Л исенко Микола Віталійович

Лисенко Микола Віталійович [1842 —1912] — видатний український композитор, етнограф, диригент, піаніст, громадський діяч. Навчався у Харківському та Київському ун-тах, мав звання кандидата природничих наук. Член Київської громади. У 1867-69 завершив музичне навчання у Ляйпцігу, а в 1874-75 вдосконалював майстерність у Петербурзі. З 1869 жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а у 1904 відкрив власну музично-драматичну школу. Брав участь у “Філармонічному товаристві любителів музики і співу”, “Гуртку любителів музики і співу”, “Гуртку любителів музики” Я. Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше — в підготовці “Словника української мови”, в переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного Відділення Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з О. Кошицем був організатором музичного товариства “Боян” (1905). У 1908-12 — голова ради правління “Українського Клубу”. Переслідувався царським урядом, в 1907 Л. був на деякий час заарештований. Етнографічна спадщина Л. — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О. Вересая, розвідки “Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем” (1874), “Про торбан і музику пісень Відорта” (1892), “Народні музичні інструменти на Вкраїні” (1894). Створив класичні обробки народних пісень, написав понад 80 вокальних та фортепіанних творів. У композиторській спадщині Л. особливо важливе місце займають твори на тексти Т.Шевченка “Музика к “Кобзарю”, “Радуйся, ниво неполитая”, “Б'ють пороги”, “Тацдамаки”, “Іван Гус” та ін.). Л. — автор опер “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Тарас Бульба”, “Енеїда”, дитячих опер “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і Весна”, оперети “Чорноморці”, які стали основою українського національного оперного мистецтва. Помер і похований у Києві.

Гулак-Артемовський Семен Степанович

Семе́н Степа́нович Гула́к-Артемо́вський (1813, Городище — 1873,Москва) — український композитор, співак, драматичний артист, драматург. Автор першої української опери.

У 1838 році, коли Гулак-Артемовський навчався у київській бурсі, на його талант звернув увагу М.І.Глінка і взяв його з собою до Петербурга. Тут Глінка спочатку сам дає йому уроки співу, а 1839 року організовує на його користь декілька концертів, а на зібрані кошти відправляє вчитися за кордон. Побувавши в Парижі, С.Гулак-Артемовський виїхав до Італії, де після двох років навчання дебютував у флорентійській опері (1841). У 1842 С.Гулак-Артемовський повертається до Петербурга, де протягом 22 років, до1864 року — є солістом російської імператорської опери в Петербурзі, а в 1864—1865 — Великого театру у Москві. Широку популярність Гулаку-Артемовському, як композиторові, принесла опера «Запорожець за Дунаєм», яка стала українською музичною класикою. Окреме місце у творчій спадщині Гулака-Артемовського посідають українські пісні, зокрема «Стоїть явір над водою» (присвячена Т. Шевченку, з яким автор дружив з 1838 р.), «Спать мені не хочеться» та ін. В Україні Гулак-Артемовський побував у 1843 р. з метою добору співаків та в 1850 р., коли гастролював з італійською оперною трупою. Захоплювався народною медициною, статистикою, уклав «Статистично-географічні таблиці міст Російської імперії» (1854). Помер С.С.Гулак-Артемовський 17 квітня 1873 року в Москві, похований на Ваганьковському кладовищі.