1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський

У розвитку суспільно-філософської думки в Україні в другій половині XIX - початку XX ст. важливе місце займає творчість Лесі Українки, І.Франка та М.Коцюбинського.

Світогляд Лесі Українки (1871-1913 pp.) формувався під впливом філософсько-соціологічних поглядів Т.Шевченка, І.Франка та ін. Не обминула її на певному етапі і зацікавленість ідеями марксизму, щоправда, в його небільшовицькому тлумаченні. Проте вона залишалась на позиціях послідовного демократизму, намагаючись поєднати справу національної свободи із справою свободи соціальної, та захист прав нації із захистом прав людини. У загальному корпусі творів Л.Українки можна виділити три головні проблеми. У центрі першого стоїть проблема самовизначення українського народу; другого - комплекс питань морально-стичного характеру; третього - система складного філософського світобачення письменниці з його нерідко суперечливими тенденціями, де християнське полемізує із язичницьким, особисте із суспільним, злободенне із вічним. Український дух, національна ідея присутні в багатьох творах Л.Українки. Незважаючи на сумніви, вона вірить у свій народ та в його силу, закликає люд до національного пробудження, до виступу і боротьби проти неволі й «національної» ганьби.

Важливе місце в українській соціально-філософській думці належить спадщині Івана Франка (1856-1916 pp.). Він є класиком української літератури, видатним мислителем, філософом, соціологом. Брав активну участь у національно-визвольному русі в Галичині, входив до керівництва української радикальної партії, яка прагнула запровадити спосіб виробництва на колективних засадах власності, виступала за надання землі селянству. І.Франко цікавився марксизмом. Щоправда, в радянські часи утверджувалась думка, що І.Франко був досить близьким до марксизму, матеріалізму (і, звичайно, атеїзму). Справді, у своїх соціально-філософських шуканнях І.Франко звертався до марксизму. Та якщо у ранніх його творах («Що таке соціалізм?» та ін.) помітним є досить критичне його ставлення до марксизму, то в пізніших («Що таке поступ?») І.Фракно прагне по-справжньому з'ясувати сутність цього вчення. Радянські дослідники, як правило, вилучали з його творів ті місця, де було показано його критичне ставлення до марксизму та до матеріалізму.

Трійцю великих представників української літератури кінця XIX - початку XX ст. завершує М.М.Коцюбинський. Михайло Коцюбинський (1864-1913 pp.) - письменник і мислитель. Проблеми внутрішнього світу людини, її складних відносин із природою, відчуження, втрата людиною органічного зв'язку з природою є одним із важливих принципів його світогляду.

1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.

На увагу заслуговують суспільно-філософські погляди громадівців: М.Драгоманова та О.Потебні.

Михайло Драгоманов (1841-1895 pp.) - мислитель ї громадський діяч, історик та публіцист. На формування його світогляду мали вплив твори російських революціонерів-демократів, соціалістів-утопістів та інш. Остаточно світогляд Драгоманова сформувався після еміграції за кордон з причин «неблагодійності». Свої погляди сам він називав позитивізмом. У розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях. Критично розцінював християнство. На його розуміння суспільства певним чином вплинув марксизм, хоч вчений і звертав увагу на недопустимість перебільшення економічного фактора в розвитку суспільства.

Соціологічні погляди Драгоманова базувались на визнанні головною одиницею суспільства людської особи. Тому критерієм прогресу суспільства він вважав покращення життя людини. Разом з тим вчений творить оригінальну соціологічну концепцію, згідно з якою наголошує на поняття «громада». Основною формою організації суспільства проголошується вільна спілка громадян, об'єднаних спільною мовою. Народи з окремою мовою становлять нації. Звертає на себе увагу близькість поглядів Драгоманова до поглядів Прудона щодо мирної еволюції суспільства.

Громадянський ідеал Драгоманова мав гуманістичний характер, відповідав ідеалам і прагненню українського народу до самостійної державності.

Інший представник громадівців Олександр Потебня (1835-1891 pp.) багато уваги приділив такому важливому феномену суспільного розвитку як мова. В цьому плані він іде за німецьким вченим В.Гумбольдтом, застосовуючи його загальні ідеї до питань розуміння української ментальності. Він не поділяв точки зору представників так званих теорій свідомо-умисного створення мови та її божественного походження. Йому ближче погляд Гумбольдта про мову як не на якийсь мертвий матеріал, а як на діяльність, процес постійного творчого зусилля духу. Мова є знаряддям думки.

У мові О.Потебня вбачав основну ознаку народу. Все інше (географічне середовище, державність, єдність побуту, звичаїв та інш.) є похідним від неї. Ця ознака є нічим незамінною і обов'язковою умовою існування народу. Якщо народ позбавиться цієї ознаки, то це буде смертю його душі. Він «розмиється», «розчиниться» серед інших людей, втративши те, чим він передусім відрізняється від них.

Потебня рішуче виступив проти царського указу від 18 травня 1876 р., у відповідності з яким українська мова повністю заборонялась, а відтак і українській нації загрожувала загибель.

Звертаючись до історії української мови, народної творчості, Потебня теоретично обгрунтував право народу мати свою рідну мову, свою національну культуру, тобто право народів на самостійне співіснування та розвиток.