Каразин василь назарович

К АРАЗИН ВАСИЛЬ НАЗАРОВИЧ [30. 1(10.2.). 1773 — 4(16). 11.1842] — український вчений, винахідник, громадський діяч. Н. у Кручику Богодухівського повіту на Харківщині. Навчався у Харківському приватному пансіоні та Гірничому корпусі (інституті) в Петербурзі. З ініціативи К. було засновано Харківський університет (1805) та створено філотехнічне Товариство (1811-18) для поширення досягнень науки, техніки та розвитку промисловості в Україні. Неодноразово активно виступав проти колоніальної експлуатації України Російською імперією. Був прихильником перебудови державного устрою Росії на засадах конституційної монархії. В 1820-21 за критику існуючого суспільного ладу був ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення жив під наглядом поліції у своєму маєтку. Помер у Миколаєві, де і похований. К. автор ряду важливих відкриттів у галузі техніки, хімії, агрономії, селекції та ін. Йому належать бл. 60 наукових праць. У Харкові К. встановлено пам'ятник.

Квітка-основ'яненко григорій

КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ [справжн. прізвище — Квітка,18.(29).11.1778 — 8.(20).8.1843] — перший видатний прозаїк нової української літератури, відомий громадсько-культурний діяч.

Н. у с. Основі (тепер у межах Харкова). Походив з козацько-старшинського роду. Здобув домашню освіту. У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817-28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському ун-ті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838). Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі. Свої перші твори друкував у ж-лі «Украинский Вестник», який видавав. Писав українською і російською мовами. В 20-х рр. виступив з комедіями — «Приезжий из столиць», или суматоха в уездном городе» (1827, опубл. 1840), «Дворянские выборы», «Шельменко-денщик» та ін. Комедія «Сватання на Гончарівці» (1835) та п'єса «Шельменко-денщик» (1840). Українські прозові твори К.-О. поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні («Солдатський патрет», «Мертвецький великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», повість «Конотопська відьма») та сентиментально-реалістичні повісті («Маруся», 1834; «Козир-дівка», 1838; «Сердешна Оксана», 1841; «Щира любов»). Серед кращих творів російською мовою — роман «Пан Халявский» (1840), повісті «Жизнь и приключения Столбикова» (1841), «Ганнуся», «Панна Сотникивна», історико-художні та етнографічні нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), «1812 рік в провінції», т.зв. фізіологічні нариси — «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841). У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану».