єдиного цілого.

Найбільш відомими давньокитайськими філософськими школами є даосизм і конфуціанство.

Даосизм. Якщо говорити філософською мовою, то “дао” - це всеохоплююче світоглядне поняття. Засновником цього вчення вважають Лао-цзи (VI - V ст. до н.е.), а його продовжувачем Чжуан-цзи (біля 368-286 р. до н.е.). Головні ідеї цього вчення викладені у книзі - “Даодецзін”. В чому ж полягає суть цього вчення?

Дао - це нетілесний, нескінченний, вічний, незмінний, безформний, недоступний для сприйняття органами чуттів початок. Цей початок є дійсною основою всіх речей і явищ природи і тотожний небуттю. Разом з цим він є і всеохоплюючим законом світу.

Другим моментом є характеристика “дао” як вічного процесу перетворення. Цей момент можна назвати діалектикою “дао”.

Третім моментом характеристики “дао” є його перехід на рівні речей, який супроводжується поняттям “де”. В цьому переході діють протилежні “інь” та “ян”.

Філософія даосизму - це, перш за все, прямування по шляху, вказаному природою

Головним ідеалістичним напрямом у Стародавньму Китаї було конфуціанство, створене видатним мислителем Конфуцієм (551-479 рр. до н.е.).

Основний зміст конфуціанства викладено у книзі “Лунь Юй”, написаній учнями Конфуція. Iдеалістична концепція конфуціанства має виразний етично-гуманістичний характер (недаремно фундаментальним поняттям цього вчення є “жень” - гуманність). “Жень” визначає відносини між людьми, пропагує повагу і любов до старших за віком або соціальним становищем. Згідно з принципом “жень” правителі держав мусять бути людьми мудрими, давати підданим приклад особистої високоморальної поведінки, піклуватися про підданих як батько.

Домінуючим фактором виховання, на думку Конфуція, є приклад і вимога чітко дотримуватися церемоніалу, оскільки церемонія - це зовнішній бік прояву шанування, синівної любові, відданості обов’язку, тобто того, що становить життя.

Пізнання людиною зовнішнього світу (чжи) є не що інше, як засвоєння добродійних чинників. Це слідування за мудрецями.

Вчення Конфуція продовжував Мен-цзи (372-289 рр.), який твердив, що люди за своєю природою поділяються на людей розумової і фізичної праці. Перші покликані управляти другими.

В цілому слід відзначити, що даосизм і конфуціанство були найпоширенішими в Китаї протягом усієї історії з давніх часів їх виникнення. Відомий китайський вислів стверджує: “Якщо конфуціанство - це верхній одяг китайця, то даосизм є його душею”.