- •2.Перетворення одних форм руху в інші.
- •3.Механічний рух.
- •4.Відносний рух.
- •5.Рівномірний прямолінійний рух.
- •6.Шлях, час і швидкість рівномірного руху.
- •7.Одиниці швидкості.
- •8.Швидкість — вектор.
- •9. Рівняння рівномірного прямолінійного руху.
- •10.Графік швидкості і путі рівномірного прямолінійного руху.
- •11.Нерівномірний рух. Середня швидкість.
- •12.Швидкість у даний момент або в даній точці шляху.
- •13.Графік швидкості нерівномірного руху.
- •14.Рух рівномірно-змінний.
- •15.Прискорення.
- •16.Одиниці прискорення.
- •17.Формули швидкості рівномірно - змінного руху.
- •18.Пройдений шлях при рівноприскореному русі.
- •19.Пройдений шлях при рівносповільненому русі.
- •20.Формули рівномірно-змінного руху.
- •21.Графік швидкості рівноприскореного руху.
- •22.Вільне падіння тіл.
- •23.Закони вільного падіння.
- •24.Рух тіла, кинутого вертикально вгору.
- •II. Закони ньютона.
- •25.Виникнення і розвиток механіки.
- •26.Перший закон Ньютона.
- •27.Сила.
- •28.Маса і густина.
- •29.Другий закон Ньютона.
- •30.Вага тіла.
- •31.Імпульс сили і кількість руху.
- •32.Третій закон Ньютона.
- •III. Додавання рухів.
- •33.Додавання двох рівномірних прямолінійних рухів.
- •34. Додавання швидкостей.
- •35. Розклад швидкостей.
- •36.Рух тіла, кинутого в горизонтальному напрямі.
- •37.Рух тіла, кинутого під кутом до горизонту.
- •IV. Обертальний рух
- •38.Поняття про обертальний рух.
- •39.Кутова швидкість.
- •40.Залежність між лінійною й кутовою швидкістю.
- •41.Напрям швидкості тіла, що рухається по колу.
- •42.Формула доцентрової сили.
- •43.Відцентрова сила.
- •V. Закон всесвітнього тяжіння ньютона
- •44. Коловий рух світил.
- •45.Закони Кеплера.
- •46. Закон всесвітнього тяжіння.
- •47. Дослідна перевірка закону всесвітнього тяжіння.
- •48. Визначення маси і густини Землі.
- •49. Залежність прискорення від широти місця.
- •VI. Статика
- •50. Графічне зображення сил.
- •51. Додавання сил, що діють в напрямі однієї прямої.
- •52. Додавання двох сил, прикладених до однієї точки під кутам одна до одної.
- •53. Додавання кількох сил.
- •54. Зрівноважувальна сила.
- •55. Розклад сил.
- •56. Приклади розкладу сил.
- •57. Додавання паралельних сил.
- •58. Розклад сили на дві паралельні.
- •59. Додавання паралельних сил, напрямлених у різні сторони.
- •6 0. Центр ваги.
- •61. Обертаючий момент.
- •62. Приклади розв'язування задач.
- •VII. Робота і енергія
- •63. Робота.
- •64. Графічне зображення роботи.
- •65. Потужність.
- •66. Кінетична енергія.
- •67. Потенціальна енергія.
- •68. Закон зберігання й перетворення енергії.
- •V III. Коливання і хвилі.
- •70. Рівняння гармонічного коливального руху.
- •71. Графік гармонічного коливання.
- •72. Швидкість при гармонічному коливальному русі.
- •73. Прискорення гармонічного коливального руху.
- •74. Математичний маятник.
- •75. Фізичний маятник.
- •76. Перетворення енергії при гармонічному коливанні.
- •77. Слабнення коливань.
- •78. Додавання коливань.
- •79. Передавання коливань від одного тіла до другого.
- •80. Резонанс.
- •81. Хвилі.
- •82. Утворення поперечних хвиль.
- •83. Зв’язок між довжиною хвилі, періодом коливань й швидкістю поширення хвиль.
- •84. Поздовжні хвилі.
- •85. Взаємодія хвиль. Інтерференція.
- •86. Стоячі хвилі.
- •IX. Звук.
- •87. Коливання звучащого тіла.
- •88. Поширення звука.
- •89. Швидкість поширення звука.
- •90. Висота тону.
- •91. Основний тон і обертони струни.
- •92. Тембр звука.
- •93. Резонанс і резонатори.
- •94. Лабораторна робота. Визначення довжини хвилі за методом резонансів.
- •95. Відбивання звукових хвиль.
- •96. Інтерференція звука. Биття.
- •97. Ефект Допплера.
- •98. Фізика вуха.
- •99. Звуковловники та їх застосування.
- •Відповіді до задач
- •VII. Робота і енергія 91
- •VIII. Коливання і хвилі. 102
- •IX. Звук. 138
24.Рух тіла, кинутого вертикально вгору.
Якщо кинути тіло вгору з якою-небудь початковою швидкістю, наприклад, 49 , то від дії ваги швидкість цього тіла буде зменшуватися щосекунди на 9,8 .
Наприкінці першої секунди швидкість буде
Наприкінці другої секунди швидкість буде
Наприкінці третьої секунди швидкість буде
Наприкінці четвертої секунди швидкість буде
Наприкінці п'ятої секунди швидкість буде
Швидкість тіла зменшується пропорційно до часу: щосекунди на , тобто за тим самим законом, за яким вона зростає при падінні. Рух тіла, кинутого вертикально вгору, є рух рівносповільнений.
Для цього руху ми можемо записати такі рівняння:
(1)
(2)
(3)
Розв'яжемо таку задачу. Кулю випущено вертикально вгору з початковою швидкістю Визначити: 1) скільки часу куля летить угору; 2) якої висоти куля досягає; 3) скільки часу куля летітиме назад з цієї самої висоти; 4) яку швидкість вона матиме в момент падіння на землю?
Відповідь на перше запитання отримаємо, застосувавши формулу (1). Через те, що швидкість кулі наприкінці шляху дорівнює 0, то і і звідки
Пройдений кулею шлях знайдено за формулою (3). Тому що , , звідки
Через те, що шлях, пройдений кулею вгору, дорівнює шляхові, пройденому вниз,то , звідки або , звідки
Отже,
.
Час, потрібний тілу для руху вгору, дорівнює тому часові, протягом якого воно падає з досягнутої висоти до початкового рівня.
Швидкість в момент зворотного падіння кулі на землю знайдемо за формулою
Якщо , то
Швидкість, з якою тіло досягає землі, дорівнює тій початковій швидкості, з якою його кинуто вгору.
Зауважимо, що ці висновки ми зробили, не беручи до уваги опору повітря.
Справді ж закони руху кинутих тіл через опір повітря набагато складніші.
Запитання та вправи.
Як змінюється швидкість тіла, кинутого вертикально вгору?
Який характер руху тіла, кинутого вертикально вгору?
Які формули виражають рух тіла кинутого вертикально вгору?
Які формули виражають рух тіла, кинутого вертикально вниз з початковою швидкістю?
На яку висоту підніметься тіло, кинуте вертикально вгору з швидкістю ?
З якою швидкістю треба кинути вгору тіло, щоб воно досягло висоти , і який час триватиме рух ?
З якою швидкістю треба кинути тіло вертикально вгору, щоб воно повернулося через ?
На яку висоту підніметься снаряд, випущений з вертикально поставленої гармати з швидкістю ? Через який час він упаде на землю? (Опір повітря не враховується).
Тіло кинуто вертикально вгору з початковою швидкістю .. На яку висоту підніметься тіло ? за який час ?
II. Закони ньютона.
25.Виникнення і розвиток механіки.
Величезні споруди, які лишилися з часів глибокої давнини це є доказ, що вже за тих часів люди мали відомості з механіки, за допомогою яких можна було побудувати ці споруди. Понад 2 тис. років до теперішнього часу грецький філософ Арістотель (384 — 322 рр. до н. е.) написав «Проблеми механіки», а чотири книжки з вісьмох книг його «Фізики» були присвячені рухові.
Дуже багато нових відомостей і технічних прикладань механіки подано в працях великого математика стародавніх часів — Архімеда (287 — 212 рр. до н. е.), який жив на століття пізніше від Арістотеля. До нашого часу дійшли праці Герона Александрійського (жив за 100 років до початку н. е.) з прикладної механіки — прилади різних підіймальних та метальних механізмів.
У перші століття середніх віків господарство було розраховане переважно на особисте споживання. Мізерність товарообміну, негуста людність і обмеженість потреб перешкоджали розвиткові промисловості. Наукові дані, що дійшли від греків, збереглися протягом середньовіччя в арабів, які утворили велику державу й провадили жваву торгівлю. Тільки в XV ст. господарство Європи так підноситься, що починає розгортатися жвава торгівля, постає потреба на добрі шляхи сполучення та засоби пересування, зароджується промисловість. Разом із цим зростає інтерес до науки. З другої половини XV століття настає епоха «відродження науки та мистецтв».
Розвиток торгівлі — річкової й морської — потребує вміння будувати кораблі, споруджувати канали шлюзи, визначати географічне положення того місця, де знаходиться корабель. Промисловість, насамперед гірнича та воєнна, розвиваючись, спонукає розв'язувати завдання механіки. Вивчення поставлених технікою завдань приводить до розвитку механіки та астрономії.
На рубежі нового часу стоять дві величезні постаті: Леонардо - да - Вінчі (1452 — 1519 рр.) — художник, учений та інженер, що працював над механікою споруд, гідравлічними машинами та проблемою польотів, і Микола Копернік (1473 — 1543 рр.), який у своїм творі «Про рух небесних тіл» висунув твердження, що Сонце є центр, навколо якого рухаються планети, всупереч твердженню, що його захищала церква, про нерухомість Землі, як центра всесвіту.
Початок науковому вивченню основ механіки поклав Галілей (1564 —1642 рр.). Галілей запроваджує в науці новий метод дослідження — спостереження й дослід, і робить кілька відкриттів найбільшого значення.
Галілей відкриває закон коливань маятника, знаходить закони інерції, вивчає закони падіння тіл. 1609 року Галілей винайшов зірну трубу і з її допомогою зробив найважливіші відкриття з астрономії.
Кеплер (1571 — 1630 рр.) встановлює закони руху планет навколо Сонця.
Нарешті, 1687 року появляється твір Ньютона: «Математичні основи натуральної філософії», що є основа вчення про механічний рух. У цьому творі Ньютон (1642— 1727 рр.) дав перший систематичний виклад основ механіки й сформулював основні закони механічного руху.