Павлик михайло

П АВЛИК МИХАЙЛО (=Хмара, 1853 —1915) — громадсько-політичний діяч, публіцист і письменник. Навчався у гімназії в Коломиї і Львові. У часи ранньої молодості перебував під впливом москофілів. Після вступу до Львівського ун-ту увійшов до складу «Академічного гуртка». Дописував до журналу «Друг». Перейшов на національні й соціалістичні позиції. Спільно з І.Франком видавав журнал «Громадський Друг» (1878), альманахи «Дзвін» і «Молот», брав участь у польсько-українському соціалістичному комітеті. За свої політичні погляди був п'ять разів ув'язнений, суджений 30 разів. В 1879 виїхав до Женеви, де разом видавав журнал «Громада», був редактором народовецької газети «Батьківщина». Разом з І.Франком став засновником УРП, видавав її органи «Народ», «Хлібороб», «Громадський Голос». Член НТШ, перший бібліотекар НТШ. У 1914 — заступник голови ГУР. Автор повістей «Пропащий чоловік», «Вихора», праць «Потреба етнографічно-статистичної роботи в Галичині», «Про русько-українські народні читальні», «Михайло Петрович Драгоманів, 1841-1895».

Бачинський юліан

Б АЧИНСЬКИЙ ЮЛІАН (1870 — після 1934) — український громадський діяч, публіцист. Член Української Радикальної Партії, а з 1899 — Української Соціал-Демократичної Партії. В 1895 Б. опублікував працю “Ukraina Irredenta” (“Україна Незалежна”), де обгрунтував необхідність політичної самостійності України. В 1918 Б. входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР. З 1919 — представник УНР у Вашингтоні. В 20-х рр. повернувся в УСРР. Працював у редакції “Української Радянської Енциклопедії”. В 1934 Б. заарештований і засланий. Дальша доля невідома. Б. — автор книги “Українська еміграція в Америці”.

Франко іван

Ф РАНКО ІВАН (1856 — 1916] — видатний український поет, письменник, громадсько-політичний діяч, національний ідеолог. Філософський ф-т Львівського ун-ту, але був заарештований. Згодом навчався у Чернівецькому та Віденському ун-тах. Отримав ступінь доктора філософії Віденського ун-ту, почесний доктор Харківського ун-ту. Творча спадщина: вірші «Каменярі», «Вічний революціонер», «Не пора, не пора», поема «Мойсей», повісті «Boa constrictor», «Борислав сміється», «Захар Беркут», «Основи суспільності», «Для домашнього вогнища», «Перехресні стежки»; драма «Украдене щастя», казка-поема для дітей «Лис Микита», поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», «Мій Ізмагард», «Із днів журби», «Sempertiro», збірки оповідань — «Галицькі образки», «У поті чола», наукові праці. Ф. був редактором і членом редакції багатьох журналів («Зоря», «Правда», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», «Діло», «Хлібороб», «Киевская старина»). Член студентської організації «Академічний гурток», редакції першої у Галичині соціалістичної газети «Praca». За соціалізм. 4 рази заарештований. Один з засновників РУРП, її голова. Потім приєднався до УНДП. Член НТШ. Активну участь у політичному житті припинив у 1904. Очолював філологічну секцію НТШ, етнографічну комісію НТШ; був редактором багатьох видань Товариства («Літературно-науковий вісник»). Москвофільство → народовські позиції → соціалістичні позиції. З автономії перейшов на самостійницькі позиції. Помер 1916 р. у Львові.