1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.

Розвиток соціально-філософської думки в XIX ст. в Західній Європі пов'язаний з такими іменами, як: О.Конт, Алексіє де Токвіль, Дж.Мілль, Г.Спенсер, М.Вебер, Ф.Ніцше ін.

Огюст Конт (1798-1857 pp.) - французький вчений, один із основоположників філософії позитивізму та теоретичної соціології. О.Конт розвинув ідею так званих трьох стадій інтелектуальної еволюції людства. На першій (теологічній) стадії всі явища пояснюються на грунті релігійних уявлень. Друга (метафізична) стадія змінює надприродні факти у поясненні природи сутностями, причинами. Вона готує останню стадію - позитивну, або наукову, на якій виникає вчення про суспільство – соціологія.

Соціологія О.Конта поділяється на соціальну статику, що має справу із сталими (природними) умовами існування будь-якого суспільного ладу, і соціальну динаміку, що вивчає природні закони суспільного розвитку.

Основним твором О.Конта є «Курс позитивної філософії».

Алексіса де Токвіля (1806-1859 pp.) і Дж.Стюарта Мілля (1806-1873 pp.). У книзі «Демократія в Америці» та інших працях Токвіль висловив такі ідеї суспільно-політичного характеру: вірогідності конфлікту між політичною рівністю і політичною свободою в демократичному суспільстві; взаємозв'язку процесів централізації й децентралізації, соціальної залежності й свободи; відчуження та участі населення в політичному житті; створення вільних інститутів місцевого самоврядування й добровільних політичних і громадських асоціацій.

Подібно до Токвіля, Мілль присвятив свою наукову діяльність пошукам способів подолання тиранії меншості. Вирішення цієї проблеми він убачав у урівнюванні широку участь населення в політичному житті з благодійним впливом інтелектуальної та ідеальної еліти..

Під впливом філософії О.Конта та Мілля розвивались суспільно-політичні погляди Г.Спенсера. В них поєднані загальні принципи позитивістської філософії, які викладені раніше Контом і Міллем, з ідеєю еволюції, яку він розумів чисто механічно. У соціальній концепції Г.Спенсера ідеалістичне розуміння рушійних сил суспільства, ворожість соціалізмові і апологетика капіталізму уживаються із прагненням розробити соціологію як науку та визнанням закономірного характеру соціальної еволюції.

М.Вебер. Макс Вебер (1864-1920 pp.) у своїх працях «Аграрна історія Стародавнього світу», «Протестантська етика і дух капіталізму» та «Господарство і суспільстві» Висловив погляди на політику як на прагнення до участі у владі чи здійснення впливу на її поділ, а також на державу, як на спосіб панувати над людьми, що спирається на легітимне насилля. Три типи легітимного панування: раціонально-легальний (правоті держава); традиційний (заснований на традиційно існуючих порядках і системі влади); харизматичний (відданість певній особі, керівникові на основі властивого цій людині священого дару - харизму чи доблесті).

Ф.Ніцше (1844-1900 pp.) - німецький філософ. На початку своєї діяльності Ф.Ніцше захоплювався філософією Шопенгауера. Під кінець 70-х Ніцше відходить від Шопенгауера. У праці «Людське, занадто людське» (1878 р.) піддає критиці основи західноєвропейської культури.

Іншою його концепцією є вчення про «надлюдину». Вона могла в нього появитись під впливом соціал-дарвінізму XIX ст. Природний добір, на думку Ніцше, сприяє виживанню далеко не кращих, а «найгірших» представників людського роду. Вони вміють пристосовуватись і беруть числом та хитрістю. «Надлюдина», на думку Ф.Ніцше, це тільки щасливий виняток, а не результат еволюції. «Надлюдина» Ф.Ніцше протиставлялась ним «сучасній людині». Було перекручено, огрублено і пристосовано до реалізації прагнень керівної націонал-соціалістської партії фашистської Німеччини.