Кропивницький Марко Лукич
М
арко
Лукич Кропивницький (*25
квітня (7 травня) 1840,
с. Бежбайраки,
теперКіровоградської
обл. — † 21
квітня 1910) —
український письменник, драматург,
театральний актор.
З ім'ям М. Кропивницького пов'язані
створення українського професійного
театру й наступний етап розвитку
реалістичної драматургії.
Освіта: приватна школа шляхтича Рудковського, Єлисаветградське училище, Бобринецька повітова школа. Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду. З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету як вільний слухач. У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори. Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працював актором і режисером театру товариства «Руська бесіда». У 1882 р. він організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького. Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.
Твори: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Глитай, або ж Павук», «Невольник», «Лихо не кожному лихо — іншому й талан», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Де зерно, там і полова», «Олеся», «Перед волею», комедії Кропивницького «Чмир» , «На руїнах», водевіль «Дійшов до розуму», комедія «Голомозий», «Страчена сила», «Зерно і полова».
Іван Карпенко-Карий
І
ван
Карпенко-Карий (справжнє
прізвище — Тобілевич;
*29
вересня 1845,
с. Арсенівкапоблизу Єлисаветграда —
†15
вересня 1907, Берлін) —
український письменник,драматург, ерудит,
брат Миколи
Садовського та Панаса
Саксаганського. Навчався в Бобринецькому
повітовому училищі, потім 1859 р.
працював писарчуком станового пристава,
пізніше став канцеляристом міської
управи. У 1864 р. влаштувався на службу
до повітового суду, наступного року
переїхав до Єлисаветграда,
де працював столоначальником повітового
поліцейського управління, брав участь
у аматорських виставах Тарновського,
публікував літературно-критичні статті,
став членом нелегального народовольського
гуртка Опанаса Михалевича. За
неблагонадійність І. Карпенка-Карого
звільнили з посади секретаря поліції.
Він вступив до трупи М.Старицького.
У 1884 р. — був заарештований і
засланий до Новочеркаська.
У 1887 р., отримавши дозвіл на звільнення,
оселився на хуторі Надія Єлисаветградського
повіту. У 1888 р. із І. Карпенка-Карого
знято гласний нагляд, він вступив до
трупи М.Садовського,
пізніше — П.
Саксаганського. У 1890 р. — вступив
до товариства українських артистів.
Протягом 1900—1904 pp. І. Карпенко-Карий
створив власну трупу. У 1906 р. І.
Карпенко-Карий захворів, залишивши
сцену, виїхав на лікування до Німеччини.
15 вересня 1907 р. він помер у Берліні.
Тіло перевезене в Україну і
поховане на кладовищі в с. Карлюжини
біля хутора Надія.
Твори: «Мартин
Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта»,
«Житейське море», «Розумний і дурень»,
П'єса
«Паливода XVIII», Комедія «Чумаки»