Поняття та терміни

Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі, а також філософська доктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання.

Модерні́зм (фр. modernisme), у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтвіпрямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експерементують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності.

Театральне мистецтво — галузь української культури, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами.

Мечников Ілля Ілліч

І лля Ілліч Мечников (* 15 травня 1845, Іванівка Харківської губернії — † 15 липня 1916, Париж) — український, російський і французький науковець, один з основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології. Розробив теорії зародкових листків, походження багатоклітинних організмів. Відкрив явище фагоцитозу, розробив фагоцитарну теорію імунітету (1883).

Навчався у 2-й Харківській гімназії та на відділенні природничих наук Харківського університету (закінчив 1864 року). 1864—1867 — працював у Гессені, Геттінгені та Мюнхені. 1867 — отримав ступінь магістра зоології. Працював у Новоросійському університеті (Одеса; 1867—1868; доцент зоології) та Петербурзькому університеті (1868—1870). 1870—1882 — завідувач кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету (Одеса). 1886—1887 — завідував організованою ним (разом із Миколою Гамалією) першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією (нині Одеський науково-дослідний інститут вірусології та епідеміології). 1888—1916 — завідувач лабораторії в Інституті Пастера в Парижі (з 1905 р. — заступник директора інституту). Почесний член Петербурзької академії наук (1902). Лауреат Нобелівської премії з медицини та фізіології 1908 «За вивчення імунної системи». Ілля Мечников помер у 71 рік після кількох інфарктів.

Яворницький дмитро іванович

Я ВОРНИЦЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ [1855 —1940] — видатний український історик, археолог, етнограф, фольклорист і письменник, академік АН УРСР (з 1929). Навчався у Харківському повітовому училищі, Харківській духовній семінарії, проте не завершив навчання, на історико-філологічному ф-ті Харківського ун-ту. Працював викладачем історії у чоловічій гімназії Харкова. Проблематика наукових досліджень — історію запорозьких козаків. Перша наукова праця  — “Виникнення і устрій Запорозького Коша”. У 1885 змушений переїхати у Санкт-Петербург. У 1892, як політичне неблагонадійного, заслано (під виглядом відрядження для проведення археологічних розкопок) до Ташкента. У 1893 у Ташкенті видав “Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях”. Весною 1895 переїхав до Варшави, отримав там звання магістра російської історії. З осені 1896 — приват-доцент Московського ун-ту, де викладав археологію та історію українського (“малоросійського”) козацтва. У цей час Я. завершив 3-томну працю “Історія запорозьких козаків”. Очолив новостворений Катеринославський історико-краєзнавчий музей. У 1920-33 працював у Катеринославському (Дніпропетровському) інституті народної освіти, де очолював кафедру українознавства. У 1927-32 керував роботою Дніпрогесівської археологічної експедиції Наркомосу УСРР у зоні затоплення. У цей час опублікував велике зібрання історичних джерел “До історії Степової України” (1929), альбом “Дніпрові пороги”, дослідження “На порогах Дніпра”. На поч. 1930 років звинувачений в ідеалізації козацтва та “буржуазному націоналізмі” і звільнений з роботи. Помер у 1940 і похований біля історичного музею. Автор низки художніх творів, зокрема, поетичної збірки “Вечірні зорі” (1910), повістей і оповідань (“Наша доля — Божа воля!”, 1901 і 1905; “У бурсу!”, 1908; “Русалчине озеро”, 1911; “Три несподівані зустрічі”, 1912), роману “За чужий гріх” (1907) та ін.).