Франко іван

Ф РАНКО ІВАН (1856 — 1916] — видатний український поет, письменник, громадсько-політичний діяч, національний ідеолог. Філософський ф-т Львівського ун-ту, але був заарештований. Згодом навчався у Чернівецькому та Віденському ун-тах. Отримав ступінь доктора філософії Віденського ун-ту, почесний доктор Харківського ун-ту. Творча спадщина: вірші «Каменярі», «Вічний революціонер», «Не пора, не пора», поема «Мойсей», повісті «Boa constrictor», «Борислав сміється», «Захар Беркут», «Основи суспільності», «Для домашнього вогнища», «Перехресні стежки»; драма «Украдене щастя», казка-поема для дітей «Лис Микита», поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», «Мій Ізмагард», «Із днів журби», «Sempertiro», збірки оповідань — «Галицькі образки», «У поті чола», наукові праці. Ф. був редактором і членом редакції багатьох журналів («Зоря», «Правда», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», «Діло», «Хлібороб», «Киевская старина»). Член студентської організації «Академічний гурток», редакції першої у Галичині соціалістичної газети «Praca». За соціалізм. 4 рази заарештований. Один з засновників РУРП, її голова. Потім приєднався до УНДП. Член НТШ. Активну участь у політичному житті припинив у 1904. Очолював філологічну секцію НТШ, етнографічну комісію НТШ; був редактором багатьох видань Товариства («Літературно-науковий вісник»). Москвофільство → народовські позиції → соціалістичні позиції. З автономії перейшов на самостійницькі позиції. Помер 1916 р. у Львові.

Старицькимй Михайло Петрович

С тарицькимй Михайло Петрович (14.12.1840 — 27.4.1904) — видатний український письменник, театральний і громадський діяч, перекладач. Вчився в Полтавській гімназії, Харківському ун-ті, Київському ун-ті. Працював у Київському історичному архіві, Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. Був одним із найактивніших діячів київської Громади. Разом з М.Лисенком організував Товариство українських сценічних акторів. У 1883-84 видав два випуски альманаху «Рада». У 1883 очолив першу українську професійну трупу. У 1893 у зв'язку з погіршенням здоров'я залишив театр і цілком присвятив себе літературній роботі. 3 1903 готував до видання альманах «Нова рада», який вийшов уже після його смерті. Помер і похований у Києві на Байковому кладовищі. Літературну творчість розпочав як поет («З давнього зшитку. Пісні і думи»). Драми: «Не судилось», «У темряві», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Талант», водевілі «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка», «По-модному», «Чарівний сон». Цикл історичних драм: «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», «Остання ніч», «Осада Дубна», «Гаркуша». Прозова спадщина письменника складає близько 70 оповідань, повістей і романів. Перший прозовий твір «Осада Буши («Эпизод из времен Хмельнищины»). Найбільший і найвидатніший твір  — історична трилогія «Богдан Хмельницький»: «Перед бурею», «Буря», «У пристані». Романи — «Молодість Мазепи», «Руїна», «Останні орли», «Розбійник Кармелюк». Повісті «Червоний диявол» та «Перші коршуни». Соціально-психологічні повісті «Розсудили», «Безбатченки», оповідання «Дохторит», «Остроумие урядника», «Лихо», «Будочник», «Пан капитан», «Верба», «Горькая правда», «Неудачница» та ін.