Комітети Європейського Парламенту

	Назва комітету (підкомітету)	Кількість членів
1.	Комітет закордонних справ Підкомітет з прав людини Підкомітет з питань безпеки та оборони	78 32 32
2.	Бюджетний комітет	47
3.	Комітет з бюджетного контролю	35
4.	Комітет з питань прав і свобод громадян, юстиції та внутрішніх справ	53
5.	Комітет економічних та валютних справ	49
6.	Комітет з правових питань	26
7.	Комітет з питань міжнародної торгівлі	33
8.	Комітет з питань зайнятості та соціальних питань	50
9.	Комітет з питань довкілля, охорони здоров’я та безпеки продовольства	63
10.	Комітет з сільського господарства	42
11.	Комітет з рибного господарства	35
12.	Комітет з регіонального розвитку	51
13.	Комітет з питань транспорту та туризму	51
14.	Комітет з питань культури та освіти	35
15.	Комітет з питань розвитку	34
16.	Комітет з конституційних справ	28
17.	Комітет з питань внутрішнього ринку та захисту прав споживачів	40
18.	Комітет з питань промисловості, досліджень та енергетики	51
19.	Комітет з питань прав жінок та гендерної рівності	25
20.	Комітет з розгляду петицій	25

Джерело: Веб-сторінка Європарламенту в мережі Інтернет -

http://www.europarl.eu.int/home/default_en.htm

Функції Європейського Парламенту орієнтовані насамперед на класичні типові уявлення про парламентську діяльність.

До класичних функцій Парламенту належать:

• законодавча функція;

• функція обрання та формування виконавчих органів Співтовариства;

• функція контролю за діяльністю виконавчої влади;

• просвітницько-інформаційна функція щодо громадян Союзу, інтереси яких представляє Парламент.

З огляду на своєрідність системи устрою порівняння функцій та результативності в діяльності національних парламентів і Європейського парламенту ускладнюється своєрідним за самою природою характером Європейського Союзу. У політичній та інституціональній системі ЄСпв/ЄС відсутнє чітке розмежування між "законодавчою" та "виконавчою" владою. Співтовариство існує без європейського уряду, який міг би реалізувати свої повноваження, спираючись лише на парламентську більшість. У зв'язку з цим Європейський Парламент позбавлений такої невід'ємної парламентської функції, як контроль за діяльністю уряду. А тому ЄСпв/ЄС бракує традиційних механізмів формування самоусвідомлення урядових фракцій і опозиційних партій та взаємодії між ними, які б дали можливість з'ясувати місце та статус Європейського Парламенту у Співтоваристві з орієнтацією на існуючі взірці державного устрою.

У сфері законодавчої роботи повноваження Європейського Парламенту протягом тривалого часу залишалися досить обмеженими. Проте ці компетенції були значно розширені після ухвалення положень Єдиного Європейського Акту та Договору про Європейський Союз. Відтепер Європейський Парламент отримав так зване "право на співучасть" у прийнятті рішень у важливих сферах європейського законодавства (ст. 251 ДЄСпв). Амстердамським договором передбачено спрощення механізму реалізації права на співучасть в ухваленні рішень та поширення його на інші галузі політики. Тепер ЄП має в цих галузях ті самі права, що й Рада.

Масштаб законодавчої діяльності на європейському рівні посилився саме останніми роками. Однак втрати у впливі національних парламентів так і не були компенсовані належним зростанням ваги інституту парламентської діяльності на європейському рівні. Така тенденція в розвитку ставить виконавчу владу, тобто уряд та органи державного управління, у вигідніше, порівняно з законодавчою владою становище.

Сфери діяльності.

Загалом можна виділити чотири класичні типові сфери діяльності Європейського Парламенту:

1. Політична. Зміст діяльності ЄП полягає у впливі на розбудову існуючих напрямків політики Співтовариства.

Ця сфера діяльності охоплює три основні складові частини:

• законодавчу ініціативу з політичних питань;

• право на співучасть у законотворчій діяльності;

• контроль за здійсненням виконавчих повноважень структурними підрозділами Ради та Комісії.

Функція контролю ЄП полягає у дотриманні принципу обов'язкової звітності органів Співтовариства перед ЄП як єдиним органом, що обирається в ході прямих виборів. У здійсненні цієї функції ЄП може вдаватись до розгалуженого спектра типових засобів контролю (зокрема, депутатських запитів та спеціальних слідчих комісій) і різноманітних санкцій (наприклад, винесення вотуму недовіри у зв'язку з діяльністю Комісії).

2. Обрання та формування керівних органів. Ця сфера діяльності посилилась з моменту початку дії Договору про Європейський Союз. Вона забезпечує реалізацію парламентських повноважень при призначенні на керівні посади і є певною противагою до дедалі активніших спроб створити в межах ЄС систему, подібну до уряду.

3. Системотворча. В ній реалізується роль Парламенту в подальшому розвитку системи ЄСпв/ЄС. У межах цієї сфери здійснюється не лише перегляд договорів, а й зміна процедур ухвалення рішень та перерозподіл сфер компетенції між ЄС та країнами-членами.

4. Забезпечення зворотного зв'язку. В цьому випадку йдеться про зв'язки між депутатами ЄП та їх виборцями, а також, особливо після ухвалення Маастрихтського договору, про зв'язки між ЄП та парламентами країн-членів ЄС, асоційованих членів ЄС та третіх країн. Це означає, що окрім озвучення інтересів виборців, акумуляцію та узгодження різноманітних позицій, мобілізацію громадян на виконання важливих завдань, великого значення набувають зв'язки всередині самого Парламенту (спілкування та обмін інформацією між депутатами).

На практиці ці сфери діяльності часто перетинаються, а тому їх чітке розмежування не завжди є можливим.

Повноваження та права Європейського Парламенту.

Права Європейського Парламенту включають в себе:

• дорадчі повноваження;

• право на участь у законотворчій діяльності;

• право на здійснення контролю;

• право на призначення.

Дорадчі повноваження.

За законом Європейський Парламент має повноваження на обговорення будь-якого питання, що стосується діяльності ЄСпв/ЄС. З цією метою він може приймати відповідні резолюції і виносити їх на розгляд інших органів Співтовариства. Дорадчі повноваження поширюються й на поточну діяльність Співтовариства, а також на питання, пов'язані з процесом інтеграції. Це випливає з принципу прозорості діяльності, проголошеного в Договорі про ЄС, а також з цілей, визначених у статті 2 ДЄС. До фундаментальних парламентських повноважень належить також право вимагати від інших органів ЄС інформацію, організовувати відкрите обговорення висновків, зроблених після ознайомлення з нею, а в разі необхідності ухвалювати рішення про відповідні санкції. Загальне право на обговорення і самостійну дорадчу діяльність ЄП було підтверджене й рішенням Європейського Суду в 1983 році.

Співучасть Європейського Парламенту в законотворчій діяльності.

Право Парламенту на участь у законотворчій діяльності послідовно розширювалось під час внесення змін до договорів та ухвалення рішень Європейського Суду про реалізацію принципу консультацій з Парламентом. Тут слід розрізняти такі варіанти:

• факультативне залучення Парламенту до консультацій з боку Ради ЄС або Комісії;

• обов'язкове залучення Парламенту до консультацій з боку Ради ЄС;

• процедуру вироблення спільної позиції (ст. 252 ДЄСпв);

• процедуру співучасті у прийнятті рішень (ст. 251 ДЄСпв);

• право на співучасть у прийнятті рішень у рамках бюджетного процесу (ст. 272 ДЄСпв);

• право на затвердження окремих законодавчих актів та угод про вступ, асоційоване членство та інших важливих договорів.

У межах Амстердамського договору за ЄП закріплені перелічені права на участь у діяльності Співтовариства. В тих областях політики, в яких не передбачені обов'язкові слухання Парламентом, ЄП може залучатись до процесу консультацій. Пропозиції щодо проведення факультативних слухань вносяться Комісією й ухвалюються Радою.

Обов'язкові слухання, передбачені Договорами, вважаються непорушним правом ЄП на участь у законотворчій діяльності на рівні Співтовариства. Відмова від слухань кваліфікується як порушення суттєвих формальних норм і є підставою для звернення з вимогою про скасування відповідного рішення до Європейського Суду. Якщо в рамках обов'язкового слухання ЄП ухвалює відповідну законодавчу резолюцію, вона є обов'язковою для виконання Радою.

Процедура вироблення спільної позиції була започаткована Єдиним Європейським Актом в 1987 році і поширювалась спочатку лише на ті галузі політики, в яких існував обов'язковий механізм консультацій з Парламентом. На відміну від слухань, Парламент отримує формальне право на внесення поправок у проекти законодавчих актів, що впливає на процедуру голосування в Раді. Якщо Парламент відхиляє проект, внесений Радою, то такий правовий акт може бути ухвалений лише одностайним рішенням. Якщо Парламент вносить поправки, які підтримує також Європейська Комісія, то вони можуть бути прийняті Радою кваліфікованою більшістю голосів. Зміни до поправок приймаються одноголосно.

Процедура співучасті у прийнятті рішень, започаткована Маастрихтським договором і значно розширена після підписання Амстердамського договору, прийшла на зміну процедурі співпраці (пошуку спільної позиції) у деяких важливих напрямках політики. В рамках цієї процедури Парламент може прийняти рішення про відхилення законопроекту і завадити таким чином його ухваленню, або ж шляхом внесення поправок підключити до процесу законотворчої діяльності ще й погоджувальний комітет. Якщо Рада відхиляє поправки Парламенту, то обидва органи через погоджувальний комітет зобов'язані розробити спільний проект того законодавчого акту, який заплановано ухвалити.

Процедура отримання згоди була започаткована Єдиним Європейським Актом і поширюється на розгляд питань про вступ та ухвалення договорів про асоційоване членство, її змістовне наповнення значно розширилось після підписання Договору про ЄС. Відтепер необхідно заручитись згодою депутатів і на рішення Ради, в якому констатується факт грубих порушень базових принципів Союзу (свободи, демократії, прав людини, основних прав і свобод, принципу правової держави) однією з країн-членів ЄС.

Європейський Парламент не має формального права на законодавчу ініціативу. Винятком із цього правила є розробка проекту єдиної процедури виборів до ЄП (ст. 190 ДЄСпв). Відповідно до ст. 192 ДЄСпв ЄП має лише право вимагати від Комісії ініціювати відповідну законодавчу процедуру (право на звернення).

В результаті рішень, прийнятих протягом останніх міжурядових конференцій щодо внесення змін у Європейські договори (ЄЄА - 1987 рік, Маастрихтський договір - 1993 рік, Амстердамський договір - 1999 рік), значно розширилось коло тих галузей політики, в яких передбачено право ЄП на участь у законодавчій діяльності Співтовариства. Якщо взяти в цілому сукупність договірних повноважень, що охоплюють окремі галузі політики Співтовариства, і поглянути на динаміку зростання частки ЄП у реалізації цих повноважень, то можна пересвідчитись, що вона відчутно скоротилась (з 72% на момент укладання Договору про ЄЕС в 1958 році до 37,3% після набуття чинності Амстердамським договором у травні 1999 року). Це значною мірою пояснюється неухильним розширенням сфери дії процедур співпраці (пошуку спільної позиції) та отримання згоди, що відбулося після ухвалення Єдиного Європейського Акта в 1987 році, а також запровадженням процедури співучасті в ухваленні рішень і розширенням сфери її застосування після підписання Маастрихтського та Амстердамського договорів.

Якщо проаналізувати здійснення Парламентом свого права на участь у законодавчій діяльності Співтовариства на практиці, то й тут упадає у вічі чітка тенденція до зменшення тих областей, які залишаються осторонь уваги парламентарів. Проте частка найінтенсивніших (з погляду участі Парламенту) процедур вироблення спільної позиції та співучасті у прийнятті рішень у загальному числі усіх правових актів, прийнятих Радою, або Радою спільно з Комісією, все ще залишається не такою великою, як на те можна було б сподіватися з огляду на порівняно значне зростання ваги Парламенту відповідно до положень Маастрихтського договору. Однак слід зауважити, що в загальному обсязі рішень Співтовариства (понад 57 тисяч актів в період з 1958 по 1999 рік) значна частка припадає на документи, при ухваленні яких Рада діє як квазі-виконавчий орган влади (наприклад, встановлення митних тарифів чи мінімальних цін у сільськогосподарському секторі). Якщо в основу підрахунків покласти лише ті рішення, що стосуються побудови спільного внутрішнього ринку (у тому числі спільної екологічної, промислової, соціальної чи структурної політики), то тут квота участі Парламенту в рамках процедури співпраці (пошуку спільної позиції), а після укладання Маастрихтського договору - і процедури співучасті в ухваленні рішень, перевищить 65%.

У самому Є запровадження процедури співучасті в ухваленні рішень ще більше спонукало депутатів до того, щоб зосередитись на законодавчій діяльності. Початок такій тенденції поклало ухвалення ЄВА. Її опосередкованим виявом стало зниження числа самостійно ухвалених резолюцій щодо законодавчих ініціатив та подань, що підлягають негайному розгляду (лише в період з 1993 по 1998 рік їх кількість скоротилась з 345 до 168). І все ж незважаючи на це, Парламент продовжує залишатись джерелом важливих ініціатив.

Право на здійснення контролю.

Відповідно до положень ДЄСпв, парламентський контроль спочатку поширювався лише на діяльність Комісії. Після укладання Маастрихтського договору контрольні повноваження ЄП охоплюють і діяльність інших органів та Європейської Ради в галузях зовнішньої, внутрішньої політики, юстиції та безпеки. Право на проведення парламентського розслідування (ст. 193 ДЄСпв) не обмежене лише інститутами ЄС, а поширюється й на контроль за адміністративною практикою втілення норм і положень європейського права та програм Співтовариства (наприклад, РНАRЕ, ТАСІC) на рівні національних держав. Це викликано прагненням запобігти зловживанням при застосуванні європейського права.

Згідно з підписаними Договорами, передбачені також засоби здійснення парламентського контролю:

• право звертатись із запитами до Ради, Комісії та Європейського центрального банку;

• обов'язок Комісії, Ради, країн-членів ЄС звітувати перед Парламентом та надавати йому необхідну інформацію;

• право на проведення розслідування;

• право на оскарження в Європейському Суді;

• право на звернення з поданнями до Парламенту громадян ЄС та механізм опосередкованого парламентського контролю у вигляді доручення Рахунковій палаті подати свої висновки з відповідних питань.

Після закінчення кожного бюджетного року всі органи й інститути зобов'язані надати звіт про наслідки своєї фінансової діяльності. Європейська рахункова палата представляє звіт про фінансову діяльність органів та інститутів за відповідний бюджетний рік. На основі цього звіту парламентський комітет з питань бюджетного контролю обговорює можливість затвердження фінансової діяльності Комісії за минулий бюджетний рік. Якщо Парламент відмовляється затвердити цей звіт, що трапилося, наприклад, в 1998 році, це розцінюється як досить серйозний та далекосяжний за своїми наслідками крок, який може зумовити відставку Комісії у повному складі.

Найдієвішим інструментом парламентського впливу залишається процедура винесення вотуму недовіри Комісії. Відповідне рішення ухвалюється, якщо за нього проголосувала більшість у дві третини поданих голосів, яка представляє більшість членів Європейського Парламенту.

Повноваження на призначення.

З 1994 року Європейський Парламент бере участь у процедурі призначення Комісії. Положеннями Амстердамського договору ці повноваження щодо призначення розширені і передбачено отримання згоди Парламенту на попереднє призначення Президента Комісії, позиції якого до цього часу були досить міцними. Отже, зараз вимагається згода Парламенту на увесь склад Комісії ще до її призначення. Закріплене в Договорі право на призначення було розширено Парламентом у його Регламенті, де передбачено попереднє заслуховування кандидатів до складу Комісії у парламентських комітетах. Консультації з Парламентом передбачені також перед призначенням членів Правління Європейського Центрального банку та Рахункової палати. Зрештою ЄП обирає омбудсмена Європейських Співтовариств.

Крім розглянутих повноважень, за ЄП закріплено:

• право звертатись до Комісії з письмовими чи усними запитами відповідно до статті 197 ДЄСпв;

• право на позадоговірні форми участі (отримання конфіденційної інформації про хід переговорів щодо ухвалення торговельних угод чи угод про асоційоване членство);

• право звертатись до Головуючого в Раді із запитами, які стосуються спільної політики в галузі безпеки та зовнішніх відносин, внутрішньої політики та правосуддя і формальної процедури узгодження розбіжностей у законотворчій діяльності;

• право на затвердження нового складу Європейської Комісії (ст. 214 ДЄСпв).

Порядок діяльності.

Загальне управління діяльністю Європарламенту здійснює Президія (або Бюро) до складу якої входить Голова - президент та заступники віце-президенти).

Якщо інше не передбачено Договорами про ЄСпв/ЄС, Європейський Парламент ухвалює рішення простою більшістю поданих голосів. Якщо йдеться про внесення поправок у рамках процедури співпраці/пошуку спільної позиції, співучасть в ухваленні рішень Співтовариства чи отримання згоди, вимагається абсолютна більшість голосів депутатів. При прийнятті інших важливих рішень (вотум недовіри Комісії, бюджетні ухвали) голосування в Парламенті проводиться у відповідності до квот, встановлених в ДЄСпв.

Усі рішення, що виходять за рамки внутрішньої парламентської діяльності, приймаються на пленарному засіданні. Проте резолюції та покладені в їх основу звіти, внесені одним чи кількома депутатами (доповідачами), обговорюються в численних комітетах.

Президія приймає рішення з питань фінансування та організації роботи Парламенту, його секретаріату та окремих органів. П'ять квесторів, функція яких полягає в здійсненні політичного контролю за керівництвом Парламенту, беруть участь у засіданнях Президії з правом дорадчого голосу. Конференція голів (Голови парламенту та голів фракцій) ухвалює порядок денний роботи сесії, план обговорення і прийняття законів, завдання, які покладаються на парламентські комітети, формує порядок денний пленарних засідань, здійснює розподіл доручень по підготовці звітів згідно з внесеними ініціативами та користується загальними повноваженнями з планування та організації роботи Парламенту щодо його зв'язків з іншими органами та інститутами ЄС, а також національними парламентами країн-членів.

Крім того, з липня 1999 року конференція голів уповноважена вносити на обговорення пленарної сесії пропозиції про відкликання Голови Парламенту, голів комітетів чи інших обраних посадових осіб Парламенту, якщо за неї проголосувало три п'ятих від її повного складу.

Засідання фракцій та парламентських комітетів відбуваються, як правило, один раз на місяць, або ж у разі потреби - частіше.

Делеговані ЄП повноважні представники в разі необхідності засідають у складі Узгоджувального комітету, існування якого передбачене в рамках процедури співпраці (пошуку спільної позиції). Крім цих інститутів, передбачених Регламентом ЄП, з різною періодичністю проводяться засідання груп із розгляду спеціальних питань у тій чи іншій галузі політики, які виходять за рамки однієї фракції (наприклад, з питань захисту тварин, прав інвалідів тощо).

ЄП обирається терміном на 5 років.

Відповідно до ст. 199 ДЄСпв ЄП уповноважений самостійно ухвалювати Регламент своєї роботи. В ньому детально врегульовано порядок діяльності Європейського Парламенту.

Регламент ЄП включає положення:

• про статус членів Європейського Парламенту;

• про організацію сесій;

• про органи Європейського Парламенту та його фракції;

• про зв'язки Парламенту з іншими органами, інститутами та національними парламентами країн-членів Співтовариства та країн, які мають статус асоційованого члена ЄС;

• про проведення парламентських слухань у рамках установленого порядку законодавчої діяльності;

• про здійснення парламентських повноважень у рамках бюджетного процесу, Договорів та міжнародних угод, у зв'язку зі Спільною політикою з питань безпеки та зовнішніх стосунків, а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя.

Крім того, в Регламенті закріплено норми загального змісту, а саме про:

• план роботи Парламенту;

• порядок ведення засідань;

• правочинність та порядок голосування;

• гласність у діяльності Парламенту;

• формування і організацію роботи комітетів та парламентських делегацій;

• порядок призначення омбудсмена та його звільнення з посади;

• Генеральний секретаріат Парламенту.