- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.3.Основні філософські вчення стародавнього китаю.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
1.4.Антична філософія. Її особливості.
Антична філософія з самого початку докорінно відрізнялася від міфології тим, що будувала свою картину світу не на чуттєвих уявленнях, а на поняттях, на логіці мислення. Однак ця логіка була відірвана від практично-предметної діяльності людей. Наслідуючи досягнення мислителів Сходу, грецькі філософи створювали уже не антропологічну, а космологічну картину світу. Вони ставили питання: як людина відноситься до світу, чи може вона пізнати світ, хто у співвідношенні “світ-людина” є первинним і визначальним.
Виступаючи як цілісне вчення про світ і про людину, давньогрецька філософія не була єдиною і цілісною. В ній виділяються окремі школи: мілетська, ефеська, іонійська та ін., а також школи за назвою засновників: піфагорейський союз, академія Платона, школа сократиків.
Однією з перших відомих шкіл у стародавній Греції була мілетська школа, яка виникла наприкінці VII ст. до н.е. в місті Мілеті на західному узбережжі Малої Азії. Представники цієї школи (Фалес, Анаксімандр, Анаксімен), які вважаються засновниками європейської філософії, виступали з наївно-матеріалістичних і стихійно-діалектичних позицій, тобто розглядали природу такою, якою вона є, без намагань приписати їй якісь надприродні властивості. Вони виділяли не чотири чи п’ять, а лише одну першооснову світу. Згідно з вченням Фалеса (біля 624-517 рр. до н.е.), основою всього існуючого є вода. Анаксімен (біля 586-525 рр. до н.е.) першопочатком речей і явищ вважав повітря, що має здатність “згущуватись” і “розріджуватись”. Анаксімандр (біля 610-546 рр. до н.е.) початок всього вбачав у “апейроні” (“невизначене”, ”нескінченне”). Апейрон виділяє з себе протилежні сутності: світле й темне, сухе і вологе і т. д.
Подальший розвиток цих положень і здогадок представників мілетської школи знаходимо у вченні Геракліта Ефеського (біля 530-470 рр. до н.е.). Єдиною першоосновою світу він вважав вогонь, з якого все виникає і на який все перетворюється..
Так, біля 532 р. до н.е. у Кротоні виникає впливова релігійно-філософська група “піфагорейський союз”, засновником якого був уродженець о. Самоса Піфагор (біля 571-497 рр. до н.е.). Джерелом і першоосновою світу для Піфагора є не та чи інша природна речовина, а кількісне відношення - число.
Матеріалістичну традицію продовжували представники елейської школи (Ксенофан і Парменід), які відстоювали як єдино правильне положення: “буття є, небуття нема”. Вони вважали, що чуттєве пізнання відображає тільки видимість, а не сутність предметів і явищ, тому тільки розумове пізнання дає істину.
Учень Парменіда - Зенон Елейський висунув п’ять спростувань реальності руху, так звані “апорії” (апорія - трудність, спантеличеність). Одна із апорій (“Ахілл і черепаха”) формулюється так: швидконогий Ахілл ніколи не наздожене черепаху. На вищий щабель розвитку матеріалістичний напрямок в античній філософії був піднесений вченням атомістів: Левкіппа, Демокріта, Епікура, римського поета і філософа Тіта Лукреція Кара. Вперше атомістичну теорію висунув Демокріт, цей, за висловом К. Маркса, “перший енциклопедичний розум серед греків”. Демокріт вважав, що ніщо не виникає з нічого і ніщо не зникає безслідно. Атомістичне вчення Демокріта було розвинуто далі Епікуром та його школою. Він висловив думку, що атоми розрізняються також за вагою і що рухаються вони не тільки прямолінійно, як вважав Демокріт, але і криволінійно.
Услід за Сократом Платон вважав, що пізнання - це процес спомину людиною того “природженого” знання, яке нібито у готовому вигляді існує в її душі.