1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.

Вагому частку в розвиток соціально-філософської думки внесли російські мислителі кінця XIX - початку XX століть: В.Соловйов. М.Бердяєв, М.Фйодоров, К.Леонтьєв, Є.Трубецькой, В.Розанов, С.Булгаков, Л.Карсавін, Г.Шпет. їх філософія носила в основному ідеалістичний характер.

Вони прагнули відвернути кризу вузькотехнічного розвитку цивілізації, говорили з позицій російського космізму про необхідність нових відносин між природою і людиною. Ці мислителі акцентували увагу на проблемах моралі, цілісності людської свідомості, єдності всього людства.

Володимир Сергійович Соловйов (1853-1900 pp.) вчення про мораль (так звана етика всеєдності). Про це йдеться в його праці «Виправдання добра. Моральна філософія». Філософ доводить, що цей смисл визначається добром. Однак не всяким добром. Підсумовуючи свою думку, Соловйов стверджує, що моральний сенс життя «полягає в служінні добру, чистому, всебічному і всесильному».

Багато уваги суспільно-політичним проблемам приділяє і Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948 pp.). Вихідним і головним поняттям своєї філософської концепції М.Бердяєв вважає поняття «свободи». Свободу він тлумачить як вільний дух. Носієм же вільного духу стає людина. В людині є все: від каменя до божества. Звеличуючи людину, Бердяєв визнає верховенство і виключне місце особистості у всесвіті. Людина – центр всесвіту. У творі «Сенс буття» він, підкреслює велич і могутність людини. Вченням про свободу і про людину Бердяєв, по суті, заклав важливі підпалини філософії екзистенціалізму.

Витоки й суть «російського комунізму» шукав в «російській душі» де поєднані такі риси, як революційність і максималізм, з одного боку, та релігійність і догматизм, з другого. Типовим представником російської інтелігенції на його думку, був В.Ленін - основоположник більшовизму. У світогляді і практичній діяльності «вождя» певною мірою, на його думку, виявилися усі суперечності і особливості «російської душі».

Оригінальним підходом до розв'язання традиційних проблем російської соціально-філософської думки є погляди Миколи Федоровича Фйодорова (1829-1903 pp.). Фйодоров характеризував суспільство як неперервний ланцюг винищення одних народів іншими, витіснення старшого покоління молодшим, як сукупність відношень, просякнутим духом ворожості. Це, гадає він, є результатом залежності людини від природи.

Ще один із представників суспільно-філософської думки цього періоду Євген Миколайович Трубецькой (1863-1920 pp.) прагне ввести в політику такі поняття, як «етика», «совість» та «гідність». Ігнорування та забуття цих понять загрожує Росії катастрофою. С.Трубецькой виступає за правову державу, за те, щоб демократичні начала було включено в конституційні норми. Перед Росією стоїть завдання-«перетворити демократизм із рослини дикої в рослину культурну».

Костянтин Миколайович Леонтьев (1831-1891 pp.). На думку К.Леонтьева, як і М.Достоєвського, красу слід визнати загальним критерієм оцінки явищ навколишнього світу.

Велику увагу проблемам сім'ї, шлюбу, релігії та християнства приділив Василь Васильович Розанов (1856-1919 pp.). Роздуми Розанова про сім'ю привели його до пошуку справжнього або, як він висловлювався, «релігійного», «священного» обгрунтування сім'ї. Результатом цих шукань стали такі його висновки: священною субстанцією сім'ї може бути тільки релігійне усвідомлена стать. На думку Розанова, стать для людини це не функція, не орган, а всеохоплюючий принцип життя.