Чубинський павло платонович
Ч
УБИНСЬКИЙ
ПАВЛО (1839 —1884) — визначний
український етнограф і фольклорист,
громадський діяч. Вчився в Петербурзькому
університеті. Активно співпрацював у
журналі “Основа”.
Один із засновників та активних членів
київської “Старої громади”. У 1862 написав
вірш, який став українським національним
гімном, — “Ще не вмерла Україна”.
Був заарештований і висланий. На засланні
багато займався статистичними та
етнографічними дослідженнями півночі
Росії. Після звільнення оселився в
Петербурзі. Член Російського географічного
товариства, за дорученням якого очолював
етнографічні експедиції. Член редколегії
“Киевский
телеграф”.
З М. Драгомановим брав активну участь
у підготовці опери М. Лисенка “Різдвяна
ніч”. Виступив одним з ініціаторів
створення у Києві ПД-ЗХ
відділення Російського географічного
товариства,
в 1873-76 керував його діяльністю. Став
одним з організаторів III Археологічного
з'їзду у Києві. Після Емського
указу 1876.
було вислано з України, працював у
Петербурзі. Нагороджений золотими
медалями Російського географічного
товариства (1873), Міжнародного етнографічного
конгресу (Париж, 1875), лауреат Уваровської
премії (1879). Навесні 1879 повернувся до
Києва, де після тривалої тяжкої хвороби
помер.
Грінченко борис дмитрович
Г
РІНЧЕНКО
БОРИС ДМИТРОВИЧ
(1863 — 1910) — видатний український
письменник, громадсько-політичний діяч,
вчений-мовознавець і педагог. Вчився в
реальному училищі у Харкові, вчителював.
Заснував Братство тарасівців, працював
у Чернігівському земстві, активно
співпрацював з місцевою Громадою.
Став одним з лідерів Української
Демократичної Партії. Очолив ліву течію
УДП, яка утворила УРП. Редагував “Словар
української мови”, співробітник газети
“Громадська
Думка”
та редактор журналу “Нова Громада”. В
1906-09 очолював київську “Просвіту”.
Літературна діяльність: 50 оповідань (“Чудова дівчина”, “Олеся”, “Украла”, “Дзвоник”), повістей (“Соняшний промінь”, “На розпутті”, “Серед темної ночі”, “ Під тихими вербами”), збірок поезії (“Пісні Василя Чайченка”, 1884; “Під сільською стріхою”, 1886; “Під хмарним небом”, 1893 та ін.). Історичній темі присвячені драми: “Серед бурі” (1897), “Степовий гість” (1897), “Ясні зорі” (1884-1900). Впорядкував і видав у трьох книгах “Етнографічні матеріали зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях” (т.т. 1-3, 1895-99). Йому належать цінні збірки народної творчості “Пісні та думи” (1895), “Думи кобзарські” (1897), “Веселий оповідач” (1898) та ін. Плідно працюючи в галузі народної освіти. Г. свої педагогічні погляди виклав у працях: “Яка тепер народна школа в Україні” (1896), “Народні вчителі і вкраїнська школа” (1906), “На беспросветном пути. Об украинской школе” (1906) та ін. Г. боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за чистоту української літературної мови. Створив ряд шкільних підручників, серед яких “Українська граматика”, “Рідне слово”. Помер у Оспедалетті (Італія), похований у Києві.
Західноукраїнські землі в складі Австрійської імперії у другій половині XIX ст.